Тарасу 30 років, після університету він встиг попрацювати за кордоном – у Росії та Польщі.
Нині відкрив власну справу вдома. Працювати на себе в Україні дуже непросто, але цілком можливо. Головне – захотіти.
На ворога гарувати не можна
Тарас Микуш відкрив у Яремче невелику базу з фруктами-овочами. Місцеві її вже добре знають, у горах до своїх завжди більше довіри.
До того працював у Польщі, а ще раніше – в Сибіру. З Росії виїхав одразу з початком війни, адже не хотів гарувати на ворога.
«До Сибіру поїхав, бо закінчив університет нафти й газу. Два роки робив помічником майстра на буровій, ремонтував свердловини, – розповідає Тарас Микуш. – Якби лишився, вже, напевно, був би майстром, бо ж мав диплом. Заробляв на місяць, якщо в еквіваленті, десь 35 тисяч гривень. Гроші ніби немалі, але й робота нелегка».
Після Росії чоловік одразу поїхав до Польщі. Вдома за фахом нормальної роботи не знайшов – і зарплата мала, і від дому далеко, і ще багато інших проблем. Сім’я, дитина, каже, за копійки працювати не хотів.
У Польщі Тарас одразу потрапив на фруктово-овочеву базу. Мову покращив прямо на роботі, бо раніше ніби все розумів, а говорити не міг.
«З часом мене там помітили й підвищили, але не офіційно. Тобто, виконував ту саму роботу, що й інші, але мав премії, – розказує Микуш. – У Польщі працював два з половиною роки, спершу було важко, а далі легше, як і всюди, – розповідає Тарас. – Пізніше отримав інші обов’язки, сидів за комп’ютером, приймав замовлення на фірму, відповідав за якість товару, контролював усі документи, а коли мав вільний час, то ще допомагав вантажити й розвозити товар. Останніх пів року вже міг роздавати накази колегам, що вони мають робити і що роблять не так».
Яка ти людина
З польської фірми Микуша відпускати не хотіли.
«Коли я вже звільнився, то шеф запросив мене додому – на суші й 50 грамів. Сиділи, говорили, він розказував, як відкрив свій бізнес, давав поради на майбутнє, – говорить Тарас. – Наприклад, ніколи не купувати поганий товар, навіть якщо він дуже дешевий. Хвалив мене, просив залишитися. Ніколи не забуду, як він сказав: «Незалежно якої нації людина, все залежить від того, яка сама людина». Бо є погані поляки, а є добрі, як він. Але я пахав, як віл, і на це там звертають увагу, ні разу не намахав його ні на копійку, думаю, для нього це означало багато».
Тарас Микуш захопився ідеєю створити вдома щось подібне, каже, побачив, що це прибутково. Як і всі, хотів бути більше вдома, ще й народилась друга дитина. Зекономив трохи грошей і наважився.
«Якщо чесно, то не можу точно сказати, скільки вклав. Проблеми виникли вже на старті, – розповідає підприємець. – Наприклад, заважало старе дерево, без комунальної служби я не мав права зрізати. Дороги не було, мусив підсипати сам. У приміщенні, де мав бути склад, усе переробив. Самому важко. На все пішло близько 60 тисяч гривень. Та найгірше було оформити місце для товару, реєстрація в податковій, з тими всіма документами грався дуже довго. Ну і перша закупка товару – складно знайти точку з малими цінами та хорошою якістю».
Люди його знають
Наразі Микуш планує купити ще одну автівку для розвезення товару, в перспективі хоче возити під замовлення. Одна Тарасова донька вже ходить у школу, інша скоро піде в садок, дружина допомагатиме з продажами. Крім того, Тарас хоче укласти угоди з магазинами й туристичними комплексами, бо ті часто купують товар у найближчих точках, буває, дорогий і неякісний.
Овочі-фрукти закуповує двічі на тиждень, по цінах та асортименту орієнтується сам, бо ж бізнесу його ніхто не вчив. Купує на оптовому ринку в Коломиї, якщо ж особливого попиту нараз нема, то їде купувати до Надвірної – аби ближче, менше пального. Планував купувати все оптом у Закарпатті, але «цього року їх затопило, нічьо не вродило, ціни до небес», – сумно посміхається Тарас.
Сьогодні він більше орієнтується на постійних покупців, товар зазвичай розбирають за день-два. Адже у магазинах дорого, великі націнки, а Микуша місцеві вже знають добре. Ближче до зими хоче закупити екзотичні фрукти, бо буде багато туристів. Дуже добре йдуть гриби, їх люблять всі, каже Тарас.
«З хлопцями в Польщі тримаю контакт, спілкуюсь час від часу. Друг з роботи казав, що на моє місце прийшов поляк, який не звик, як українці, працювати по 10-12, а я, бувало, спав по 4-5 годин, – говорить Тарас. – Колишній шеф сказав, що я можу в будь-який момент повернутися, на ті самі умови».
Але він хоче працювати вдома. Нині на роботі з ранку до вечора, відпочиває лише по неділях. Чесно робити на себе завжди непросто. Та якщо дуже хотіти – все вийде.
