Громадська організація «Об’єднання рідних зниклих безвісти «Надія» провела зустріч у стінах Волинської ОДА на тему «Матері на НУЛІ. Мама, я живий», аби болюче питання безвісти зниклих військових нарешті почали вирішувати на державному рівні. Всього в Україні зниклих безвісти близько півтори тисячі осіб – це офіційні дані, а неофіційні – 256 тисяч!
Лише цього року списки безвісти зниклих почали подавати в Мінськ…
«В Україні проблема безвісти зниклих, на жаль, не вирішується», – каже голова громадської організації «Об’єднання рідних зниклих безвісти «Надія» Ядвіга Лозинська з Дніпропетровської області. Скоро буде 5 років, як її син в полоні. Андрій Лозинський служив у 93 бригаді. Безвісти зник під Іловайськом 29 серпня 2014 року. 5 вересня він подзвонив матері і повідомив, що потрапив у полон. Після цього зв’язок з ним обірвався. Всю інформацію про його місцеперебування матір збирала самотужки. Їй вдалося дізнатися, що її син був у Луганській області, потім його вивезли звідти, а потім – повезли у Чечню. Де він зараз, оприлюднювати цю інформацію вона не може, доки не звільнить сина.
Пані Ядвіга зазначає, лише цього року списки безвісти зниклих почали подавати в Мінськ. А скільки часу втрачено?
– Ще у 2018 році прийняли Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти», але він не запрацював. Ми вирішили, що, оскільки закон на рівні держави не виконується, ми, як волонтери, як мами безвісти зниклих, на рівні Дніпропетровської області розробили положення про комісію безвісти зниклих та Реєстр. На основі Реєстру сім’ї безвісти зниклих, як воїнів, так і цивільних, уже отримують допомогу від обласної адміністрації. Більшість солдатів зникли уже біля 5-ти років і якщо проблему не вирішувати, інформація про них теж зникне і ми не зможемо їх знайти. Я хочу, щоб всі зрозуміли, якщо ми – мами і влада, спільними зусиллями не вирішимо це питання, його не вирішить ніхто. І я для того приїхала в Луцьк, щоб попросити, аби на основі наших положень – Дніпропетровської області, ваша обласна адміністрація зробила такий же Реєстр безвісти зниклих і у Волинській області. Тому що якщо ми зробимо це по областям і звернемося в Київ з проханням зробити Єдиний Реєстр, то справа зрушить з місця. Зараз влада змінилася і ми маємо надію, що ця проблема таки буде вирішуватися, – зазначає Ядвіга Лозинська.
На разі на рівні Дніпропетровській області вирішили питання щодо фінансової підтримки сімей безвісти зниклих. Так, вони забезпечуються одноразовою допомогою в 100 тисяч гривень і щомісяця отримують два прожиткові мінімуми і матеріальну допомогу на лікування.
– 5 років в країні війна, а в нас є тільки сім’ї загиблих і учасників АТО, а де ж сім’ї безвісти зниклих? Про них ніхто не дбає, – зазначає пані Ядвіга.
«Пошуками наших зниклих хлопців ніхто не займається, і це ми точно знаємо»
Так каже Катерина Хомяк – волинська колега Ядвіги Лозинської , мама двох зниклих безвісти синів.
– Скоро буде 5 років, як на сході зникли мої два сини. Аби взнати бодай якусь інформацію про своїх дітей, ми об’єднуємося у такі організації. Фактично ми усі знайомі, бо у всіх нас однакові проблеми. Тому ми вирішили допомагати один одному. У нас є потреба, щоб на нас звернуло увагу Міністерство охорони здоров’я. Бо батьки наших зниклих синів потребують і лікування, і санаторного оздоровлення. Я займаюся сім’ями безвісти зниклих військових з Волині. Відпочинок для мам шукаємо самі. Я познайомилася з волонтерами. За їхньої підтримки організовуємо поїздки для батьків. Але головна мета – знайти наших дітей, – розповідає Катерина Хомяк.
Своєю чергою директорка департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Оксана Гобод каже, що не всі володіють точною інформацією, які є програми на території Волині для сімей безвісти зниклих, загиблих та учасників АТО. Зокрема, таких програм є дві. Одна передбачає можливість надання матеріальної допомоги на лікування особам, які перебувають в складних життєвих обставинах. Друга програма – підтримка учасників АТО та їх сімей. Це і відпочинок в санаторіях області терміном на сім днів. В цю програму внесена і категорія сімей безвісти зниклих.
