Стоячи сьогодні в багатолюдній черзі на фунікулер по шляху на Софіївську площу, побачив що стоїть поруч дуже скромно, але охайно одягнена бабуся. В руці – печиво, яке вона акуратно їла, щоб не привертати до себе увагу. Серце відразу якось стислося. На вигляд – їй близько 75-80. Подумав, що ймовірно самотня.
Вирішив скористатися нагодою і трохи додати їй позитивних емоцій в свято. Дістав 100 грн і тихенько так, щоб раптом не образити і не привертати уваги, простягаючи кажу їй посміхаючись: “З Різдвом вас!”. Вона на пару секунд забарилася від несподіванки, але потім взяла зі словами подяки. Ще через хвилину каже мені чистою українською: “Бажаю вам дожити до моїх років здоровим. Життя цікава річ! Я 1922 другого року народження”.
Тут вже настала моя черга дивуватися! Мова чітка, всі зуби, очі ясні, горить!
Я кажу: “Так багато вам, мабуть довелося побачити і пережити”.
Тут вже мені цікавість почала дошкуляти. Чи жарт, 96 років!
Питаю: “А скажіть, як жилося в окупацію при німцях?”
Бабуся: “Нормально, порядок був, церкви відкрилися. Всі працювали. Не голодували. У мене батько був лікарем, ми в евакуації в селі під Києвом були. Гірші були, набагато, поліцаї – наші. Особливо коли почали вuкрaдaти в Німеччину. Дуже пoгaнo ставилися до людей. Я ж і гoлoдoмoр застала, 11 років мені було. Тоді не розуміла ще. Ну мeртвi люди лежать на вулиці. Якось спокійно це сприймалося. Пам’ятаю потім вже коли почали по скибкі хліба роздавати, я відстояла чергу, отримала, і все сама з голоду з’їла – і мамі не залишила. Так соромно стало”
Загалом розговорилися ми. Таке задоволення отримав від спілкування, а головне – як загорілися її блакитні очі, на яких навіть сльози навернулися. “Цікаво, а що буде далі? Каже вона”.
Я: “Все буде добре!”
Вона: “І я так думаю! Головне, що Люди добрі є! Ось ви добрі. А діти у вас є?”
– Є кажу: “Син. Ось як раз на ялинку з ним зараз піду”.
Загалом я до чого. Озирайтеся навколо! Зараз так багато незахищених не по праву людей. Абсолютно незаслужено. Ступінь розвитку суспільства характеризується ставленням до найбільш незахищених верств. І тут ми, на жаль.
Навіть невелика сума вас біднішими не зробить, ви їх з легкістю витратите на якусь дрібницю, таксі і т. д. і забудете. Але ось людині, якій ви допоможете, ви подаруєте надію на добро і віру в людей! А це набагато більше, ніж гроші. І для мене особисто ця зустріч і розповідь цієї бабусі стала маленьким дивом! Від якого на душі стало дуже тепло і приємно. І ніякі гроші не дарують подібних відчуттів. Ще раз з Різдвом Вас, друзі! Вірте в чудеса, і вони обов’язково з’являться у вашому житті! Просто озирайтеся навколо і вірте в хороше!
Автор: Максим Ялі
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook