Я заміжня 20 років. І ось зараз мушу починати все з нуля. Без житла, роботи, з двома дітьми. Два місяці тому зняла квартиру і потрохи облаштовуюсь там.
Мій чоловік ще не знає про це і про те, що я піду. Звичайно ж, йти в нікуди страшно. І я не можу зробити це за один день.
Але цю агонію пора припиняти.
Я не заробила і не заслужила нічого: ні грошей, ні речей. Прийшла до нього жити з кількома валізами, так і піду.
Завжди працював він та утримував сім’ю. Я – себе. Одяг, побутові речі, косметика, взуття, будь-які мої потреби, частково їжа для дітей. Ще трохи одягу та іграшок для дітей – це все я купувала. Але не більше. Зажди мала набагато меншу зарплату, тому якихось великих покупок за свій рахунок ніколи не робила – це про техніку, меблі, золото і тому подібне.
Найбільше запам’яталась покупка ліжка й коляски дитині. Він сказав, що коляску купувати не буде. Це має зробити моя мама або брат. Назвав конкретну суму і сказав коли йому занести гроші. Брат дав меншу, бо не мав стільки грошей. То чоловік був страшенно обурений, що доклав свої. І тріпав мені тим нерви місяць. А ліжечко дитині я просила купити більше трьох років. Нарешті сама трішки відклала грошей з зарплати. А решта взяла з кредитки. Купила дороге й гарне. Щоб вистачило хоча б до 10 років. То коли чоловік дізнався, що я буду сплачувати відсотки по кредиту, позичив гроші в своєї мами і погасив борг. Але змусив мене за два місяці всі гроші повертути до останньої гривні. Хоч я планувала десь 4 місяці гасити. Бо не заробляла стільки.А ще він забрав мою кредитку. Щоб більше влазила в борги. І було дуже важко. Брала додаткову роботу. Спала по 5 годин на добу. Так він у всьому. Рахував мені кожну гривню. І часто мене та дітей залишав без їжі. Це одне з видів покарань у нього було. Іноді навіть 6 гривень на автобус відмовлявся мені дати. Я мала з дитиною йти пішки в поліклініку чи ще десь в інший кінець міста. Зато на прощі і поїздки для себе він завжди мав гроші.
Прийшла жити в квартиру чоловіка в 17 років. Тоді ж офіційно вийшла заміж та завагітніла. Нам заборонили зустрічатись просто так.
Вже за 3 місяці, як ми познайомились чоловік запропонував одружитись, а свекруха сказала: “Або берете шлюб, або розходьтесь. Я не дозволю позорити мене “гріховними стосунками”. ”
Вона релігійна фанатка. І просто не дозволила нам бути разом. Ми мусіли обвінчатись в церкві.
І ось я проварилась в цьому фанатизмі 20 років. Всі свята та в неділю – до церкви. Релігійні поїздки, прощі, нічні чування, молитви й вервиці щодня. А ще філософія про те, що всі хвороби від гріхів і т.д. Ми ніколи не відпочивали ніде та не їздили. Один лиш раз були на морі сім’єю. Зате мій чоловік та свекруха були у всіх святих місцях України та багато де за кордоном. Паломницькі тури. Постійні прощі щонайменше раз на місяць. В неділю ми не йдемо десь в гості до друзів, не їдемо влітку за місто чи на природу, не йдемо в парк чи на концерт якийсь. В нас один шлях і варіант – церква. Щонайменше 2 години. Ну і час проводимо у свекрухи. Так всі свята. після роботи мій чоловік має двічі на тиждень ще в будьні дні йти на службу і залишатися на молебен(а це понад 2 години), також мусить молитись щодня, читати Біблію та релігійні книжки. Сил на сім’ю та часу у нього не має. Взагалі.
Це завжди був шлюб на трьох. Свекруха щодня дзвонила і дзвонить по 5-10 разів. Щонайменше. Всі рішення вони приймають разом з моїм чоловіком. Я нічого не вирішую і права голосу не маю.
На мене також вона все життя тиснула. Я була добра, коли виконувала її бажання і жила за цією з схемою. Дім-діти- робота -церква. Але з часом таке мені набридло і через 6 років я виборола для себе право ходити до цекви рідше. Кілька разів на місяць в неділю та у великі свята. Я сказала, що не буду йти до сповіді раз на тиждень(так вони всі роблять). Я хочу мати право вибору і сама вирішувати коли і що робити. Я не монашка. Маю дітей та обов’язки щодо них.
Моїм дітям завжди розказували яка мама погана та грішна. Лінива. Бо не ходить до церкви та не молиться (по дві години на день). Я читала Біблію. Кілька разів. Безліч релігійної літератури. Я хвистиянка. Але не фанатка. Не можу так жити. Чоловік ніколи не захищав мене ні від своїх родичів, ні від мами.
Він не давав мене робити кар’єру чи самореалізуватися, бо хотів дітей та сім’ю. Як тільки я починала заробляти він тиском, шантажем, скандалами змушував мене залишати роботу. Бо знав, що піду від нього, як тільки зможу утримувати себе та дітей. І я щоразу намагалась зберегти наш шлюб. Пробачала й терпіла.
Я доходила часто від такого життя до повної ізоляції. Подруг всіх моїх він ненавидів. Сварив мене з ними. З родиною також не давав нормально спілкуватись. Ми ніде не ходили, до нас – ніхто. Взагалі. Я не мала права запросити до себе когось в гості, коли він вдома. Просто міг вигнати або викричатись на мене і на подругу, яка зайшла лише в коридор щось передати чи взяти в мене. Що він нікого до хати не пускає. Кілька разів ось так позорив мене. Більше не приходили.
Я маю свої пів хати без умов. Там дві кімнати. Але треба було лиш добудувати кухню та ванну. Всі ці роки я просила його допомогти мені це зробити або відпустити мене на роботу, щоб я сама заробила на це. Ні. Не хотів. Він знав, коли я матиму куди піти, то залишу його, тому робив перешкоди.
Зате собі купував завжди гарний одяг, техніку (до прикладу, колонки – 60 тисяч, навушники – 12 тисяч і тому подібне).
Зараз в свої 37 років я не маю нічого – ні житла, ні майна. У мене на утриманні одна неповнолітня дитина. Починати все з нуля дуже важко. Але жити в цій в’язниці далі не буду. Не раз до цього ми розходилась, я намагалась піти від нього. Ми навіть жили окремо. Він просив пробачення і казав, що зміниться. Бив мене не раз. Кричав. Шантажував дітьми та судами. Що я без нормальної роботи і не зможу утримувати дітей. А ще не маю житла з умовами. Я не витримувала тиску та поверталась.
Але цього разу все буде інакше. Я хочу стати собою. Вільною.
Жінки та дівчатка, не повторюйте моїх помилок. Чоловіки не змінюються. Ви всеодно залишитесь самі. Але вже не буде краси, молодості, сил.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
