Уже більше десяти років мрію стати студентом вищого навчального закладу неможливо реалізувати без складання зовнішнього незалежного оцінювання.
Щороку цей іспит проходять сотні тисяч українських абітурієнтів, доводячи на практиці свою спроможність бути студентами. ЗНО-2019 уже на старті, адже 5 лютого розпочалася реєстрація на незалежне оцінювання. Про основні цьогорічні нововведення, особливості підготовки до тестів, слабкі і сильні сторони системи та перспективи її розвитку в розмові з директором Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО) Богданом Томенчуком, пише Галичина.
– Перед тим, як перейти до обговорення найважливіших нововведень ЗНО-2019, підсумуйте сесію незалежного оцінювання 2018-го, які слабкі і сильні сторони процесу вона оголила?
– Найважливіший підсумок такий: зусиллями причетних людей сформувалася чітка система дій організаторів зовнішнього оцінювання. Колись жартував, що ми готові тестувати вже й китайську мову, давайте тільки охочих і тести. Тобто система показала свою життєздатність. Цю життєздатність закладено фактично з самих початків, образно кажучи, ще її праотцями.
Говорити про якісь цифрові, статистичні підсумки з того чи іншого предмета не доводиться. Чому? Тому що це процеси, котрі підлягають так званому нормальному розподілу. Завжди буде певна кількість тих, хто складе якнайкраще, хто посередньо і хто отримає найгірші результати. Відхилення можливі лише за умови потужних фальсифікацій або дуже недоброякісного тесту. А в статистичному плані підсумки завжди будуть фактично одні і ті самі. Інше питання, кращі чи гірші можуть розміщуватися на тій чи іншій території. Хоча вже і про це не доводиться говорити, бо вже є свої територіальні тренди. Думаю, що такі ж результати будуть спостерігатися і в 2019 році.
Технології зовнішнього оцінювання починають використовувати для тестування інших категорій, а не тільки для тих, хто хоче вступати до вишу чи отримати документ про освіту. Але знову ж таки воно не є для системи новим. Образно кажучи, якщо досі метром міряли Василька і Петруся, то вже взялися міряти і Наталочку. Так, ми можемо тішитися, що маємо доброякісний метр, але ми мали б не забувати, що все розвивається і засоби вимірювання також мали б ставати адекватними до потреб суспільства і часу.
– Торік учні професійно-технічних закладів та коледжів вперше складали державну підсумкову атестацію з української мови у формі ЗНО. Наскільки успішно вони себе виявили?
– Як на мене, одним із ключових підсумків є те, що ми отримали цілком очікувані результати від участі випускників професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) у зовнішньому оцінюванні. Не хочу нікого ображати, але треба поважати вибір кожного, і якщо людина обрала продовження біографії через професійно-технічний навчальний заклад, то для неї важливішою є її професійна підготовка, ніж загальноосвітня. Результати цих людей були абсолютно загальноочікуваними, і зовнішнє оцінювання навряд чи підвищить рівень їхньої вмотивованості до вивчення загальноосвітніх дисциплін, тому з чистою совістю кажу про гроші, витрачені на тестування учнів коледжів та професійно-технічних навчальних закладів так, як кажуть в народі: «Горілка без пива, тобто гроші на вітер».
Чому для нас став «сенсацією» низький рівень знань цих людей? Це ні для кого не мало стати сенсацією і ні для кого не мало би звучати як приниження. Ці люди знайдуть себе там, де потрібні їхня праця, інтуїція, і далеко не знання з української мови в цьому випадку є визначальними для них, не принижуючи важливості мови. Інше питання, якби хтось з них хотів йти у вищу школу, як-то кажуть, чувся в силі, тоді так, його треба пропускати через систему зовнішнього оцінювання. Всім іншим, які не мають бажання продовжувати свою біографію через вищу школу, можна віддавати документи про освіту і старим дідівським способом. Але не дай Боже, аби хтось сприйняв мої слова, як якийсь інтелектуальний расизм.
– Чи справді ця категорія учасників ЗНО так погано склала тести?
