Найкращий тест для стосунків можна провести тільки після їх закінчення, і складають його одиниці.
Вранці перегорів фен. Минуло сім років, і він таки зламався. Цей фен мені подарував чоловік, причому у вечір, коли я вирішила з ним поговорити про розлучення. Нарешті, цей щоранковий спомин покинув мою ванну кімнату.
Коли я була ще зовсім юною, одна старша подруга розповідала про розлучення зі своїм дуже відомим чоловіком. У пам’яті ця історія звучить приблизно так: «Я купила пляшку шампанського, приїхала додому, відкрила її і ми випили за кінець нашого шлюбу». Хоча тоді ця звістка мене шокувала, адже вони виглядали дуже щасливою, красивою та органічною парою, однак розповідь про елегантне розставання давала надію. Надію на те, що, навіть маючи дітей, вийти зі стосунків можна з легкістю ігристих бульбашок.
Але, як показало життя, тобто власний досвід і ще кілька десятків прикладів подруг, тест на розлучення дуже складний, і провалюють його абсолютно всі, незалежно від того, якими були їхні стосунки, і хто та з якої причини став ініціатором розриву. Через кілька років людям складно навіть повірити, що колись вони не просто любили один одного і хотіли дітей, але й прожили разом у шлюбі багато щасливих років. Іноді з розлученням стосунки заходять у такий глухий кут, що годі й повірити, що це відбувається насправді, а не в дешевому серіалі.
У бульварній пресі зірки кіно, коментуючи розставання, просять журналістів дати їм час, поважати особистий простір та повторюють як мантру: «Ми залишаємося родиною, батьками наших дітей». Але поза шпальтами розгортається справжня війна за години побачень, гроші на утримання та цінності, які намагаються привити чадам кожна зі сторін. І якщо в Голівуді бій ведуть адвокати в рамках законодавчих, то в Україні розлучення – це початок боїв без правил, де навіть у сильнішого шанси на перемогу мізерні. Боротьба ця, як ядерна хвиля, зачіпає усіх, і найбільше від неї страждають діти.
Впливові чоловіки, які навіть в найкращі подружні роки проводили більшість часу на роботі, раптом починають вимагати повної опіки над дітьми. Хоча не дуже зрозуміло, хто доглядатиме маленьку донечку, якщо єдиний опікун-батько звик працювати по 12 годин на добу, і покидати роботу не планує. Показово, що серед пересічних людей, я таких посягань не помічала. Навіть якщо екс-дружина неповносправна чи залежна від алкоголю, дитину найчастіше сплавляють бабусям без жодних боїв. Бо ж ясно, що дитиною треба займатися не тільки у вихідні. Тобто ця демонстративна боротьба за дітей – не що інше, як остання спроба поставити на місце жінку і показати свою владу та силу?
Олександр Власенко, Ігор Франчук та Антін Мухарський стільки бруду публічно вилили на своїх колишніх, що складається враження, ніби не вони колись робили пропозиції цим жінкам, а їх таємно і проти волі повінчали з недостойними дамами, які ще й підлим обманом народили їм по кілька дітей.
Звісно, що жіноча помста не менш жорстока. Найпопулярніший прийом – заборонити побачення, втекти з дитиною кудись і торгуватися за матеріальну підтримку. Але все це історії публічні, оброслі здогадами та перекручуваннями. В простому житті все прозаїчніше.
«Це ж була твоя ідея розійтися», – апелює до моєї подруги її колишній, коли вона просить його посидіти з дитиною у вихідний. Він радо приходить у гості, щоб за інерцією обговорити з нею останні події свого життя, проте не готовий гратися зі своїм сином, якщо вона планує відлучитися на чийсь день народження.
Колишній чоловік іншої подруги при кожній нагоді критикує її зовнішність та манеру одягатися, хоча уже давно живе з іншою жінкою. Недолугі та принизливі підколки, на щастя, єдиний інструмент у спілкуванні з цією красивою та незалежною жінкою. І вони її зачіпають лише тоді, коли при розмові присутня їх спільна обожнювана донька.
Інший знайомий місяцями не бачиться з сином, попри нормальні стосунки з колишньою дружиною. Просто хлопчик складний і псує йому нерви, тож його варіант – невелика сума грошей на місяць, і не турбуйте, коли виникають проблеми.
«Хто б міг подумати, що він не платитиме аліментів», – бідкається моя співробітниця, яка у шлюбі ніколи не помічала, щоб чоловік був скнарою. Він їздить на новенькому авто, катається в горах Австрії, а на утримання дитини виплачує з офіційної зарплати 3000 гривень.
Батько одного малюка з аутизмом бачив його двічі у житті і навіть не дзвонить колишній коханій, щоб дізнатися, чи потрібна допомога.
Хочеш дізнатися усю правду про чоловіка – розлучися з ним. Зрештою, як я вже згадувала, жінки не відстають:
«Уяви, вона заборонила моїй мамі приходити і спілкуватися з внуком, бо та говорить на суржику і приносить цукерки», – обурюється колега.
«Та її вдома ніколи не буває!» – жаліється мій приятель. Його шокує, що колишня дружина залишає дітей з нянькою, а сама проводить час з друзями.
«У неї в голові тільки гроші», – резюмує знайомий. За його словами, колишня дружина левову частку аліментів витрачає не на дітей, а на сукні та салони, а коли він просить відзвітувати за витрати, та вчиняє скандал і вивозить синів з Києва до бабусі в Мукачево.
Словом, люди дуже часто забувають, що дитина – це по 50% відповідальності кожного з батьків. Не може виховувати хлопчика тільки мама, а батько буде лише покривати витрати на репетитора. Не може батько розповідати дитині, що його мати погана, бо покохала іншого чоловіка. Не може чоловік відмовлятися від утримання своєї дитини. Не може матір забороняти батькові та його родині побачення з чадом. Не може один нести відповідальність за результат любові двох.
Розлучення – як розбита ваза: навіть якщо всі друзки підклеїти “Моментом”, квіти у неї уже не поставиш. Існує безліч вагомих приводів, чому люди вирішують розійтися, але більш вагомими є причини, через які потрібно залишати в пам’яті тільки теплі моменти. Ця причина – діти.
Ми з чоловіком розійшлися мирно і без претензій. В суді сміялися, чим не на жарт роздратували суддю. Мої подруги, зустрічаючись з ним на днях народження захоплюються тим, що нам вдається підтримувати стосунки, дарувати подарунки і вболівати за життя кожного. Проте це лише верхівка айсберга. Під водою – дрібні образи, недолугі сварки, скрипучі компроміси. Іноді мені годі повірити, що ми щасливо прожили у шлюбі сім років. Купівля нового фену не позбавить мене спогадів про все хороше і погане в нашому спільному житті, адже на кухні мене чекає хлопчик, який уже сім років ніяк не може оговтатися від розлучення і досі сподівається, що колись ми знову будемо разом.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
