Ледь не щодня турецькі ЗМІ пишуть про зустріч Ердогана з Путіним, яка має от-от відбутися. От лише схоже, що у Кремлі перейшли до тактики знущань і приниження президента Туреччини, не підтверджуючи факт зустрічі взагалі.
Зміст
Блокада Чорного моря триває: чому союзники продовжують боятися Росії?
США-Туреччина-Росія: чи зацікавлений Ердоган у деблокаді Чорного моря?
Нова зернова угода: про що насправді домовляються Путін та Ердоган?
В липні, одразу після чергового виходу Росії з Чорноморської зернової ініціативи, більш відомої як “зернова угода” (що була укладена в липні 2022 року й покликана сприяти експорту українського збіжжя на світові ринки), президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган знову почав грати у світового миротворця, спочатку стверджуючи, що Путін точно зацікавлений у продовженні дії зернової угоди, а потім тижнями очікуючи телефонних переговорів із кремлівським “фюрером”. На початку серпня в Кремлі таки зняли слухавку, а в Анкарі вкотре анонсували візит Путіна до Туреччини.
Втім, і тут Москва продовжила грати в мовчанку: спочатку там не підтверджували факт візиту Путіна до Туреччини взагалі, хоча турецькі ЗМІ анонсували його на кінець серпня; а зараз і поготів робить вигляд, що нічого не відбувається, в той час, як знову ж таки турецькі ЗМІ вже пишуть про візит Ердогана до Москви для перемовин із Путіним. У Кремлі це не підтверджують, як, власне, й в Анкарі. Проте не лише турецькі ЗМІ рясніють сенсаційними новинами.
Західні медіа повідомляють про чергове “китайське” попередження Анкарі, яка продовжує допомагати Москві обходити санкції за допомогою схем подвійного експорту. Ба більше, за інформацією німецьких ЗМІ, Туреччина проводила секретні переговори з Росією щодо укладання нової зернової угоди ще й за участі Катару, заплющуючи очі на блокаду Росією Чорного моря, яка триває.
Чого Україні очікувати від майбутніх перемовин Ердогана з Путіним, якщо вони зрештою відбудуться? Чи є ризик, що Анкара може домовитися з Москвою про якусь нову зернову угоду, яка не враховуватиме інтереси Києва? Та чи така вже міцна “дружба” між Туреччиною та Росією, в яку вже не вірять навіть кремлівські пропагандисти? Читайте в матеріалі ТСН.ua.
Блокада Чорного моря триває: чому союзники продовжують боятися Росії?
Вже понад місяць Росія продовжує нещадно бити ракетами і дронами по українській портовій інфраструктурі. В ніч проти середи, 23 серпня, ворог атакував “шахедами” порт Ізмаїла. Влучили у виробничо-перевантажувальні комплекси й зерносховища, спалахнула пожежа на площі 700 кв. м. Раніше також були атаки на порти в Одесі й Рені, останній розташований впритул до кордону Румунії – країни-члена НАТО.
ТСН.ua вже писав, що вихід Росії із “зернової угоди” та подальший шантаж світу голодом у країнах Глобального Півдня фактично розв’язав Путіну руки щодо майже тотальної блокади Чорного моря. І наразі НАТО на чолі зі США програють Кремлю цю битву, продовжуючи боятися спровокувати Москву на якусь ефемерну ескалацію. Погрози російського Міноборони топити всі судна, які йдуть до українських портів, обернулися для ворога пошкодженням великого десантного корабля “Оленегорский горняк” у бухті Новоросійська і танкера під прапором Росії в Керченській протоці на початку серпня.
Москві не варто забувати заяву Міноборони України, що всі судна, які прямують Чорним морем до російських і портів на окупованих українських територіях, ми вважаємо такими, що перевозять військову зброю. Судячи з відео американського телеканалу CNN, який вперше показав унікальні українські морські дрони, Київ власноруч взявся забезпечувати безпеку судноплавства і свободу навігації в Чорному морі, поки наші союзники, особливо Туреччина й інші країни Чорноморського регіону, як води в рот набрали.
Офіційна Анкара нормально не відреагувала на кричущий і безпрецедентний випадок із суховантажем Sukru Okan під прапором Палау та з турецьким екіпажем, який 13 серпня прямував до порту Ізмаїла. МЗС України жорстко засудило провокацію росіян, які начебто зупинили судно для інспекції. Російське Міноборони навіть поширювало фейкові відео, де їхній озброєний десант нібито висаджується на борт Sukru Okan. Проте міжнародна розвідувальна спільнота InformNapalm, із посиланням на дані об’єктивного контролю, що надали моряки одного із суден, які спостерігали за цією подією з відстані, це спростувала.
