Цього тижня авторитетний журнал The Ring включив Василя Ломаченка до рейтингу найкращих боксерів світу, незалежно від вагових категорій, та поставив його на сьоме місце у почесному списку.
Матеріалом про видатного українського боксера Еспресо.TV продовжує серію публікацій про найкращих українських спортсменів сучасності.
Новий виклик
У кар’єрі Василя Ломаченка було чимало великих викликів, які він приймав з достоїнством. Черговим таким рубіконом стане бій проти ямайця Ніколаса Волтерса запланований на 26 листопада у Лас-Вегасі. У цьому поєдинку українець відстоюватиме титул чемпіона світу за версією WBO (Всесвітньої боксерської організації) у другій напівлегкій вазі (до 59 кг).
Волтерса називали чи не єдиним суперником, який здатен створити Ломаченку великі проблеми, ще коли він володів титулом чемпіона світу у напівлегкій вазі (до 57,2 кг) за версією Всесвітньої боксерської асоціації (WBA), а Ломаченко мав у цій категорії титул WBO.
Зустріч ямайця та українця це більше, ніж поєдинок двох класних боксерів. Це своєрідне зіткнення різних шкіл боксу – жорсткої, побудованої на грубій силі, професійної, та витонченої, з відшліфованою технікою, любительської.
Врешті – це два різні підходи до боксу. Волтерс втратив чемпіонський титул WBA не на ринзі, а через те, що не вклався у ліміт вагової категорії перед боєм з колумбійцем Мігелем Марьягою. Попри перемогу, недисциплінований ямаєць залишився без пояса. Уявити, що щось подібне могло б статися з Ломаченком – неможливо.
Батькові уроки
З дитинства все Василеве життя було підпорядковано жорсткій дисципліні, до якої привчав його батько – Анатолій Ломаченко. Звичайний вчитель фізкультури з Білгород-Дністровського, який у вільний від роботи час тренував малечу у боксерському клубі “Аккерман”. Тай й мати майбутнього чемпіона займалася акробатикою та є майстром спорту з цього виду. Тож не дивно, що хлопчик з такої родини опинився у секції боксу та захопився улюбленою батьковою справою.
А вже у 6 років Ломаченко-молодший провів свій перший офіційний поєдинок та переміг хлопця, який був від нього на 2 роки старшим та важчим на 5 кг.
“Той бій я виграв, але нам зробили нічию. Для того, щоб хлопець не засмучувався. Це потім мені так пояснив батько, який це все підлаштував. Я маю на увазі нічию”, – пригадує Василь.
Анатолій Ломаченко, який сам значних вершин у боксі не досяг, бачив у спорті передовсім інструмент виховання з сина справжнього чоловіка та на початках не планував з нього робити професійного спортсмена.
Одним боксом справа не обмежувалася – Василь ходив на веслування, грав у футбол за збірну міста, ставав чемпіоном Одеської області з самбо та навіть три роки займався танцями. Їх хлопець відверто ненавидів, але батько не дозволив покинути гурток, пригрозивши відлучити від улюбленого боксу.
У майбутньому це дало неймовірний результат – зараз маневри Ломаченка по рингу нагадують справжній танець – легкий та граційний, який захоплює вболівальників та примушує паморочитися голови суперників.
У дитинстві кумиром Василя був Майк Тайсон і Ломаченко зі сміхом згадує, як засмутився, дізнавшись, що він не українець. Пройшли роки і легендарний американець вже сам захоплюється українським чемпіоном.
“Мені подобається цей хлопець, Ломаченко. Він прекрасний. Ви не бачили білих хлопців, які боксують так, як він. Із захопленням дивлюся, як він б’ється і рухається. Він приголомшливий”, – каже Тайсон.
Жорстка методика
Батько для Василя є беззастережним авторитетом, до думки якого він завжди прислуховується. Чого варте лише татуювання батькового обличчя під серцем у боксера.
“Я йому в житті усім зобов’язаний. Батько для мене – кумир, ідеал. Я його більше всіх люблю та поважаю”, – розповідає боксер.
Ломаченко-старший розробив власну методику підготовки і коли стало зрозуміло, що вона дає результати її на озброєння взяли у національній команді України, куди Анатолій Миколайович потрапив разом із сином. Серед іншого, він там став тренером ще й важковаговика Олександра Усика, з якого теж виліпив олімпійського чемпіона.
