На одне поховання з номером на Кушугумському кладовищі, що під Запоріжжям, 5 березня стало менше: невідомому захиснику України повернуто ім’я – Руслан Дейнеко.
Алея Героїв Кушугумського кладовища завжди упорядкована, майже всі поховання однакові. Виділяються лише поодинокі надгоробки над впізнаними. Решта – або табличка “невідомий боєць, №”, або “законсервовано”. Останнє означає, що невідомому захисникові, якого тут було поховано, повернуто ім’я і сам він повернувся додому – на малу батьківщину, куди до нього прийдуть родичі та друзі.
Повернення Руслана Дейнека, якому тепер назавжди 20, розтягнулося на роки. Мати Ауріка гладить жовто-блакитну тканину, якою обтягнута труна. “Він лежав тут, чекав, напевно, на нас”, – плаче жінка. Труну ставлять у “Газель”, на боках якої чорне “200”. Вона їде на Харківщину – до рідного Русланова Чугуєва. Спочатку зупиниться на території 92-ої окремої механізованої бригади, де з захисником урочисто простяться військові, а потім вже – на Чугуївське кладовище, де бійця зможуть відвідувати родичі: молодша сестра, мати, батько.
За півроку до початку російсько-української війни, дев’ятнадцятирічним, Руслан різко змінив власне життя: після закінчення технікуму та вступу на заочне відділення Харківського національного університету радіоелектроніки, пішов в армію за контрактом. У самісіньке пекло війни навідник гаубичної самохідної артилерійської установки, старший солдат Дейнеко потрапив у серпні 2014 року. Завданням батальйонно-тактичної групи, яка 23-го вирушила на ротацію в зону проведення Антитерористичної операції, було деблокування частин, які ворог стискав лещатами під Іловайськом. А вже за чотири дні, 27 серпня, Руслан перестав виходити на зв’язок із батьками. “Подзвонив і все, більше не було дзвінків. Сказав, що обстрілюють, почав говорити, що хоче іншу роботу”, – скупо переповідає останню розмову з сином Юрій Дейнеко. “Сказав, що дуже страшно, мамо, нас обстрілюють, мені дуже страшно. А ми нічим не могли йому заради”, – мати знову плаче.
За місяць по тому українські пошуковці поміж сіл Ленінське та Новокатеринівка на згорілому пшеничному полі знайшли вщент розтрощену вибухом САУ, а біля неї зібрали фрагменти людських останків, які привезли до Запоріжжя. “У складі батальйонно-тактичної групи 92-ої бригади було три САУ. Усі три місця, де вони були знищені ворогом, – ми знайшли. У них є номери, є фото. І біля однієї ми зібрали останки невідомого бійця… Те, що ми бачили зараз під час ексгумації, це саме ті людські рештки, які ми збирали тоді у вересні 2014 року на полях під Іловайськом”, – розповідає представник місії “Евакуація 200” Павло Нетьосов.
В ніч на 28 серпня 92-га бригада намагалася прорватися до оточених українських військових. САУ Дейнека накрило ворожим обстрілом, вибухнув боєкомплект. Навіть від установки мало що залишилося. “Там велика вирва така, два метри завглибшки. Від посадки майже нічого не лишилося, поле пшениці було – воно повністю згоріло, жодного колоска. І від самої установки залишилося тільки ствол, катки-шасі. Руслана збирали в радіусі 200 метрів”, – згадує Нетьосов.
Тоді ж, 2014-го, було відібрано ДНК і проведено порівняльний аналіз із ДНК матері Руслана. Однак, з досі незрозумілих причин, перший результат був нульовий – жодного збігу. Останки, що їх знайшли пошуковці, поховали на Кушугумському кладовищі як невідомого бійця за номером 4055. Родина тим часом плекала надію, що їхній хлопчик живий. Батьки намагалися розшукати Руслана самотужки, писали про нього в мережах, через що шахраї відкрили на них справжнє полювання тривалістю майже у два роки. Мати Руслана розповідає, що казали, син у полоні – то там, то там. Родина вже вирушала на пошуки під Донецьк, але вчасно здогадувалася, що стала жертвою шахраїв. Ті просили різні суми грошей, іноді – просто поповнити телефон.
Згодом було ініційовано проведення ще кількох експертиз. В результаті були виявлені збіги з ДНК і матері, і батька Руслана. За їхньої сукупністю 21 грудня 2018 року експерт зробив висновок, що біологічні зразки невпізнаного тіла з ймовірністю 99,99991% збігаються з ДНК батьків Руслана Дейнека. “Слідчими СБУ було ухвалене рішення про встановлення особи… Матері телефонували шахраї, казали “ваш син у полоні”, вона, як будь-яка жінка, чіплялася за надію, що син живий. Але вона визнала результати остаточної експертизи”, – каже офіцер відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва ГШ ЗСУ майор Володимир Біленко. “Надіялися, вирили, чекали, але дива не сталося. Зате тепер ми будемо знати, де його могилка. Майже п’ять років лежала дитина тут”, – каже мати Руслана.
Мікроавтобус із труною повільно виїжджає з Кушугумського кладовища, батьки везуть свого хлопчика додому. На цвинтарі лишається надгробок без написів, скоро на ньому з’явиться табличка “законсервовано”. Це означає, що могила порожня, три роки тут не можна нікого ховати. А головне, це означає, що ще одному безіменному захисникові повернуто ім’я: старший солдат Руслан Дейнеко.
На Кушугумському кладовищі були поховані 120 невідомих бійців, разом із Русланом встановлені імена 48 з них. Справу щодо загиблих під час подій в Іловайську із грудня 2014 року розслідує Управління СБУ в Запорізькій області за статтею “Умисне вбивство”. Тоді у ній було понад 200 невстановлених захисників. З того часу повернуті імена 198, ще майже півсотні чекають на опізнання.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