Лише 17 серпня, тобто за п’ять днів після провокації із суховантажем Sukru Okan, коли росіяни поводилися наче пірати, Анкара відреагувала. Пресслужба Ердогана заявила, що Туреччина попередила Росію “уникати подібних спроб, які сприяють ескалації напруженості в Чорному морі”. Водночас Центр боротьби з дезінформацією при Управлінні комунікацій Адміністрації президента Туреччини опублікував спростування “маніпуляцій щодо відсутності реакції турецького уряду на напад російського військового судна на турецький суховантаж”.
Проте це “спростування” прозвучало у звичній турецькій манері: судно Sukru Okan не є турецьким, незважаючи на те, що власником є турок, а провокація сталася в міжнародних, а не територіальних водах Туреччини. Ба більше, потім у Міноборони Туреччини заявили, що Анкара готова гарантувати безперешкодний прохід через Босфор і Дарданелли суднам з українським зерном. Як влучно дописала у Facebook старша аналітикиня Центру досліджень сучасної Туреччини та Atlantic Council Євгенія Габер, “на підставі чого Туреччина могла б не пропустити суховантаж із зерном?”. Насправді це прямо регулює міжнародне право, тому Туреччина тут не відкрила Америку.
США-Туреччина-Росія: чи зацікавлений Ердоган у деблокаді Чорного моря?
Ще на початку серпня The New York Times писала, що США й Туреччина мають різні погляди на те, як забезпечувати безпеку судноплавства. У статті наводяться коментарі експертів, які стверджують, що Анкара була проти будь-якої місії НАТО в Чорному морі (напевно, ще до 24 лютого 2022 року, коли Україна та інші країни Чорноморського регіону пропонували створити спільну флотилію – ред.), вважаючи, що більша присутність Альянсу збільшить ризик конфлікту з Росією. Водночас Туреччина не готова надати і свої конвої для супроводження суден із зерном та сільгосппродукцією, які йдуть до та з українських портів, після виходу Росії з “зернової угоди”, незважаючи на те, що отримувала наше зерно з 25% знижкою.
На тлі доволі суперечливих останнім часом статей щодо України в американських ЗМІ, можливо, це така спроба перекласти відповідальність, адже США вже проковтнули збиття росіянами свого безпілотника Reaper над Чорним морем. Старша наукова співробітниця Atlantic Council Мелінда Гарінг у своїй статті “Не можна дозволити Путіну перетворити Чорне море на російське озеро” прямо вказує на прорахунки США та ЄС, які не змогли передбачити блокаду Росією Чорного моря й атаки нею альтернативного маршруту через Дунай, хоч все це було цілком передбачуваним. На її думку, є кілька способів, як Захід може унеможливити домінування Росії в Чорному морі.
По-перше, надати Україні більше систем ППО, щоб прикрити порти, та протикорабельні ракети.
По-друге, збільшити фінансову й матеріально-технічну допомогу, включно зі страхуванням суден, щоб покрити ризики збитків від можливих атак росіян.
По-третє, Брюссель має активізувати свої зусилля щодо протидії чинній забороні на експорт українського зерна до п’яти країн ЄС, що сталося переважно через Польщу.
По-четверте, ЄС може прискорити модернізацію грецького порту в Александруполісі для зберігання українського збіжжя, куди воно б могло надходити через Болгарію та Румунію.
І по-п’яте, США мають нарешті ухвалити Чорноморську стратегію, яка зараз перебуває на розгляді Комітету із закордонних справ Сенату.
Проте навіть ці кроки не передбачають більш рішучої силової демонстрації чи навіть відповіді наших союзників на відверто піратську поведінку Росії в Чорному морі, яка порушила вже усі можливі й неможливі норми міжнародного права. Тим часом, як пише Reuters, страхові компанії повідомили фрахтувальників суден, що працюють у чорноморських портах Росії, про підвищення додаткових платежів за рахунок надбавки за військовий ризик. У першу чергу це вплине на нафтові танкери, що йдуть із російських портів. З одного боку, для нас це добре, бо, наприклад, страхова “стеля” за один танкер із російською нафтою, який прямує до Індії, сягне $1 млн. З іншого боку, нас це також зачепить, адже зернові трейдери теж закладатимуть підвищену страхову премію.
