“Прагнучи будь-якою ціною принизити Україну і поставити ЄС у залежність від поставок своєї сировини, РаSSєя зіткнулася в особі Туреччини зі складним партнером”, – повідомляє польський портал “Nowa Europa Wschodnia”.
Після «Південного потоку», який ще раніше накрився.., наступним енергетичним проектом росії в регіоні став «Турецький потік». У грудні 2014 року Москва домовилася про його реалізацію з Анкарою. Цей газопровід планувалося прокласти по дну Чорного моря, потім по території Туреччини до кордону з Грецією, де в містечку Іпсала повинен був з’явитися хаб і розподільний центр для поставок газу в Македонію, Сербію, Угорщину та Австрію.
Роботи набирали хід, а кількість зустрічей міністрів енергетики росії і Туреччини росло кожен місяць. Будівництво інфраструктури на дні Чорного моря до кордону турецьких територіальних вод збирався фінансувати Кремль, а витрати на наступні етапи будівництва були, згідно з проектом, розділені на дві рівні частини. Слід нагадати, що турецька держава – другий після Німеччини ринок збуту для Газпрому.
Незважаючи на свою рішучість росія раптово заявила про припинення проекту. Офіційно це не має нічого спільного з ситуацією в Сирії і тим, що обидві держави виступають по різні сторони конфлікту. У реальності очевидно, що великодержавні устремління Кремля заглушають здоровий розрахунок. Втім, приводи, щоб розірвати договір з Кремлем, є, швидше у Туреччини, особливо після того, як російські МіГ-29 три рази порушували її повітряний простір.
Можна назвати як мінімум шість причин, по яких росія займає зараз більш слабку, ніж Туреччина переговорну позицію.
По-перше, російський бюджет знаходиться в катастрофічному стані, а найближчі роки не віщують поліпшення ситуації. Бюджетний дефіцит може скласти в 2015 році 3,7%, а ВВП в поточному році зменшиться на 3,3%. Більше половини надходжень бюджету забезпечує продаж енергоресурсів, ціни яких перебувають зараз на рекордно низькому рівні.
По-друге, Китай відмовився від контракту століття з росією на будівництво газопроводу «Алтай» (також відомого під назвою «Сила Сибіру -2»). Пекін давно проявляє прагматизм у зовнішній політиці, доказом чого служать, зокрема, дві девальвації юаня до американського долара. На них пішли тільки для того, щоб підвищити конкурентоспроможність китайського експорту. Так багато дорогої сировини Піднебесної не потрібно. А сума тридцятирічного контракту оцінювалася в 300 млрд доларів.
По-третє, росія не може шантажувати Туреччину, як вона шантажує Україну. Відсутність цього важеля значно ускладнить Газпрому ведення подальших переговорів і укладення потенційного контракту, оскільки шантаж став одним з основних бізнес-інструментів російського монополіста. Анкара може купувати газ в Ірані або Азербайджані, крім того Туреччина на відміну від України – член НАТО і сильний союзник США в цьому регіоні світу.
По-четверте, після провалу «Південного потоку» Москва змушена якнайшвидше запустити альтернативний проект, так як вона несе величезні збитки на оренді двох італійських спеціальних кораблів, призначених для прокладки газопроводу по морському дну. Простій цих кораблів у болгарській Варні обходиться Газпрому в 25 млн євро на місяць.
По-п’яте, щоб прискорити реалізацію проекту росія, не маючи на руках підписаних міжнародних угод, змушена «наосліп» розпочати будівництво відрізка на російському узбережжі Чорного моря. Якщо підсумкової угоди не буде, Кремль, як формулює впливова російська газета «Комерсант», залишиться «з не закопаними трубами на морському дні».
І, нарешті, по-шосте, підписання контракту з Туреччиною значно погіршить відносини росії з Іраном. Тегеран вже виступив проти цієї ініціативи, оскільки Анкара купує в рік 10 мільярдів кубометрів іранського газу.
Джерело – http://www.new.org.pl/2381,post.html
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