Василеві Ломаченку довелося витримувати неймовірні навантаження. Коли його тренування після переходу у професіонали побачили у США, то схопилися за голову, мовляв, як звичайна людина може таке витримати?
Одна з найвідоміший вправ, яку використовує Ломаченко – занурення голови у воду, яке потрібно витримати тричі по три хвилини, що допомагає наситити кров киснем. Інше вражаюче тренування, яке кілька разів проводив боксер – заплив на 8 км через Дністровський лиман у шторм – для напрацювання морально-вольових якостей.
“Це ідея батька, переплисти у шторм восьмикілометровий лиман. Я б ніколи в житті такого не зробив. Ця вправа не для м’язів, а для психології”, – ділиться враженнями Ломаченко.
300 перемог та 1 поразка
Так чи інакше, жорсткі тренування Анатолія Ломаченка принесли результат. Василь Ломаченко уже у 17 років став чемпіоном України серед дорослих. У 18 – виграв першість світу серед юніорів та був визнаний найкращим боксером турніру.
В 19 – вийшов до фіналу дорослого чемпіонату світу, де за суперечливого суддівства поступився росіянину Альбурту Селімову. Дивовижно, але ця поразка стала єдиною для українського боксера за всю любительську кар’єру, за яку він провів понад 300 боїв.
Що стосується Селімова, то у нього Ломаченко згодом двічі взяв реванш. Вперше Василь побив росіянина у 1/16 фіналу Олімпіади-2008, а вдруге – у 2013 році у Всесвітній серії боксу, коли бився за “Українських отаманів”.
Олімпіада-2008 завершилася повним тріумфом Ломаченка. Він не лише виграв золоту медаль у категорії до 57 кг, але й отримав Кубок Вела Баркера – найтехнічнішому боксеру Ігор, незалежно від вагової категорії. І саме завдяки своїй неймовірній техніці українець отримав своє прізвисько у профі – Hi-Tech – у США його бокс назвали не просто технічним, а всикотехнологічним.
Одразу після Пекіну 20-річного Ломаченка кликали у професіонали наймогутніші промоутери світу, проте він вирішив залишитися у любителях.
“У мене залишалася ще одна нескорена вершина в любительському боксі – перемога на чемпіонаті світу. У нас в Україні чемпіонів світу не було і я хотів стати першим”, – пояснив свій вибір Ломаченко.
Своєї мети Василь досягнув та став чемпіоном світу у 2011 році. А Україна отримала одразу чотирьох чемпіонів, адже золото з Баку також привезли Олександр Усик, Тарас Шелестюк та Євген Хитров, що дозволило нашій національній команді стати першою у загальнокомандному заліку турніру.
На світовій першості мрію Ломаченка ледве не сплюндрували судді, які вкрали у нього перемогу у 1/8 фіналу. Лише після офіційного протесту результат скасували і віддали українцеві заслужену путівку у чвертьфінал.
На Олімпіаді у Лондоні Ломаченка виграв золото і вдруге став олімпійським чемпіоном – цього разу у категорії до 60 кг.
Професіонал
Підкоривши серед аматорів усі можливі вершини, Ломаченко почав рухатися у бік професійного боксу. Перехід був поступовим завдяки участі у Всесвітній серії боксу у складі “Українських отаманів”, назву яким, до речі придумав саме Василь.
У напівпрофесійних змаганнях лідер українського клубу виграв усі свої шість поєдинків та допоміг нашій команді у дебютний сезон дістатися фіналу.
І от нарешті у 2013 році Василь Ломаченко перейшов у професіонали, уклавши контракт з однією з найпотужніших промоутерських компаній світу – Top Rank. Її глава – Боб Арум ніколи не приховував, що він у захваті від українця.
“Техніка Ломаченко – це більше, ніж бокс, це мистецтво. Я б назвав його Пікассо боксу. Упевнений, Василь буде такою ж зіркою, як і Мохаммед Алі”, – казав Боб Арум, перед яким Ломаченко поставив умову – його й надалі тренуватиме батько.
Іншою вимогою до промоутера було одразу ж організувати чемпіонський поєдинок. Це виявилося неможливим через тонкощі регламенту професійних організацій, який вимагав перед титульним боєм провести хоча б один рейтинговий.