Нова зернова угода: про що насправді домовляються Путін та Ердоган?
Ще 16 серпня президент Зеленський повідомив, що перше цивільне судно пройшло через новий український гуманітарний коридор, вийшовши з Одеського порту. Йдеться про контейнеровоз JOSEPH SCHULTE під прапором Гонконга, зокрема із продовольством на борту. Проте нічого дивного: Китай був лідером серед покупців української с/г продукції, коли працювала зернова угода.
Судячи з безперервних повідомлень турецьких ЗМІ, що скоро у Стамбулі можуть відбутися довгоочікувані перемовини щодо поновлення дії “зернової угоди” чи що Ердоган сподівається змусити Росію повернутися до Чорноморської зернової ініціативи, для турецького президента це вже питання особистого іміджу на світовій арені (паралельно приймаючи у своїх портах кораблі з краденим українським збіжжям – ред.). Наївно думати, що Путін цього не розуміє. Саме тому Кремль досі не підтвердив дату зустрічі Путіна з Ердоганом, де б вона не відбулася.
За словами головного радника Ердогана Акіфа Чагатая Кіліча, підготовка до візиту Путіна до Туреччини триває, узгоджуються можливі дати. Водночас він додав, що жодного охолодження відносин між Туреччиною та Росією немає, переговори щодо зернової угоди між Москвою й Анкарою тривають, як і робота між розвідками двох країн. “Немає жодних проблем між Путіним і нашим президентом”, – уточнив Акіф Чагатай Кіліч, додавши, що президент Ердоган – єдиний президент, який може вести перемовини з обома сторонами, – з Україною та Росією.
За інформацією німецького таблоїда Bild, який отримав доступ до відповідного секретного листування, Москва проводила таємні перемовини з Анкарою щодо експорту “свого” зерна (а ми ж розуміємо, що, зокрема, і краденого українського – ред.) за допомогою якоїсь нової зернової угоди країнам, які цього потребують, а фінансував би все це Катар під егідою ООН. Туреччина натомість запропонувала підписати такий меморандум, але в обмін на те, що Росія повертається до “зернової угоди”, гарантуючи безпечний експорт українського збіжжя. Була небезпека, що про таку нову угоду Ердоган міг домовитися під час свого візиту до Угорщини 20 серпня.
Але цього, на щастя, не сталося. Бо для України тут є два головні ризики. По-перше, це легітимізація продажу Росією краденого українського зерна. По-друге, неможливість уражати законні російські цілі у вигляді російських кораблів у Чорному морі.
Водночас, за інформацією The Wall Street Journal, США тиснуть на Туреччину, попереджаючи про запровадження санкцій проти самої Анкари за допомогу Росії в обході санкцій за схемами подвійного експорту. Зокрема, турецька фірма Beks Ship Management придбала 37 кораблів, серед яких багато старих нафтових танкерів, які входять до російського “тіньового” флоту. Серед іншого Туреччина продає Росії напівпровідники, які Москва використовує для виробництва, зокрема, ракет. Під тиском G7 цієї весни Анкара пообіцяла не продавати та не здійснювати транзит до Росії товарів, які підпадають під санкції чи експортний контроль. Однак нічого так і не було зроблено.
Україна, звичайно ж, пам’ятає і дуже вдячна особисто президенту Ердогану за повернення п’ятьох командирів полку “Азов” додому після візиту президента Зеленського до Туреччини напередодні Вільнюського саміту НАТО. З російського полону їх звільнили у вересні 2022 року і, за домовленостями, вони мали залишатися в Туреччині під особисті гарантії Ердогана до кінця війни. У Кремлі цей крок Анкари розцінили як справжнісіньку зраду, про що кричали абсолютно всі російські пропагандисти. Як дуже вдячна Україна й за закладання другого корвету для наших ВМС. Нагадаємо, що в жовтні 2022 року перший корвет “Гетьман Іван Мазепа” вже спустили на воду.
Водночас ми також маємо чесно говорити з Туреччиною, наприклад, і про російський “сирійський експрес”, який регулярно курсує до порту Тартус у Сирії з артилерійськими системами та зенітними комплексами на борту, а назад іде до російського порту Новоросійськ через Босфор зі 122-мм снарядами, які віднедавна виробляють у Сафірі поблизу Алеппо. Все це буде дуже доречно обговорити з міністром закордонних справ Туреччини Хаканом Фіданом під час його візиту до України 25 серпня, як і те, що жодні нові зернові домовленості з Росією за спиною України неприпустимі.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
