У передмісті Неаполя 81-річний пенсіонер позбавив життя 67-річну львів’янку Марію Баран, яка доглядала його сестру.
Трагедія розігралася 15 грудня містечку Торре-Аннунціата, на березі Неаполітанської затоки. Чоловік чотири рази вистрілив в українку з особистої зареєстрованої зброї – Марія померла ще до приїзду поліції та медиків. Подія викликала великий резонанс, про це розповіли італійські, а за ними й українські ЗМІ. На той момент вся інформація ґрунтувалася на відомостях сторонніх осіб, тому різнилася та обростала домислами. Писалося, що старий часто сварився з доглядальницею сестри, нібито звинувачував її у крадіжці грошей, або що вбивство сталося на вулиці, також неправильно вказувався вік синьйори тощо. Небайдужі люди переживали: може, жінці не було куди піти, тому вона залишалася в таких умовах?
Ольга Баран із мамою у передмісті Риму
Ольга пояснила, що Марія Баран приїхала до Торре-Аннунціата майже 24 роки тому і одразу приступила до роботи. В основному, як “баданте”- доглядальниця — в цьому та сусідніх містах. “Я сюди приїхала вперше на кілька місяців пізніше за неї – у 99-му. Пам’ятаю, що тоді нас, українців, тут було дуже мало – можна було перерахувати на пальцях однієї руки. Мамі всі подружки заздрили, казали: “Марія, тобі завжди тільки хороші роботи трапляються”. Насправді це не від роботи залежить, а від людини — як ти ставишся до людей, так і вони до тебе”.
За словами співрозмовниці, її мама, Марія Степанівна, завжди з усіма ладнала, була працелюбною та дбайливою, завжди посміхалася. Її добре знають місцеві жителі та наші співвітчизники, які живуть та працюють тут. Вона користувалася повагою та довірою, і якщо італійцям треба було знайти робітницю, то за порадою зверталися до неї.
Мама з донькою тісно спілкувалися одна з одною, телефонуючи кілька разів на день, тому Ольга була в курсі всіх подій, що відбувалися. Вони мали квартиру в Неаполі, біля українського консульства, куплену багато років тому. Ольга зараз живе у свого нареченого-архітектора, і у свій час цю квартиру здавала. Зараз житло порожнє і дочка весь час умовляла маму залишити роботу та насолоджуватися життям. Тим більше, що жінка вже оформляла італійську пенсію, і та мала бути непоганою. В Україні доньки теж пропонували відпочити. Але 67-річна жінка запевняла, що ще сповнена сил, умови роботи у неї чудові, а байдикувати вона не звикла. А ось італійці — практично її ровесниці, була потрібна допомога: поки Марія була на батьківщині, вона 3 місяці пролежала в лікарні з “короною”. Восени їй уже стало краще, вони разом виходили надвір, гуляли. Наприкінці листопада італійку ще й прооперували у лікарні.
“Мама в цей час на два тижні залишалася в їхній квартирі. Але той синьйор, Пеллегріно Рейбальді, до неї не чіплявся, навіть возив її до місцевої комуни (муніципалітету), куди мама подавала документи для оформлення пенсії. У них ніколи не було жодних розбіжностей. Коли ж синьйора повернулася з лікарні, брат із сестрою почали сваритися між собою, мабуть через гроші. Мені мама розповідала, що вона не втручалася в їхні суперечки, але їй було дуже шкода господиню, яка перенесла інфаркт, а він на неї сильно кричав”.
Потім старий забрав якісь документи сестри, зокрема кредитну картку. Пізно увечері 14 грудня Марія зателефонувала дочці та розповіла, що вдома був великий скандал. “Він забрав усі документи синьйори, синьйора вимагала їх назад, а він заявив, що втратив ключі від своєї кімнати. Коли італійці сварилися, мама встала між ними і рознімала їх. Синьйора просила, щоб вона дала їй палицю від
мітли або щось інше” — хотіла бити брата”.
Ольга переказує драматичні подробиці: “І ось тоді пенсіонер розсердився: “Марія, йди звідси, йди з дому!”. Мама йому: “Ти хоч би совість мав — виганяти мене серед ночі надвір, я вже переночу до ранку”. А синьйора заявила, що доглядальниця нікуди не піде: “Якщо ти підеш — я викинуся з балкона! Ходімо разом, будемо квартиру винаймати”.
Марія розпережувалась, від хвилювання тиск піднявся 170/90. Донька заспокоювала: “Не зважай, ти ж не в нього, а в неї працюєш”. Вранці наступного дня Марія-Розарія з баданте поїхала до сусіднього міста Авеліно, де їй мали знімати післяопераційні шви. Ольга з мамою тоді розмовляли востаннє: “Вона мені дзвонила така весела, сміялася: “Оля, синьйора в лікарні, а я тут у машині чекаю. Коли ми приїдемо додому – біля обіду, я тобі зателефоную”.
Старий професор був скупим і дивакуватим
Проте о третій годині до Ольги зателефонувала родичка італійців, з якою вони підтримували стосунки: “Оля, ти нічого не чула? Там трапився нещасний випадок – у них у сім’ї, з Марією. Там були постріли”. “Що з мамою, її поранили?” — жінка у відповідь почала плакати…
Ольга у цей момент перебувала у магазині. Вона набрала мамин номер, але ніхто не взяв слухавку. Потім ще раз зателефонувала – їй відповів карабінер та повідомив, що слід прибути на місце події. Кинувши покупки, не пам’ятаючи себе від горя, Ольга добігла до будинку, а звідти вже поїхала на Віа Гамбарделла.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
