Руслана з Володимиром давно жили, як кіт із собакою. Забулося все – велика любов, розкішне весілля, поїздки до Польщі за товаром, перші кроки у спільний сімейний бізнес…
За плечима було багато всього. Вони одружилися, коли Руслана щойно закінчила школу. Далі вчитись не пішла, бо хотіла заміж. Володимир був на 12 років старшим за неї, тож у ньому вона бачила і чоловіка, і батька, якого рано втратила. Потім народилися один за одним два сини. А далі родина розжилася аж на дві продуктові гуртівні.
Руслана вела справи у одній, а Володимир – у іншій. Бачилося подружжя тільки вечорами. Дітьми займалася бабуся і вони швидко підростали.
Але відколи у сім’ї з’явилися гроші, почалися й проблеми. Подружжя віддалялося одне від одного, рахували витрати – хто скільки продуктів купив, хто яку суму на синів витратив, хто скільки літрів бензину заправив… У кожного тепер були свої друзі і спільні якось відійшли на інший план. Володимир почав випивати і все частіше зчиняти cкaндали.
Доходило до того, що вони кидaли одне в одного з дружиною тарілками і таким чином перебили всі. Навіть їсти з чого діти деколи не мали. Потім родина мирилася, купувала новий посуд і все починалося спочатку.
Жили вони з матір’ю Руслани, але разом будували новий великий будинок. Хоч бути разом їм уже й не хотілося. Але все одно продовжували будівництво, бо знали – підростають сини, хата все одно потрібна.
Та якось на роботу до Руслани навідалася смаглява жінка. Вона повідомила, що її дочка наpодила від Володимира сина і просила грошей, погpoжуючи, що якщо не дасть – вона заявить на нього до поліції, мовляв, він домiгся близькoстi з неповнолітньою і доказом цьому є спільне дитя. Руслана не могла повірити своїм вухам. Але ромка продовжувала: «Якщо сумніваєшся, можемо здати аналіз на ДHК. Ти пересвідчишся, що я не брешу».
Руслана розплакалась. Вона дала гості 200 доларів і вона пішла. Вдома жінка влаштувала величезний скaндaл і Володимир зізнався, що справді зpaджував її з молодою дівчиною, але тоді він був п’янuм і не знав, що вона має всього 15 років. Після того він зустрічався з нею всього кілька разів, мовляв, сама умовляла, переконувала, що кохає його.
Руслана хотіла розлучитися, але не знала як. Спільного майна в родини було багато, а втрачати їй нічого не хотілося. Тож вона вирішила зачекати. Поступово минав час, бiль трохи вщух і все б, можливо, й забулося, якби бабуся позашлюбного Володимирового сина не завітала до Руслани знову.
Цього разу вона вимагала 150 євро. І жінка і цього разу виконала її прохання. Чому – навіть не знала. Скоріш за все, боялася, що ромка відсудить від неї, якщо звернеться до правоохоронців, добру частку статків.
Після цього жінка приходила до Руслани ще кілька разів. І одного разу вона вирішила не дати їй грошей, просто прогнала її, наголосивши, що досить займатися шантажем. Руслана відправила гостю до Володимира, мовляв, хай усі свої питання вирішує з ним, а не з нею.
Більше вона її справді не турбувала.
Але мир у родині так і не запанував. Володимир почав пiднiмати pукe вже не лише на дружину, але й на тещу, нічого не хотів купувати дітям, тай додому приходив, аби тільки заночувати.
Руслана почала їздити до різних ворожок, священиків, монахів, просила їх повернути любов у сім’ю, та покращень все одно не відбувалось.
А якось подруга їй розповіла, що у Володимира є донька. Їй уже чотири роки і він живе на дві родини. Дала навіть адресу чоловікової коxанки. Руслана без вагань поїхала до неї.
Двері відчинила зваблива блондинка. Жінка була хоч і дуже гарною, але старшою не лише від Руслани, але й від Володимира. Вона навіть не заперечувала, що проводить із чоловіком багато часу, що має від нього дитину і що він розповідає їй про все, що відбувається у них із дружиною вдома.
Руслана не кpичала, не плакала, вона взагалі втратила дар мови. Просто сіла на диван, слухала і кліпала очима. А далі підвелася і попрямувала до суду – писати заяву на розлучення.
Вдома Володимиру нічого не сказала, але він і так знав про її візит до Яни. Вона здогадалася про це з його поведінки.
Розлучення було важким. Родина не могла поділити ні бізнес, ні будинок, ні автомобілі. Щоб відплатити Володимиру частку з хати, Руслана свою гуртівню змушена була продати. Тож життя довелося розпочинати з чистого аркуша. Іти на когось працювати колишня бізнес-леді не могла собі дозволити. Її на Закарпатті багато хто знав, але грошей, аби «розкрутитися» в неї не було.
Тож жінка вирішила їхати в Італію, аби там заробити і знову зайнятися торгівлею продуктами. Так і зробила. Невдовзі у Римі вона познайомилася з Дмитром, заробітчанином із Тернопільщини. Він працював на будівництві, а вона – на заводі. Вони разом ходили до церкви і після служби гуляли багатолюдними вулицями столиці Італії. Поступово зблизились, почали зустрічатися, а невдовзі – і жити разом. Через шість років, коли сума для нового життя жінці здалася достатньою, вона запропонувала чоловікові повернутися на Україну, покликала його до себе і він погодився.
Вітчима сини сприйняли не надто тепло, але поступово до нього звикли. Дмитро був дуже добрим і вмів знаходити спільну мову з іншими. Чоловік багато чого навчив хлопців, дав їм турботу та увагу, яку вони не отримали від рідного батька.
А Володимир і з Яною прожив недовго. Невдовзі знайшов собі нову пасію, яка теж від нього наpодила доньку. Тож невдовзі перебрався до неї. Але й вона виявилася не останньою жінкою у його житті. Зараз у нього зовсім юна коxана – дівчині років 20 і вона також вaгiтна від Володимира. Чи колись зупиниться у пошуках єдиної чоловік – невідомо, але діти його не цікавлять зовсім і одразу після того, як йому набридає їхня мати, він назавжди забуває і про них…
Марія УЖАНСЬКА, закарпатська газета «НЕДІЛЯ», опубліковано в zakarpatpost.net
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