Проте й це дозволяло встановити рекорд – до Ломаченка в другому поєдинку серед профі чемпіоном світу ще ніхто не ставав. Тож розім’явшись у дебютній зустрічі на мексиканцеві Хосе Раміресу, українець уже в другому бою вийшов на триразового чемпіона світу – Орландо Салідо, з якими він мав сперечатися за вакантний титул WBO у напівлегкій вазі.
Сам бій показав, що Ломаченко поспішив зі штурмом рекордів. Він виявився неготовим до бруду, яким насичений професійний ринг. Салідо почав грати у незрозумілу гру ще перед боєм та не вклався у вагову категорію та втратив шанс навіть у разі перемоги отримати пояс.
На сам поєдинок мексиканець вийшов маючи 67 кг, а бій провів надзвичайно брудно, завдавши безліч ударів нижче поясу. Проте судді чомусь закрили на це очі і не давши порушнику жодного штрафного очка, віддали йому перемогу.
Чемпіон та рекордсмен
Коли у Ломаченка потім запитували навіщо він взагалі погодився виходити на бій проти суперника, який не вклався у ліміт, він пояснив, що лише у такому разі він отримував право на ще один матч за вакантний титул. Тож українець виніс користь і з поразки.
А вже у червні 2014 року він став чемпіоном світу, здолавши іншого надзвичайно перспективного боксера – американця Гері Рассела-молодшого. Тим самим українець повторив досягнення Саенсака Муангсуріна з Тайланду, який теж здобув чемпіонство у третьому бою серед профі.
У подальшому Василь Ломаченко тричі захистив титул, не залишивши шансів Чонлартарну Піріяпіньйо з Тайланду, пуерториканцю Гамальєру Родрігесу та мексиканцю Ромуло Коасічі.
Якщо перші двоє суперників мали ім’я у боксі (з Родрігесом українець взагалі бився у андеркарті “Бою століття” між американцем Флойдом Мейвезером та філіппінцем Менні Пак’яо), то третій – виявився геть маловідомим.
З’ясувалося, що у напівлегкій вазі з Ломаченком просто ніхто не хоче битися. Тож після марних спроб віднайти достойного суперника у цій категорії, українець вирішив перейти у іншу вагу – другу напівлегку (до 59 кг), де з ним погодився зустрітися чинний чемпіон світу WBO Роман Мартінес.
Пуерторіканець пошкодував про це уже у п’ятому раунді, коли Ломаченко відправив його у нокаут та відібрав титул. І знову українець став рекордсменом – до нього за сім поєдинків стати чемпіоном світу в одразу двох категоріях ще не вдавалося нікому.
Патріот
Ломаченко швидко довів усім що він абсолютно все вміє на ринзі, але йому все ще є чому вчитися у професійному бокс. Адже це не лише спорт, але й великий бізнес.
За останній свій бій український боксер отримав $800 тис., що у порівнянні з гонорарами найбільш рейтингових боксерів – мізерна сума. Скажімо той же Мейвезер за поєдинок проти Пакьяо заробив $300 млн.
Щоб досягти такого рівня Ломаченкові потрібно навчитися себе продавати, як це робить Мейвезер, експлуатуючи образ “поганого хлопця” проти якого вболіває половина американців. Так чи інакше, його бої купують.
Ломаченко найбагатшому боксеру світу протилежність – він герой позитивний та скромний. Проте, ця риса не найкраща для того, аби будувати кар’єру у США де глядачі хочуть бачити спектакль не лише на ринзі, але й поза його межами.
Але такий шлях обрав Ломаченко і по іншому він не вміє. Добре почувається лише у рідному Білгород-Дністровському, а свого часу відмовився переїхати не те що до Києва – навіть до Одеси. Тим більше не збирається Ломаченко за кордон, продовжуючи жити та тренуватися у рідному місті.
“Мені все тут звично, комфортно – я, як риба в воді. Виїжджаючи в іншу країну, дивишся – так, все гарно, більше можливостей для життя, навчання. Але людина, маючи достаток вдома, задумається – чи треба їй те життя за кордоном”, – розмірковує Ломаченко.
У вільний час він присвячує себе сім’ї – дружині Олені, сину Анатолію та донці Вікторії. Дружить з Олександром Усиком, з яким вони є кумами. А ще рибалить та регулярно взимку грає у хокей на свіжому повітрі.
У Білгород-Дністровському такий патріотизм цінують. На честь сім’ї Ломаченків назвали цілу вулицю. А Василь відповідає взаємністю. Після кожного бою він передовсім дякує за підтримку рідному Аккерману.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
