Сучасне життя в більшості своїй – це гонка: за новою посадою, за ідеальною фігурою, за чиєюсь увагою, за новорічними розпродажами. І в цьому шаленому забігу багато людей часом забувають жити і просто бути щасливими.
Зупинитися на хвилинку і задуматися про своє життя змушує лист 83-річної бабусі до своєї подруги, який напередодні з’явився в мережі. Його з упевненістю можна назвати надихаючим.
Слова, написані жінкою похилого віку, будуть близькі кожному з нас.
Дорога Берта,
я все більше читаю і все менше витираю пил. Я сиджу у дворі і насолоджуюся видом, а не переживаю про кукіль у саду.
Я проводжу більше часу з сім’єю і друзями і менше працюю.
По можливості життям потрібно насолоджуватися, а не терпіти його. Зараз я намагаюся усвідомити це і почати цінувати.
Я більше не економлю на собі. Мої порцелянові чашки і кришталеві сервізи я використовую для кожної особливої події, такої як втрачений фунт, прибирання у ванній або перше цвітіння амариліса.
Я вдягаю на ринок свій найкрасивіший одяг. Думаю, якщо я буду виглядати успішною, мені буде простіше розлучатися з грошима.
Я не чекаю важливого приводу, щоб скористатися своїми улюбленими духами. Благоухаючи, я йду в банк або в поліклініку.
Я більше не використовую фрази «коли-небудь» і «на днях». Якщо щось варто подивитися, почути або зробити, я хочу бачити, чути і робити це зараз.
Я не знаю, що зробили б інші, якби знали, що їх тут не буде завтра. Адже ми вважаємо життя чимось само собою зрозумілим.
Думаю, вони б покликали членів сім’ї і кілька близьких друзів.
Можливо, вони б комусь зателефонували і попросили вибачення за минулі слова і вчинки.
Мені подобається думати, що вони підуть в хороший ресторан, де подають їх улюблену їжу. Я здогадуюсь. Але ніколи цього не дізнаюся.
Це ті дрібниці, які я не доробила. Я б дуже шкодувала, що не написала близьким всі важливі слова, які хотіла до них донести.
І я дуже переживаю, що рідко говорила чоловікові і батькам, як сильно я їх люблю.
Я намагаюся не економити і не відкладати те, що могло б додати сміху і щастя в моє життя.
І щоранку, коли я відкриваю очі, я кажу собі, що цей день особливий. Кожен день, кожна хвилина, кожен вдих дійсно є подарунком.
Можливо, життя виявилася не тією партією, на яку ми сподівалися. Але поки ми тут, ми можемо танцювати.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
