Про те, як ми готові зіпсувати собі життя
Просто і наочно про те, як ми самі готові зіпсувати собі життя.
– Тут займають чергу на жертвоприношення?
– Тут, тут! За мною будете. Я 852, ви – 853.
– Ой, мамочки… Це коли ж черга дійде?
– Не турбуйтеся, тут швидко. Ви в ім’я чого жертву приносите?
– Я – в ім’я любові. А ви?
– А я – в ім’я дітей. Діти – це моє все!
– А ви що в якості жертви принесли?
– Своє особисте життя. Аби діти були здорові і щасливі. Все, все віддаю їм. Заміж кликав хороша людина – не пішла. Як я їм вітчима в будинок приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий сад, щоб на увазі, під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі – нічого.
– Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати відносинами… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося … У нього вже інша жінка. У мене начебто теж чоловік з’явився, але … От якби чоловік перший пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо…
Відчиняються двері, лунає голос: «№ 852, проходите!».
– Ой, я пішла. Я так хвилююсь!!! А раптом жертву не приймуть?
№ 853 стискається у грудочку і чекає виклику.
Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить № 852.
– Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?
– Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати.
– А як? А чому? Чому не відразу?
– Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!». А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, ніж мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте і дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Дочка заміж вийшла за тридев’ять земель, а син дзвонить раз на місяць, як з-під палки, невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мама, в наше життя. Тобі що, зайнятися нічим? ». А чим мені зайнятися, я ж, крім дітей, нічим і не займалася??? Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно, чи що, я намагалася?
З дверей кабінету доноситься: «Наступний! № 853! ».
– Ой, тепер я… Ви мене зовсім з колії вибили… Це що ж ??? Ай, ладно!
– Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву?
– Відносини…
– Зрозуміло… Ну, показуйте.
– Ось… Дивіться, вони, загалом, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, неразношені, ми всього півроку тому познайомилися.
– Заради чого ви ними жертвуєте?
– Заради збереження сім’ї…
– Чиєю, вашої? А що, є необхідність зберігати?
– Ну так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше весь час, прямо сил ніяких немає.
– А ви що?
– Ну що я? З’явився в моєму житті інша людина, з одного боку відносини у нас.
– Так ви ці нові відносини – в жертву?
– Так… Щоб сім’ю зберегти.
– Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут родина?
– Ну і що? За паспортом-то ми – все ще одружені! Значить, сім’я.
– Тобто вас все влаштовує?
– Ні! Ні! Ну як це може влаштовувати? Я весь час плачу, переживаю!
– Але проміняти на нові відносини ні за що не погодитеся, так?
– Ну, не такі вже вони глибокі, так, проведення часу … Загалом, мені не шкода!
– Ну, якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву.
– А мені говорили, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?
– Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле … Ми вам про даний покажемо. Включаємо, дивіться.
– Ой ой! Це ж я! Я що, ось так виглядаю??? Так брехня! Я за собою доглядаю.
– Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проектується.
– Що, ось так??? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисли…
– Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче …
– А це що за хлопчик? Славненький який … Дивіться, як він до мене притискається!
– Не впізнали, так? Це ваш чоловік. У проекції душі.
– Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина!
– А в душі – дитина. І притискається, як до матусі …
– Так він і в житті так! Тулиться.Тягнеться!
– Значить, не ви до нього, а він до вас?
– Ну, я з дитинства засвоїла – жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка направляти!
– Ну так воно і є. Сильна, мудра рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пошкодує, і приголубить, і простить. А що ви хотіли?
– Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані … Він такий винуватий, і до лахудри своєї ось-ось знову побіжить, а я його все одно люблю!
– Звичайно, зрозуміло, так воно і трапляється: хлопчик пограє в пісочниці, і повернеться додому. До рідної матусі. Поплаче в фартух, повинною … Гаразд, кінець фільму. Давайте завершувати нашу зустріч. Будете любов в жертву приносити? Не передумали?
– А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?
– А його у вас немає. При такому сьогоденні – втече ваш виросший «малюк», ні до іншої жінки, так в хворобу. Або зовсім – в нікуди. Загалом, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться…
– Але що ж мені робити??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити???
– А вам видніше. Може, вам бути матусею шалено подобається! Більше, ніж дружиною.
– Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!
– Ну, матусі теж бувають улюбленими жінками, навіть часто. Так що? Чи готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком?
