Втома.
Від принижень. День починається не з кави, а зі скандалу. Я не помила тарілку.
Ранок починався зі сварок. Він прокидався і кричав, дорікав, вичитував….
Дитина спала, але недовго. Бо той крик було чути надто гучно й довго.
Я мовчала. Як і вчора вночі до 1 год.
-Ти просиш грошей. А сама лиш ходиш і нічого не заробила за тиждень. Лиш допомагати вмієш і працювати на інших. Тебе використовують! Яке волонтерство?! Йди в магазин, звари їсти, прибери. Чого тарілка на столі непомита. Лежиш. Вже 7 ранку! – вона чула лиш обривки розмов. Бо ввімкнула телевізор, щоб дитина то все не слухала. А сусіди звикли до щоденних скандалів.
Так. Вчора він дав 200 грн, написав список. Я купила. І що? Нині знову бракує дечого. Треба купувати. Варю. Готую від ранку. Дитину дивлюсь. Їй – їсти, пити, вдягти, погратись, випрати, помити дитину……. Вже десята.
Ще не ходила до магазину. Бо… Він пішов по справах і я тішусь, що сіла за роботу хоч на 30хв. В нас один комп’ютер на двох. Вранці прокидається і забирає. Я маю вставати в 4 ранку, щоб встигнути попрацювати.
Ввечері він засинає не швидше 2 або 3 години ночі. Тож шансу щось робити нема жодного. А цілими днями я з дитиною. В справах.
Так. Працюю. Купую їжу маленькій доні, синові. Бо чоловік рахує кожну гривню, кожну витрату. Може не бути тижнями молока для дитини в холодильнику чи хліба по кілька днів. Йому байдуже. Він гроші відкладає для себе. На якісь свої потреби, на майбутнє, на техніку. А в хаті не залишає навіть гривні. Все маю заробити сама. Коли і як?! Купую іграшки, одяг. Він паталогічний скнара. Скупий. Дуже. Злопам’ятний. На себе не шкодує нічого. А ось на мене та на дітей….
Роздільні бюджети. Завжди.
Але я суттєво менше заробляю. Не купую собі взуття, одяг роками. Взагалі нічого. Хожу в тому, що подарують або віддадуть.
Дітям також мало купую. Все кимось віддане.
Але іграшок дитина хоче. Фарби, пластилін, замальовки, альбоми для малювання, тісто для ліплення, якісь книги розвиваючі, прописи…. Кубики. Самокат. Це все він не рахує і не знає скільки воно коштує.
Головне щодня казати, що я нічого не заробляю. Він нас утримує. Годує. Це його квартира і я тут ніхто та ніщо.
А ще щодня чую: “Ти ніхто та ніщо… йди живи до своєї мами. Забирай дітей і йди. Ти стара. Груба. Страшна……….”
Біль. Відчай. Приниження.
Страх. Страх піти остаточно.
З однією дитиною чи з двома.
Жити з мамою, яка не підтримає, не допоможе, не зрозуміє.
Якій внуки – то тягар. Жити там ніде. Одна крихітна прохідна кімнатка, де ні кухні, ні ванни. Холодна. Опалення – лише дровами.
Мама сама ледь зводить кінці з кінцями. Ледь виживає. Не має ні грошей, ні здоров’я. Як прийти туди і жити?! Зараз моя мама думає, що ми добре влаштовані. Своя (ЙОГО) квартира. Не оренда. Тепло. Діти. Сім’я. Так, я менше заробляю…. але з часом буду.
А тут він хоча б ходить на роботу і я можу в цей час працювати і заробляти на їжу дітям. Там нема комп’ютера, інтернету. Я втрачу і той невеликий заробіток.
Тому терплю.
Як жінка потрапляє в таке? Чи хоче та прагне контролю, образ, докорів? Ні. Все відбувається поступово. Кохання. Одруження. Діти. Спершу перша дитина. Декрет. Потім друга. Скільки не працюй, з малям на руках багато не заробиш. Бо є обов’язки матері, дружини, невістки. Ти погано виглядаєш. Нема грошей на одяг. Косметику. Взуття. На догляд за тілом. Вагітність будь-яка – це зайві кілограми. роками не чути слів вдома “Ти гарна”, “Ти розумна”, “Кохаю тебе”…. І попри це мовчати. Або ж зриватись від відчаю, болю, гніву й тікати десь в ванну виплакатись.
В’язниця. Бо дитина приковує тебе до місця. Не вийти на вулицю покричати та виревітись десь в ліс. Не залишити саму. Мовчати від приниження. Мовчати від сорому. Що все так
“Психологічне (або емоційне) домашнє насильство — це використання переваги, щоб принизити та знецінити іншого члена сім’ї.
Ознаки психологічного насильства:
постійна образлива критика, маніпулювання, контроль над життям жертви;
звинувачення, засудження, словесні образи;
обзивання нецензурними словами, приниження;
ігнорування як спосіб «покарання» (як серед дорослих, так і щодо дітей);
покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;
зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;
відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;
ізолювання жертви від спілкування з друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;
знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.”
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