– Що стосується відпочинку, проблем немає, нехай звертаються, ми забезпечимо. Відносно інших державних соціальних гарантій – є статус, є і підтримка. Там де немає статусу – в індивідуальному порядку через дві програми, які я зазначила. Такої потужності, як у Дніпропетровщини, в плані отримання видатків з бюджету в нас, звісно, немає. Але ми стараємося максимально всіх забезпечити. Якщо говорити про Єдиний Реєстр зниклих безвісти, він буде. Я надіюся, що постанова про порядок Єдиного Реєстру набере чинності. За ведення цього реєстру буде відповідати Міністерство юстиції. Прописані також уповноважені : Нацполіція, СБУ, Міноборони, ДСНС, Нацгвардія, МОЗ , судді та ін., які будуть вносити цю інформацію, – каже Оксана Гобод.
Очільниця ГО «Члени родин загиблих в АТО «НАДІЯ» Любов Карабан, син якої героїчно загинув під час бойових дій на сході, наголошує, важливо, аби добросовісно проводили аналізи ДНК, а не підкидали згорьованим батькам будь-які тіла.
– А не так, як ми маємо випадки, коли на одну родину – по декілька тіл загиблих. Тому є і судові справи, бо коли людині дають кілька тіл, як можна вибрати? Тому не всі і визнають, що це саме їхня дитина, – каже вона.
Представник ГО «Мирний берег» Борис Книров зазнає, що їх організація займається питаннями безвісти зниклих з 2015 року.
– На жаль, я не бачу серед присутніх представників Нацполіції у Волинській області, а саме на них законодавство поклало обов’язок розшукувати безвісти зниклих і цей розшук можливий тільки в рамках кримінального провадження. Зараз стан батьків, діти яких зникли на війні, настільки уже критичний, що сьогодні проблема їхнього медичного забезпечення актуальніша, ніж сам розшук. На жаль Законом №2505 не передбачено медичного і психологічного забезпечення. Найосновніше – ним не передбачено набуття статусу жертв війни членами зниклих безвісти сімей. Батьки ці дійсно потребують допомоги з боку державу, зараз вони вибивають, випрошують собі допомогу, а так не повинно бути, – наголошує він.
В Адміністрації Президента запевнили – полонених будуть повертати
Чому ж батькам «підсовують» тіла, точніше – фрагменти тіл, і в судовому порядку визнають безвісти зниклих загиблими? Як каже Катерина Хомяк, вона сама пройшла уже не один суд. Військова прокуратура судиться, аби хлопців, безвісти зниклих, визнавали загиблими. Бо вони просто не займаються пошуками, їм простіше так: загинув і все – справа закрита. Та й економія на соціальному забезпеченні – просто колосальна.
– Але якщо на той бік будуть подаватися списки безвісти зниклих, то питання поступово вирішуватиметься. Хлопці можуть бути не тільки в Донецьку чи Луганську, їх навіть можуть вивезти в Росію, Чечню. У мене два сини безвісти зниклих і я одна така матір на всю Україну, є сім’ї, де загинули двоє дітей. Нам силою дають статус загиблого. «Підсовують» тіла. А як визначити нам, що то наші діти точно? Був випадок, коли для п’яти мам давали одне тіло. Одна відмовляється – іншій те саме тіло дають. Уявляєте?, – каже жінка. Та додає: всього на Волині приблизно 11 сімей безвісти зниклих.
Днями Ядвіга Лозинська з членами своєї організації були в Адміністрації Президента, де їх запевнили, що робота ведеться та пообіцяли, що полонених будуть повертати. Всього, як каже пані Ядвіга, в Україні близько півтори тисячі зниклих осіб – це офіційні дані, а неофіційні – 256 тисяч (включно з цивільними). Тож, залишається сподіватися, що з приходом нової влади, якщо буде кардинально інший підхід до вирішення цього болючого питання, багато наших військових, з позначкою «безвісти зниклий» та навіть «загиблий» (тих, кого у судовому порядку визнали такими), таки повернуться додому. А поки їхні матері не збираються опускати рук і йтимуть до кінця.
Ірина Бура
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
