У день шлюбу я була найщасливішою нареченою у світі й анітрохи не сумнівалася у своєму виборі.
Ми познайомилися на весіллі в наших друзів. Як побачила ті блакитні очі, щиру усмішку й світле волосся, то не могла заснути цілу ніч. Мене дивувало, що характером ми абсолютно різні. Я — одиначка в сім’ї. Тож часто в мені промовляв егоїзм. А в Тараса були брат і сестра — молодші. Він звик опікуватися кимось, завжди мені догоджав і все дозволяв.
Нам було добре. Згодом у нас народився синочок — Святослав. Я доглядала дитину, чоловік працював програмістом. Відразу став почав приносити додому великі гроші. Казав, що це — зарплата. Тому ми й дозволяли собі поїздки, ресторани. Наш хлопчик мав найкращі речі, а іграшок у нього було в сто разів більше, ніж у мене в дитинстві. Одне слово, ми ні в чому собі не відмовляли. Захотіла дорогий браслет — маю.
Захотіла у спортзал, на масаж, танці — будь ласка.
За два роки — сім робіт
Через півроку Тараса звільнили. Принаймні він мені так сказав. Але вже наступного дня влаштувався у якесь рекламне агентство. Розробляв для компаній сайти. Попрацював два тижні — і знову приніс близько п’яти тисяч гривень зарплати. Тоді мене це не насторожило. Хоча тепер я розумію, що всі ті гроші були не
від працедавців.
За два роки Тарас змінив сім місць роботи. Постійно казав, що там чи там уже йому набридло, що хоче щось нове спробувати, хоче більших грошей. Я й вірила.
Та згодом Тарас змарнів. Казав, що багато працює. Постійно ходив задуманий, сумний. Я пробувала поговорити з чоловіком, але він запевняв, що все гаразд. Та невдовзі я знайшла квитанцію з банку про сплату кредиту. Коли чоловік прийшов додому, одразу ж запитала його про це. Тоді він розповів, що вони з другом відкривають свій сайт і їм були потрібні гроші. Сказав, щоб дарма не хвилювалася… І я знову повірила.
Розмова із другом
Невдовзі знову знайшла квитанцію. У ній йшлося про несплату кредиту. Проте цього разу, Тарас просто мовчав на всі мої запитання. Я не розуміла, що діється. Невдовзі він сказав, що їде у відрядження на тиждень — домовлятися з інвесторами. Та насправді він увесь цей час був у місті, у свого друга, з яким вони грали в покер.
Наступного дня, після того, як Тарас нібито поїхав, мені зателефонували з невідомого номера.
“Якщо хочеш, щоб твоя дитина жила й ти сама залишилася здоровою, нехай твій чоловік віддасть борг — 500 тисяч гривень!” — прокричав чоловічий голос.
Я знепритомніла. Як стояла на кухні, так і сповзла на підлогу. Коли отямилася, одразу ж зателефонувала чоловікові, та телефон був вимкнений. У сльозах почала збирати синові речі. Попросила батька, щоб забрав його в село на літо. Маленький Святослав не знав, що діється. Та я не мала вибору. Вирішила, що спершу сама в усьому розберуся.
Взялася обдзвонювати всіх наших друзів. Та вони наче води в рот понабирали. Клялися, що нічого не знають. Лише один наш друг, почувши мій голос, сказав, що треба зустрітися. Коли прийшла на зустріч, завжди веселий Назар був якимось іншим. Він не міг дивитися мені в очі. Та, наважившись, таки почав розповідати.
Як виявилося, у мого Тараса ніколи не було справжньої роботи. Усі гроші він вигравав у карти, у казино, на автоматах. Друг розповів, що всі їхні знайомі таким займаються ще зі студентських літ. Із його слів, моєму Тарасові часто щастило. І він грав на великі суми. Спершу вони грали для розваги, згодом це стало єдиним заробітком у їхньому житті.
Аби мати за що грати, він постійно позичав гроші у приятелів. Коли ж вони відмовляли йому, бо вже не повертав борги, Тарас брав кредити. Для цього нібито й влаштовувався на роботу — аби подати довідку про доходи, а потім швидко звільнявся. За несплату кредиту його давно вже шукають. Шoк!
Та це не найгірше. Він позичив гроші в одного бізнесмена. Того вечора розраховував зірвати великий куш у казино. Але програв. Загалом він мав віддати тому півмільйона гривень. Після програшу в казино Тарасові зателефонували й сказали: якщо за кілька днів грошей не буде, то його вб’ють. Тому він і зник з міста на тиждень.
Після тієї розмови я довго опам’ятовувалася. У кафе я замовила 200 грамів коньяку й випила одним духом. Я не знала, що робити, куди йти та кому розповідати про те, що почула. А Назар просто встав і пішов. Тієї ночі я не спала. У руці тримала ніж, на той випадок, якщо люди того бізнесмена прийдуть по мою душу. О 5-й ранку пролунав дзвінок у дверях. Повернувся Тарас. Коли він побачив, у якому я стані, то зрозумів, що я вже все знаю.
Він спробував мене обійняти й заспокоїти, та я мало не накинулася на нього з тим ножем. Потім закрилася у ванній і плакала. Нарешті, прийшовши до тями, почала розмову. Він показав мені купу грошей. Це був його борг. Клявся, що вже завтра розплатиться з тим підлим ділком і ми повернемося до щасливого життя.
Та я сказала, що більше не хочу його бачити. Щоб і близько не підходив до мене й сина. Про яке щасливе життя може бути мова, якщо кожна хвилина нашої спільної історії була просякнута брехнею? Я спакувала його речі й вигнала з квартири. Тарас навіть не намагався мене зупинити. Просто сказав: “Вибач. Я тільки хотів, щоб ти мала все що захочеш”. Він пішов. Я ще довго вдивлялася у рідну мені спину через вікно. Кілька разів коханий обернувся, а я залилася слізьми.
І ти мені пробач
Відтоді минуло вже два роки. Ми бачилися кілька разів. Час від часу він телефонував до сина, присилав подарунки. Як я згодом дізналася, Тарас виїхав за кордон. Не знаю, чи гроші заробляти, чи знову переховується від кредиторів. Недавно зв’язок з ним пропав.
Я теж влаштувалася на роботу. Син наш пішов у перший клас. Мені важко, я ж звикла жити на всьому готовому. Тепер думаю, що, можливо, і я вимагала забагато від чоловіка. Може, мої забаганки провокували його потяг до азартних ігор? Я вже пробачила Тарасові. І хотіла б йому це сказати, та не знаю, де він. Наш синочок постійно питає, де татко. Він так його любить.
Можливо, це було Тарасовою хворобою, а я просто відвернулася від нього?. Тож і ти мені, Тарасе, пробач. Можливо, ще колись зустрінемося. Головне, щоб ти був живий.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