– Ні… Не готова. Мені треба подумати.
– Звичайно звичайно. Ми даємо час на роздуми.
– А поради ви даєте?
– Охоче і з задоволенням.
– Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік… ну, виріс, чи що?
– Напевно, перестати бути матусею. Повернутися обличчям до себе і навчитися бути Жінкою. Звабливою, хвилюючою, загадкової, бажаною. Таким квіти дарувати хочеться і серенади співати, а не плакати у неї на теплих м’яких грудях.
– Так? Ви думаєте, допоможе?
– Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо що – ви приходьте! Відносини у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей в світі про такі відносини мріють? Так що, якщо надумаєте пожертвувати на користь нужденних – ласкаво просимо!
– Я подумаю…
№ 853 розгублено виходить з кабінету, судорожно притискаючи до грудей відносини.
№ 854, завмираючи від хвилювання, заходить до кабінету.
– Чи готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася.
Двері закриваються… По коридору походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості – все те, що вони готові самовіддано принести в жертву…
Автор: психолог-казкотерапевт Ірина Сьоміна
– Здесь занимают очередь на жертвоприношение?
– Здесь, здесь! За мной будете. Я 852, вы – 853.
– Ой, мамочки… Это когда же очередь дойдет?
– Не беспокойтесь, тут быстро. Вы во имя чего жертву приносите?
– Я – во имя любви. А вы?
– А я – во имя детей. Дети – это мое все!
– А вы что в качестве жертвы принесли?
– Свою личную жизнь. Лишь бы дети были здоровы и счастливы. Все, все отдаю им. Замуж звал хороший человек – не пошла. Как я им отчима в дом приведу? Работу любимую бросила, потому что ездить далеко. Устроилась нянечкой в детский сад, чтобы на виду, под присмотром, ухоженные, накормленные. Все, все детям! Себе – ничего.
– Ой, я вас так понимаю. А я хочу пожертвовать отношениями… Понимаете, у меня с мужем давно уже ничего не осталось… У него уже другая женщина. У меня вроде тоже мужчина появился, но… Вот если бы муж первый ушел! Но он к ней не уходит! Плачет… Говорит, что привык ко мне… А мне его жалко! Плачет же! Так и живем…
Распахивается дверь, раздается голос: «№ 852, проходите!».
– Ой, я пошла. Я так волнуюсь!!! А вдруг жертву не примут?
№ 853 сжимается в комочек и ждет вызова.
Время тянется медленно, но вот из кабинета выходит № 852.
– Что? Ну что? Что вам сказали? Приняли жертву?
– Нет… Тут, оказывается, испытательный срок. Отправили еще подумать.
– А как? А почему? Почему не сразу?
– Ох, милочка, они меня спрашивают: «А вы хорошо подумали? Это же навсегда!». А я им: «Ничего! Дети повзрослеют, оценят, чем мама для них пожертвовала». А они мне: «Присядьте и смотрите на экран». А там такое кино странное! Про меня. Как будто дети уже выросли. Дочка замуж вышла за тридевять земель, а сын звонит раз в месяц, как из-под палки, невестка сквозь зубы разговаривает… Я ему: «Ты что ж, сынок, так со мной, за что?». А он мне: «Не лезь, мама, в нашу жизнь, ради бога. Тебе что, заняться нечем?». А чем мне заняться, я ж, кроме детей, ничем и не занималась??? Это что ж, не оценили детки мою жертву? Напрасно, что ли, я старалась?
Из двери кабинета доносится: «Следующий! № 853!».
– Ой, теперь я… Господи, вы меня совсем из колеи выбили… Это что ж??? Ай, ладно!
– Проходите, присаживайтесь. Что принесли в жертву?
– Отношения…
– Понятно… Ну, показывайте.
– Вот… Смотрите, они, в общем, небольшие, но очень симпатичные. И свеженькие, неразношенные, мы всего полгода назад познакомились.
– Ради чего вы ими жертвуете?
– Ради сохранения семьи…
– Чьей, вашей? А что, есть необходимость сохранять?
– Ну да! У мужа любовница, давно уже, он к ней бегает, врет все время, прямо сил никаких нет.
– А вы что?
– Ну что я? Появился в моей жизни другой человек, вроде как отношения у нас.
– Так вы эти новые отношения – в жертву?
– Да… Чтобы семью сохранить.
