Батьки готові на все, щоб виростити здорову та успішну дитину: ранній розвиток, спорт з пелюшок, дисципліна, новітні методики виховання і навчання. Потрібно буде ще й змиритися з тим, що неможливо контролювати зовнішній світ, який може нашкодити дитині. Починаючи з державної політики, до виховательки дитячого саду.
Помилки виховання дітей, допущені в дитинстві, іноді призводять до виникнення у дитини нервозності, яка може перешкоджати її подальшому нормальному розвитку.
ПСИХОСОМАТИКА ЗАХВОРЮВАНЬ
Сьогодні все більше дітей стають постійними відвідувачами лікарських кабінетів: діагнози не встановлюються, лікування погано допомагає, гроші вичерпуються. Алергія, гастрит, простудні атаки, сколіози та інші дитячі хвороби вже і не сприймаються як хвороба: садки переповнені діточками, які шморгають носом і кашляють, а болі в животі та криві спини школярів давно стали нормою навчального процесу. Значно помолодшали нервові здригання, панічні атаки, заїкання, нав’язливі рухи.
За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров’я 47% хворих страждають на психосоматичні розлади, і просте медикаментозне лікування їм не допоможе.
Попри те, що Міжнародний класифікатор хвороб 10 дає чіткий опис психосоматичних розладів і психогенних факторів хвороби, наші лікарі поки неохоче «копаються» в цих причинах.
ЯК ЖЕ ВИНИКАЄ ПСИХОСОМАТИЧНИЙ РОЗЛАД У ДИТИНИ?
ПОЧНЕМО З НАРОДЖЕННЯ.
Дитина так влаштована, що її здатність до осмислення, вміння порівнювати факти та робити висновки, виникають років десь до 7-10.
ЯК ЖЕ ДО ЦЬОГО ЧАСУ ДИТИНА СПРИЙМАЄ СВІТ І ОТОЧЕННЯ?
Психофізіолог Пол Маклін ще в 70-х роках на підставі десятиліть досліджень вивів теорію про те, що мозок людини у своєму історичному розвитку проходив певні стадії. Починався з примітивної освіти, далі розвиваючись і ускладнюючись.
Той самий процес, але в прискореному темпі, зазнає мозок людини від народження до зрілості.
Дитина, народжуючись, має добре розвинені рефлекси (інстинкти), за які відповідає певний відділ — ретикулярна формація. Пол Маклін на підставі своїх досліджень знайшов разючу подібність цієї структури з мозком рептилій, тому так і прижилася назва «мозок рептилії».
Пізніше нейропсихолог Х’ю Герхард встановила разючу здатність дитини підлаштовуватися під мати. Буквально «вловлюючи» її життєві показники: серцебиття, розширення-звуження зіниць, тиск, тембр голосу — дитина відтворює це в собі!
Що рухає немовлям? Інстинкт виживання. Їжа, пиття, захист, тепло, сон, лікування — все в руках дорослого. Дитина на 100% залежить у своєму виживанні від матері. Тому природою закладено унікальний механізм їх налаштування: мати через гормональні процеси має підвищений рівень чутливості до дитини. Дитина через інстинктивні здібності «зчитує» мати та максимально підлаштовується під неї. Власне, це — механізм виживання. Однак велике значення має те, під що підлаштовується дитина: ставлення матері з любов’ю і ставлення з роздратуванням запускають абсолютно різні процеси розвитку мозку дитини.
Якщо любов вирощує потужні захисні механізми майбутньої стресостійкості у дитини, то роздратування і ненависть руйнує їх.
На жаль, з віком це неусвідомлене підлаштування у дитини не проходить. Так, дитина росте і начебто у неї формується своє «Я», але поки вона беззахисна перед світом, вона використовує це підлаштування для того, щоб бути «гідною, потрібною, прийнятою», а, отже, нагодованою, одягненою і захищеною.
Якщо батьки не розуміють і не контролюють цей процес — велика ймовірність, що дитина навчиться фальсифікувати свої почуття, аби бути до вподоби батькам. Надалі це шлях до внутрішніх конфліктів і можливої психосоматики.
«А як же ті діти, що кричать без зупинки, та доводять своєю поведінкою до істерики батьків?» – запитаєте ви. Якщо розібратися, то вони теж відповідають на підсвідомі страхи або очікування батьків. Найчастіше такі батьки впевнені: дитина це важке випробування, це багато проблем, це страшно і небезпечно.
Ви помічали, як багато іноземців подорожує з новонародженими? Ні батьки, ні діти навіть не підозрюють, що це «важко, небезпечно і нерозумно». Вони просто щасливі.
Що може викликати холодність, роздратування або ненависть матері? Від гормонального дисбалансу — до неусвідомлюваних концепцій і установок, і чим швидше мати з цим розбереться — тим більше шансів на добру доля дитини.
Далі дитина росте, і починається процес її «вбудовування» в систему поглядів і традицій сім’ї, потім системи освіти, потім суспільства в цілому.
Розглянемо помилки, які допускають батьки під час виховання:
НЕРОЗУМІННЯ, ЯК ВЛАШТОВАНА ДИТИНА
Більшість дорослих вважає, що дитина — це зменшена копія дорослого, з усіма функціями та здібностями дорослого, просто не розвиненими на все 100%.
