Василь Іванович Федоришин працював у дитячому садочку „Золотий ключик” і був керівником аматорського народного театру „Легенда” при ПК „Юність”.
1990-ті… Лихі чи ні – тут вже кожен сам собі відповість, але що шалені, то точно. Вони перевернули наше життя з ніг на голову – а хтось скаже, що навпаки, і теж матиме рацію – але таке відчуття, що ми все ще намагаємося зафіксуватися хоч в якомусь положенні.
Із Союзом навіки попрощалися, Заходу повноправними не потрібні, у самодостатності поки що безпорадні. Однак – вони були, “святково-екстремальні” новорічні 1990-ті…
Розповів чергову цікавинку із життя Василь Іванович Федоришин.
Він заглянув на «вогник» в ПК «Юність», де колись працював, грав у театрі «Легенда». Пригадали, як у 90-ті він збирався на ялинку до дітей, і дорогою в родича спустило колесо! Тож дідові Морозу довелося їхати на свято… громадським транспортом!
— То веселощів було для пасажирів, – пригадує Василь Федоришин.
Вперше червоний жупан Діда Мороза Василь Федоришин приміряв у 1978 році, ще будучи учнем на той час Калуського училища культури, де вчився на режисера.
— Я маю свій костюм Діда Мороза, — розповідає пан Василь. — використовую спеціальну театральну бороду та перуку ще з 1980-х років. Тепер таких не роблять. Загалом раніше, коли „Юність” була на балансі хімкомбінату, з театральними костюмами і реквізитом було легше. Ми навіть мали французькі перуки. Сьогодні ні костюми, ні реквізит практично не оновлюється.
Раніше мав заробіток на тому, що мене запрошував знайомий фотограф, разом з ним стояв біля ялинки на вул. Пушкіна, або перед „Авророю” і фотографувався з бажаючими.
Потім Василь Федоришин отримував вже запрошення від власників ресторанів – попрацювати у новорічну ніч.
— Працювати для дорослої аудиторії, — зізнається Дід Мороз, — значно важче, ніж для дітей. Пам’ятаю, якось працював новорічної ночі у „Лісовій пісні”. Танці, веселощі тривали до ранку. Я вийшов з залу о сьомій ранку і кожух на мені був геть мокрий.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