– Чью? Вы ж сами говорите, у мужа – другая женщина. У вас – другой мужчина. Где ж тут семья?
– Ну и что? По паспорту-то мы – все еще женаты! Значит, семья.
– То есть вас все устраивает?
– Нет! Нет! Ну как это может устраивать? Я все время плачу, переживаю!
– Но променять на новые отношения ни за что не согласитесь, да?
– Ну, не такие уж они глубокие, так, времяпровождение… В общем, мне не жалко!
– Ну, если вам не жалко, тогда нам – тем более. Давайте вашу жертву.
– А мне говорили, у вас тут кино показывают. Про будущее! Почему мне не показываете?
– Кино тут разное бывает. Кому про будущее, кому про прошлое… Мы вам про настоящее покажем. Включаем, смотрите.
– Ой, ой! Это же я! Боже мой, я что, вот так выгляжу??? Да вранье! Я за собой ухаживаю.
– Ну, это ваша душа таким образом на внешности проецируется.
– Что, вот так??? Плечи вниз, губы в линию, глаза тусклые, волосы повисшие…
– Так всегда выглядят люди, если душа плачет…
– А это что за мальчик? Славненький какой… Смотрите, как он ко мне прижимается!
– Не узнали, да? Это ваш муж. В проекции души.
– Муж? Что за ерунда! Он взрослый человек!
– А в душе – ребенок. И прижимается, как к мамочке…
– Да он и в жизни так! Прислоняется. Тянется!
– Значит, не вы к нему, а он к вам?
– Ну, я с детства усвоила – женщина должна быть сильнее, мудрее, решительнее. Она должна и семьей руководить, и мужа направлять!
– Ну так оно и есть. Сильная, мудрая решительная мамочка руководит своим мальчиком-мужем. И поругает, и пожалеет, и приголубит, и простит. А что вы хотели?
– Очень интересно! Но ведь я ему не мамочка, я ему жена! А там, на экране… Он такой виноватый, и к лахудре своей вот-вот опять побежит, а я его все равно люблю!
– Конечно, разумеется, так оно и случается: мальчик поиграет в песочнице, и вернется домой. К родной мамуле. Поплачет в фартук, повинится… Ладно, конец фильма. Давайте завершать нашу встречу. Будете любовь в жертву приносить? Не передумали?
– А будущее? Почему вы мне будущее не показали?
– А его у вас нет. При таком настоящем – сбежит ваш выросший «малыш», не к другой женщине, так в болезнь. Или вовсе – в никуда. В общем, найдет способ вырваться из-под маминой юбки. Ему ж тоже расти охота…
– Но что же мне делать??? Ради чего я тогда себя буду в жертву приносить???
– А вам виднее. Может, вам быть мамочкой безумно нравится! Больше, чем женой.
– Нет! Мне нравится быть любимой женщиной!
– Ну, мамочки тоже бывают любимыми женщинами, даже часто. Так что? Готовы принести жертву? Ради сохранения того, что имеете, и чтобы муж так и оставался мальчиком?
– Нет… Не готова. Мне надо подумать.
– Конечно, конечно. Мы даем время на раздумья.
– А советы вы даете?
– Охотно и с удовольствием.
– Скажите, а что нужно сделать, чтобы мой муж… ну, вырос, что ли?
– Наверное, перестать быть мамочкой. Повернуться лицом к себе и научиться быть Женщиной. Обольстительной, волнующей, загадочной, желанной. Такой цветы дарить хочется и серенады петь, а не плакать у нее на теплой мягкой груди.
– Да? Вы думаете, поможет?
– Обычно помогает. Ну, это в том случае, если вы все-таки выберете быть Женщиной. Но если что – вы приходите! Отношения у вас замечательные просто, мы их с удовольствием возьмем. Знаете, сколько людей в мире о таких отношениях мечтают? Так что, если надумаете пожертвовать в пользу нуждающихся – милости просим!
– Я подумаю…
№ 853 растерянно выходит из кабинета, судорожно прижимая к груди отношения.
№ 854, обмирая от волнения, заходит в кабинет.
– Готова пожертвовать своими интересами ради того, чтобы мамочка не огорчалась.
Дверь закрывается… По коридору прохаживаются люди, прижимая к груди желания, способности, карьеры, таланты, возможности – все то, что они готовы самоотверженно принести в жертву…
Автор: психолог-сказкотерапевт Ирина Семина
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
