Євген Заплетнюк: чому Кличко виграв, а ви – програли?

Ми б могли не звертати уваги на поразки, але не вміємо, бо нас цьому ніхто не вчив. Проблема, про яку ми будемо говорити, – це пряме свідчення того, що ми не дозволяємо помилятися та програвати самим собі, і вже тим більше – ми не прощаємо помилок іншим, особливо якщо ці помилки хоч трохи дотичні до нас і наших інтересів. І все це, на жаль, у нас із глибокого дитинства.

Поразка легендарного українського спортсмена виявила ще одну нашу внутрішню проблему. Треба чесно визнати: ми не вміємо програвати. Принаймні, чимало дописів у соціальних мережах і розмови поза Інтернетом найчастіше зводяться до того, що люди просто «ковтають» своє розчарування та сум, шок і відчай. Я підкреслю. Завершивши між собою неприємну розмову про гру з шокуючими результатами, люди не відчувають жодного полегшення, бо виявилося, що вони щойно знову розчесали собі болючу рану. Після розмови вони ніяк не відчули себе краще, хоча всім чудово відомо про те, що хороша та відверта розмова – це найкраща психотерапія.

Звичайно ж, уся справа не в прізвищі спортсмена, і навіть не в важливості бою чи величині титулу, який він захищав. Все значно простіше. Більшість із нас ще з дитячих років виховалися з розумінням цінності перемоги, без уявлення про те, що поразки та невдачі – це нормальний процес, який у багатьох випадках є процесом стимулу, розвитку та росту.

Налаштовані на «вічний позитив» багато людей чомусь вважають навпаки: що їх життя можна назвати здоровим та повноцінним тільки тоді, коли воно буде позбавленим не тільки серйозних проблем, але й дрібних неприємностей. Вони з дитинства, виростають самолюбивими, марнославними егоїстами, незалежно від наявності об’єктивних підстав для цього. Насправді ж, віра в безпроблемне життя, без поразок і невдач – ознака хвороби та ненормальності.

Читайте також  Які українські копійки можна продати за 30 тисяч гривень: як виглядає монета

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

РЕКЛАМА:

Джерело.