– Статистично результати цих випускників були у лівій частині кривої. Це означає, що вони були низькими порівняно з іншими. Невже ми сподівалися, що всі вони будуть «двохсотбальниками» чи бодай у середині турнірної таблиці?! Ми маємо поважати їхній вибір. Ці люди обрали життєвий шлях, пов’язаний не так із загальною середньою освітою, як із суто професійною. І це зовсім не означає, що вони погані токарі, пічники тощо. Ситуація і на ринку праці, і з демографією у нас така, що краще професійній освіті займатися власне професійною освітою, а не підтягуванням загальноосвітнього рівня своїх учнів.
– Чи вказало це нововведення на певні проблеми, котрі вимагають нагального вирішення?
– Це не вказало на жодні проблеми. Всі технології відпрацьовано. Єдине – ми ще раз подивилися на заробітну плату наших працівників. Вона нікчемна. Думаю, що тих приблизно 15 мільйонів гривень, які витратили на тестування учнів професійно-технічних закладів, набагато корисніше було б спрямувати на підвищення заробітної плати працівників регіональних центрів оцінювання якості освіти. Тому що ми вже зіткнулися з тим, що попри те, що у нас золоті умови праці, люди зі школи не хочуть іти до нас працювати, бо там значно вища заробітна плата.
– Цього року до переліку предметів, котрі учні професійно-технічних закладів складатимуть у формі ЗНО, додали ще історію України або математику на вибір. Як оцінюєте це нововведення?
– Оцінюю це, як ще одну «горілку без пива». Повторюю: якщо хтось відчуває потребу після ПТНЗ йти у вищу школу, нема питань, хай йде на ЗНО. Це знову ж таки вибір кожного. А якщо прийшов здобути спеціальність, то чи напише він «не» з дієсловом окремо чи разом, на превелике щастя, від того ліпшу чи гіршу шафу не зробить.
– До основної сесії ЗНО залишилося близько п’яти місяців. Наскільки можливо підготуватися за цей час до складання незалежного оцінювання? Чи все ж таки потрібно більше часу?
– Вважаю, що підготовка до ЗНО як така – це той тренд, який почав шкодити українській освіті. Підготовкою до ЗНО мали б бути всі 11 років навчання в школі і говорити про якісь цілеспрямовані дії можна тільки тоді, коли мати на увазі «натаскування» і нічого більше. Тест як засіб масового контролю – фактично незамінний, а тест як спосіб навчання – нікудишній. Як на мене, зацикленість на підготовці до ЗНО шкодить українській освіті не менше, ніж складання рейтингів шкіл за результатами зовнішнього оцінювання.
– А без яких трьох речей нереально успішно скласти ЗНО?
– Без здатності думати, володіти собою і без бажання досягти результатів.
– У суспільстві вкоренилася думка, що аби успішно скласти ЗНО, потрібно обов’язково займатися з репетиторами або ж навчатися в закладах нового типу: гімназіях чи ліцеях. Наскільки це твердження відповідає дійсності?
– Якщо школа як окремий напрям своєї діяльності має підготовку до ЗНО, то, очевидно, потрібно переформатовувати роботу всієї школи. На превеликий жаль, вчитель має справу з дітьми різної степені вмотивованості: від найнижчого до найвищого. Таким чином, я не вірю в те, що в середньостатистичному класі без чіткої спрямованості хоча би певної кількості дітей отримати все необхідне на уроці, ми можемо мати школу, котра не займається підготовкою до ЗНО. Нині вчитель перебуває в такій ситуації, коли репетиторство чи додаткова робота стає необхідністю. Поки що наше шкільне життя побудоване саме так. Вчитель у середньостатистичному класі повинен орієнтуватися на середньо або навіть слабо підготовленого учня. Що робити тим іншим? Залишитися погано підготовленими або йти до репетитора.
– На Вашу думку, коли зникне потреба у школярів під час підготовки до незалежного оцінювання звертатися до репетиторів?
– Коли ми отримаємо вмотивоване суспільство. Сьогодні суспільство чітко показує, що життєвий успіх і знання – це два різні полюси. Якщо ми говоримо про життєвий успіх, який можна виразити грошима і всіма іншими матеріальними благами. На щастя, ми вже починаємо отримувати таку класну аргументацію, якою стає ІТ-сфера, де вже чітко видно, що своєю головою можна досягти багато. Але гарантую, що наша ІТ-сфера та «айтішники» далеко не завжди завдячують тими знаннями загальноосвітній чи вищій школі. Здебільшого це люди, які роблять себе самі.
