Фільм “Волинь” підтримує стереотип, що поляки бувають добрі, ніякі і підлі. Українці ж – лише погані, дуже погані і ті найжахливіші, які кричать “Слава Україні – Героям Слава!”
Я не кінокритик і не кіноман. Я не люблю фільми, які епатують кров’ю та жорстокістю. Можливо, тому, що у житті я побачив достатньо горя. У слідчих ізоляторах, таборах для біженців, в селах, де немає більше чоловіків. Я бачив поранених на Майдані. Я був знайомий з загиблими в Криму та багатьма тими, хто не повернувся з фронту.
Днями на прохання місцевої влади я спілкувався у Голенюві з першими глядачами фільму Смажовського “Волинь”. У містечку живе багато українців, привезених сюди під час акції Вісла, близько 2 тисяч мігрантів з України. Перед входом в зал – фотовиставка, присвячена 25-річчю Незалежності України.
Фільм завершується. Люди мовчать. Частина виходить. Як почати?
Вічна пам’ять, Господи! Вибачаємо і просимо вибачення.
На Волині було жорстоко замордовано 40-60 тис.поляків. Голокост забрав життя майже усіх євреїв. На цій території під час війни загинуло також кільканадцять тисяч українців.
Фільм нагадує нам про важливу правду щодо націоналізму. Будь-якого. Польського, німецького, українського, російського. Націоналізм вбиває душу. При світлі смолоскипів та під вигуки він веде сусідів на смерть.
Згадуючи про Волинську трагедію потрібно пам’ятати – там вбивали і гинули громадяни Речі Посполитої. Якщо, спрощуючи, ми називаємо їх поляками, потрібно так і казати – поляки вбивали поляків.
Фільм Смажовського є розповіддю однієї сторони. Він показує події на Волині польськими очима. Часом складається враження – це так само, якби фільм про повстання Спартака зробив мешканець Риму. Все було так чудово, жили собі в мирі-злагоді, та зненацька сусіди збунтувалися і почали вбивати сусідів.
Так от, так добре не було. Фільм тільки побічно згадує про соціальну нерівність на Волині в період до 1939 року. Поляків, які займали усі позиції при владі. Церкви, зруйновані польським військом у 30-х роках та українців, які за оборону своїх церков потрапляли до в’язниці.
Фальшиво, наскільки мені відомо, показані поляки, що вільно говорять українською (аж до українських молитов включно), чисельні мішані шлюби. Цілком проігнорований той факт, що єдиними союзниками Польщі у польсько-радянській війні 1919-21 років були солдати Петлюри з Української Народної Республіки.
Не згадується генерал Безручко – командир Січових Стрільців, провідник героїчної оборони Замостя від Червоної Армії. Усі вони були зраджені Польщею при підписанні Ризького миру 1921 року, коли та визнала Українську Радянську Республіку, а солдатів, які боронили Варшаву від радянської окупації, закрили в польських таборах для інтернованих. Значна частина тих солдатів померла, змучена хворобами. Зраджені і забуті. І тепер Смажовський, не маючи жодних документальних підстав, показує акцію освячення сокир і ножів в греко-католицькій церкві, яких на Волині у ті часи просто не було.
Не рахуючи однієї з останніх сцен помсти поляків українцям, у “Волині” гинуть майже виключно поляки, євреї та радянська вчителька. Українців у цьому фільмі смерть не бере.
Фільм підтримує стереотип, що поляки бувають добрі, ніякі і підлі. Українці ж – лише погані, дуже погані і ті найжахливіші, які кричать “Слава Україні – Героям Слава!”. Саме такий образ українців створює сьогодні російська пропаганда.
Масові вбивства поляків на Волині – це злочин страшних часів націоналізму. Це неодноразово визнавали ієрархи Греко-Католицької Церкви, Президент України, інтелектуали і громадські діячі. У моєму рідному Любліні прощення просила Надія Савченко – українська героїня, яку не змогли зламати російські слідчі.
Немає доброго часу для таких фільмів. Цю трагедію не можна забути. Фільм про Волинь однозначно мав з’явитися. Але буває винятково поганий час. Фільм Смажовського виходить на екран тоді, коли Україна бореться з російською агресією. Це війна за незалежність. Не тільки українську – а й нашу – польську, європейську.
Крим окупований. Протягом останніх двох років на фронті на Донбасі загинуло близько 20 тисяч українських солдатів, лікарів, журналістів. Це стільки, скільки живе у Голенюві. 1,5 млн. мирних жителів (Познань, Щецин, Гданськ і Гдиня разом узяті) були змушені покинути свої зруйновані бомбами і окуповані домівки на Донбасі і в Криму.
Біженці є в кожному українському місті. В українські будинки вертаються з фронту гроби і скалічені герої. Появу на екранах цього фільму сьогодні можна порівняти з ідеєю промотування фільму про чвари польської шляхти та Тарговицьку змову під час Варшавського Повстання. Радітиме тільки Москва – “Якби ж вони знову розсварилися!”
Фільм на екранах. Зали кінотеатрів заповнює молодь. У цей самий час поруч з нами живуть українці. Вчителі англійської, програмісти, прибиральниці, робітники, студенти. Дехто з них теж піде подивитися “Волинь”.
Усі бачать рекламу на плакатах та на телебаченні. Мовчки слухають поляків, які обговорюють фільм в автобусі, на роботі, вдома. Багато хто з них і не чув раніше про Волинську трагедію. Їхні батьки жили в іншій країні. В СРСР, який з одного боку підживлював ненависть до польських панів, з іншої – організував штучний голод, від якого загинули мільйони.
Виходячи на вулиці під час Революції на граніті, Помаранчевої Революції, Революції Гідності, українці вірили, що їх омріяна країна теж стане на європейський шлях. Можливо, не зараз, а в майбутньому- приєднається до європейських спільнот. Попри заповіти дідів, вони повірили, що найкращими сусідами, які пізнаються в біді, є поляки, які накреслили на своїх прапорах гасло Солідарність!
Ми пам’ятаємо жертв Волинської трагедії. Вибачаємо і просимо нас пробачити. Знаємо, що наші предки не були святими. Вони також чинили беззаконня, про які хтось, колись, в ім’я правди, зніме фільм. Ми зробимо все можливе, щоб пам’ять про ті злочини не спричинила ненависті сьогодні. Ненависті, яка вбиває душу, а часом – і сусідів також. А починається з зображених Смажовським написів на будинках і мови ненависті, яка сьогодні поширюється в Польщі – нищення надгробків та нападів на людей, які моляться на могилах своїх предків.
Наближається 100-та річниця Варшавської Битви. Битви, в якій поляки і українці солідарно стали на оборону Речі Посполитої, України, Європи. Ми зробимо все, щоб пам’ятати і добрі моменти нашої польсько-української історії. Подбаємо про цвинтарі. Помолимося разом на могилах спільних героїв. Розкажемо про це онукам. В Польщі і в Україні.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
