У сусідньому під’їзді жила звичайна родина: тато, мама, син і дочка. Він працював водієм на рейсовому автобусі, вона — в хімчистці. Звали їх Саша і Наташа. Дітки чудові: хлопчику 13 років, навчався добре, в секцію з баскетболу ходив, дівчинці вісім років, в перший клас пішла.
Саша з рейсу приїжджає, що-небудь додому несе. У нього рейси в райони були, а там у кого-небудь то сметани купить, то яєць, то молока привезе.
— Хороший у Наталії мужик, — говорили сусідські кумасі, шанобливо вітаючись з Сашею, — і гроші заробляє, і продукти привозить, — пощастило Наташці.
Наталя, спокійна, усміхнена жінка, трошки повненька, ніколи ні з ким не сварилася з сусідів, за очима нікого не засуджувала, займалася тільки своєю сім’єю. З дітьми більше поралася: чоловік-то, часом, на добу їхав. Але ніхто і ніколи не чув докорів від неї або грубого слова на адресу чоловіка.
Загалом, зразково-показова сім’я. Тому й не здивувалися, коли дізналися, що Наталя третім вaгiтна.
— Молодці, — говорили сусіди, — а кому як не їй народжувати: в такій сім’ї всі дітки під наглядом.
Наталя народила хлопчика восени, а на наступний рік навесні вже з коляскою її у дворі бачили.
Дочка їхня середня і єдина — Оленка — теж частенько з братиком няньчила. А в сусідній двір до дітлахів грати бігала. Серед друзів був у неї і Ромка — світловолосий шибеник.
І чомусь Ромчина бабуся Ганна Петрівна недолюблювала Оленку. Гляне на неї спідлоба і внука додому кличе. Незрозуміло, чим маленька дівчинка, так дратувала немолоду жінку.
Літнім вечором прибігла Оленка в сусідній двір, а Анна Петрівна з магазину якраз поверталася. Оленка вирішила перед Ромчина бабусею похвалитися:
— А у нас, — каже, — братик народився, на вашого Ромку схожий.
У Ганни Петрівни від злості губи скривилися.
— Іди звідси додому, не вийде Ромка.
Оленка зрозуміти не могла, за що Ганна Петрівна жене її, але одне зрозуміла: бабуля у Ромки зла.
Все це бачили і чули дві сусідки на лавці. І треба сказати, що було це в дев’яності, коли біля під’їзду ще сиділи справжнісінькі бабусі, про яких в пісні співається: «Вушка на маківці».
Мені здається, зараз таких бабусь немає (може в інтернет перекочували, а може просто часи інші). Загалом, місцеві кумасі щось запідозрили. Тим більше, що сім’я ця (Ромка з матір’ю і бабусею) недавно в їхньому будинку з’явилися.
Ще більше здивувалися сусіди, коли через три місяці наша зразково-показова сім’я — Саша з Наташею і з трьома дітьми — поміняли квартиру на інший район міста. Начебто розширилися, але якось все несподівано.
Я б, напевно, ніколи і не дізналася, що сталося, якби не сусідка тітка Дуся, яка жила на одному майданчику з Ромчин сім’єю.
Саша, коли їздив на пасажирському автобусі по селах, познайомився там з Іриною, їй тоді близько тридцяти було, одружена ніколи не була. Зустрічалися, коли йому рейс туди випадав. Незабаром Ірина зaвaгiтніла. Саша за голову схопився: що робити? А Ірина сказала, що їй для себе дитина потрібна, а від Саші їй нічого не треба. Так вони й розійшлися.
А через шість років Ірина з матір’ю і сином переїхала в місто, і як раз знайшлася квартира в тому ж районі, що і Саша з сім’єю жив. А тут ще Оленка в їхній двір грати бігала, дратуючи Ганну Петрівну — Ромчину бабусю.
Ну, а коли Оленка наївно сказала, що у них братик народився, на Ромку схожий, то Ганну Петрівну це з колії вибило: емоцій стримати не змогла. Напевно, її зрозуміти можна: дочка сина без батька піднімає, а в тій родині вже третя дитина. Ну, а Оленка ляпнула це без жодної задньої думки, — що з дитини візьмеш.
Дійшли ці чутки до Сашевої дружини Наталії чи ні, невідомо, але поїхали вони з цього району якось поспішно.
І мені чомусь ніколи не вірилося, що Ромчина мама і бабуся випадково оселилися в цьому ж районі. Місто хоч і маленький, але в такий збіг віриться насилу. Якщо так, то даремно вони вирішили ближче до біологічному батькові перебратися, тільки болю душевної собі додали.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