– Торік у тестах з іноземних мов з’явився новий формат завдання – аудіювання. Воно викликало неабияке обурення абітурієнтів, які скаржилися на якість проведення аудіювання, зокрема на технічні недоліки, вимову і дикцію тих, хто записував диск. Чи можливе повторення торішніх проблем на аудіюванні і на ЗНО 2019 року?
– Ситуація залишиться такою, як була, тобто база для нарікань буде. Чому не було нарікань та скарг з цього приводу до Івано-Франківського регіонального центру? Тому що ми відмовилися від того, щоб рекомендувати тим чи іншим управлінським структурам, яку техніку купувати. Якщо б ми сказали їм: «купуйте те чи інше», то також опинилися б в центрі скандалу і претензій.
Аудіювання – це дуже специфічний вид контролю. В центрі стандартизації кажуть, що цеглу на міцність перевіряють пристроями, кожен з яких – сертифікований. Тому впевнені у тих результатах, які отримають, що цегла, котру сертифікують, буде відповідати дійсності і будинок не завалиться. Що ми маємо тут: сертифікуємо знання дітей пристроями, котрі для цього не призначені, під них можна танцювати на дискотеках, «відриватися» в інтимній чи не інтимній атмосфері тощо. Тобто якщо ми говоримо про створення цілковито рівних умов для всіх, то мали б існувати: а) сертифіковані кабінети; б) сертифіковані пристрої. Очевидно, що це дороге задоволення мати таку кількість сертифікованих кабінетів і пристроїв, які могли би пропустити всіх одночасно тоді, коли потрібно. Значить, ми маємо тут сповідувати тему тяглості в часі. Тобто треба брати тексти, рівносильні між собою, і давати можливість тим, хто хоче проходити аудіювання, робити це, умовно кажучи, за попередньою заявкою.
Наголошую ще раз: якість цегли вимірюють пристроями, кожен з яких сертифікований. Ми сертифікуємо знання людини пристроями, які для цього не призначені, і при тому ці пристрої зовсім різні в різних школах. Тобто в цьому разі я цілковито на боці абітурієнтів. Якщо ми навіть йдемо на те, щоб використовувати не призначені для такого виду діяльності пристрої, то нехай вони хоч будуть однаковими всюди, якщо «панасоніки», то «панасоніки» в кожнісінькому пункті тестування. Для держави це під силу, не такі це вже великі видатки, а ідеальним буде варіант з перманентним аудіюванням.
– 2021 року профільне міністерство планує зробити математику обов’язковим предметом для випускників загальноосвітніх шкіл. Наразі учні обирають між математикою та історією України. Наскільки таке рішення на часі і які наслідки воно може мати?
– Математика – специфічна дисципліна, і якщо вже всіх тестувати з цього предмета, то потрібно брати бодай трирівневий тест. Якщо ми всіх будемо міряти одним-єдиним тестом: і того, для кого математика, умовно кажучи, потрібна лишень для того, аби гроші порахувати, і того, для кого математика стане інструментом, з яким він творитиме нові смисли, то ми втратимо і одних, і других. Або поїдуть глуздом ті, кому математики не треба як такої, або ми самі того не бажаючи почнемо вимірювати недолугими тестами тих, хто може бути генієм.
Ще десять років тому говорили з вами про низький рівень самого тесту з математики та про безпорадність наших школярів навіть перед таким тестом. Це кажу як колишній «золотий» випускник фізмату. Ми отримали покоління, яке без калькулятора не рушиться. На превеликий жаль, у цьому поколінні, яке не може рушитися без калькулятора, є й такі, що й з калькулятором ради не дадуть.
– Зовнішнє незалежне оцінювання пройшло перевірку часом, адже вже понад 10 років відчиняє талановитій молоді двері до вищої освіти. На Вашу думку, який період воно сьогодні переживає і яких реальних змін та реформувань потребує?
– Думаю, як процедура, як механізм, ЗНО перебуває на стадії стабільності. Але як інструментарій, як носій якоїсь місії, переживає стадію стагнації. Зовнішнє оцінювання, де основним інструментарієм є тест у тому вигляді, в якому він є, починає шкодити українській освіті.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