Це глобальна омана. Дитина принципово інша. І очікувати від неї того, що може дорослий, але зі знижкою на вік, — неправильно.
У кожному періоді розвитку мозку дитини є «відключені» до певного часу функції, а є такі, якими дитина користується зараз, але вони зовсім «відпадуть» в старшому віці. Їх необхідно знати, ними необхідно керуватися, виставляючи дитині завдання і вимоги. Це гарантія, що батьки не калічать дитину і не пропустять затримку в її розвитку. Якщо цим нехтувати — невроз і батькам, і дитині забезпечений.
ОЧІКУВАННЯ СХОЖОСТІ
Генетична схильність — механізм складний і неоднозначний. Більшість батьків впевнені, що дитина просто зобов’язаний бути такою, як вони. Так само думати, так само ходити, навіть — життя прожити так само. Однак це практично неможливо. Механізм захисту від деградації побудований природою саме так, щоб дитина була не схожа на своїх батьків. Була інша. Зовнішня схожість скоріше приємний бонус у цьому процесі.
Прийняти чи не прийняти цю несхожість — означає закласти причину гармонії або психічної дисгармонії дитини.
НАМАГАННЯ ПРОЖИТИ ЖИТТЯ ЗА ДИТИНУ, УТІЛЮЮЧИ ВЛАСНІ НЕРЕАЛІЗОВАНІ БАЖАННЯ
Смаки, друзі, цілі, шлях в житті та багато іншого за дитину вибирають батьки.Що отримує в результаті така дитина?
Психосоматичні розлади, як наслідок постійної внутрішньої напруги;
психічні розлади, як наслідок руйнування структур особистості.
НАВЧАЄМО ТОГО, ЩО САМІ НЕ РОБИМО
Дитина до 5-7 років вбирає поведінку дорослих, приміряючи на себе їх здатності, не аналізуючи. Це той же процес виживання: хочеш жити — відповідай. Багато батьків вважають, що ось підросте дитина — почнемо виховувати: «то прищепимо, це відіб’ємо». А дитина з народження вже все ввібрала на прикладі батьків і важливих для неї дорослих. Автоматично, глибоко і безповоротно.
Чи буде дитина душею компанії та громадським діячем в школі — залежить від того, наскільки батьки відкриті до спілкування й участі в суспільному житті.
Чи буде вона нахлібником або опорою сім’ї, залежить від того, що вона бачила у батьківській родині.
Чи буде вона щаслива у відносинах з протилежною статтю, залежить від того, як жили мати з батьком, і яке це справило враження на дитину. І так у всьому.
Бути одним, а дитину вчити бути іншим — психофізіологічно неспроможна схема.
ЕМОЦІЙНИЙ ТА КОГНІТИВНИЙ КАПІТАЛ
Від стресу дитину захистять і допоможуть з нього вибратися як в дитинстві, так і в дорослому житті стрес — обмежувальні механізми, одним з яких є емоційний і когнітивний капітал.
Дитині важливіше почуття захищеності від того, що батьки вислухали та дали слушну пораду, розклали по поличках ситуацію, ніж коли проігнорували, але смачно годують та одягають. Саме батьківська увага і допомога відкладуться назавжди та послужать прикладом для наступних подолань складнощів.
Позитивні емоції кожного дня: радість від смачного пирога, щастя від можливості бігати по калюжах, обійми без причини від мами, неймовірний вихідний з батьком — все це не просто красиві картинки. Це емоційні цеглинки стійкості духу і фізичного здоров’я.
ЛЮБИТИ ЧИ ВИМАГАТИ
Любити та залюблювати або вимагати та стягувати? Одні вважають за краще вільне виховання з максимумом любові й мінімумом вимог, інші — строгість і привчання до реального життя з пелюшок. Однак якщо не дотримати баланс — перше може привести до невротичних депресій в майбутньому, а друге — до компульсивних розладів.
Питання балансу любові та вимог — питання психосоматичного здоров’я дитини.
МОДЕЛІ ВИХОВАННЯ — ЗВІДКИ ВОНИ?
Більшість батьків практично не вдаються у питання: «якою системою виховання я керуюся?». Цьому є логічне пояснення: задоволені собою і своїм життям батьки виховують так, як їх виховували їх батьки. Незадоволені ж виховують за принципом: «ніколи не буду як мої мама-тато». І перший, і другий варіанти не гарантують відсутності помилок, адже ніхто не оцінює батьківську систему виховання за результатами: здорова і щаслива людина.
Так заведено вважати, що «кожен сам коваль свого щастя», а здоров’я — взагалі «темний ліс». Тому систему виховання, як причину нездоров’я і нещастя, ніхто і не заглядає.
“МЕНІ ВЖЕ НІЧОГО НЕ СВІТИТЬ, АЛЕ Я ВСЕ ЗРОБЛЮ ЗАДЛЯ ЩАСТЯ ДИТИНИ”
На жаль це неможливо. Яку б правильну систему виховання не вибрали батьки, але якщо як особистості вони відчувають себе невдалими, нещасними, дитина «перетягне» і комплекс неповноцінності, і розгубленість і нездатність до відносин, і багато іншого, що мучить батьків.
Автор: Оксана Фортунатова
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
