Ольга Удод з Рівного змушена була шукати заробітки за кордоном. З чоловіком-пияком Оля розлучилася. Зарплати не платили, жити не було за що. А вдома тоді ще була 80-літня мама, зять, дочка та внучка. І жінка відважилася поїхати на роботу в Італію. Їй тоді було 46 років.
– Спочатку я стала глядіти діда та бабу, у яких починалася хвороба Альцгеймера, – згадує пані Оля. – Їм не сподобалося моє ім’я, і вони стали називати мене Маргаритою. Ночувала я у їхнього сина, що жив через дорогу. Він виділив мені кімнату для безплатного проживання, давав вечеряти. Але оте «безплатне» я мусила йому відпрацювати: вчила трьох його дітей англійської мови, мила дівчаткам голови, прасувала. Спати лягала не раніше опівночі. Дуже важко було, платили зовсім мало, але мусила терпіти.
Потім Ольга знайшла іншу роботу – доглядала сліпого дідуся, який був, на відміну від попередніх господарів, добрий і чуйний. Він навіть дав виклик Ольжиним дітям, щоб ті приїхали до неї на два тижні у гості. І за свій кошт винайняв гостям квартиру.
– На п’ятому році роботи в Італії, – розповідає Ольга, – я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, удівцем Ніколя. У той день подруга майже силоміць затягла мене на дискотеку для тих, кому за 60. В Італії це популярний вид відпочинку та спілкування для пенсіонерів. Напевно, я йому одразу припала до душі, бо упадав він за мною настирно. Цілий рік просив вийти за нього заміж, але я постійно відмовляла.
І Ніколя, щоб не упустити наречену, пішов на хитрість: сказав, що хоче побачити Україну, і напросився у гості.
– Мої рідні спочатку були здивовані, навіть розгубилися, що виходжу заміж за італійця, який старший за мене на 15 років. Але я їм пояснила, що тепер буду жити як пані – не працюватиму у наймах, а матиму змогу частіше приїжджати додому.
– Ніколя подарував обручку з діамантом. На весілля купив Олі у французькому салоні гарний костюм. Святкування було в ресторані. Прийшли 15 подружок-українок, була вся родина Ніколя. Його троє синів презентували молодятам весільну подорож до Парижа. А чоловік подарував поїздку в Рим, Неаполь і Верону.
– Мені тоді було 54 роки, я була найщасливішою жінкою у світі, бо мене любили по-справжньому. А через пів року ми поїхали до Рівного. Ніколя сказав: «Я хочу з тобою повінчатися, щоб ти нікуди від мене не поділася…» Тож ми ще й повінчалися.
…Вісім років тривало щастя Ольги і Ніко, аж поки хвороба не підкосила чоловіка – помер від раку. Ось уже шість років Оля вдова і живе на дві країни: зимує в Італії, бо там сухий клімат (а вона має астму), а літо проводить в Україні.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
