Щастя ходить парами.Малгося й Адам хотіли дитину від самого початку шлюбу, раніше, ніж у них буде красивий будинок із показним метражем, сучасний автомобіль та стрімка кар’єра. Вони були відкриті. Не вираховували. Але минув рік, і нічого не сталося.
Пакунок від Господа
— І тоді ми поїхали до Ченстохови просити Божу Матір про дитину, — згадує Адам. Зрештою, лікарі знайшли причину, провели лікування і Малгося завагітніла. Наближалося Різдво. У січні на них чекав ще один сюрприз: це був не одиничний подарунок, а справжній пакунок від Бога. Малгося була вагітна близнюками.
На жаль — під загрозою. Лікарка скерувала їх до іншого лікаря в Любліні, а він, коли оглянув плід, порадив їм «відомого фахівця» у Варшаві. Що було робити? Благополуччя дітей було найважливішим, тому вони поїхали. «Коли лікар побачив мене, він просто сказав мені, що це “жахливо” і потрібно якомога швидше зробити аборт, — розповідає Малгожата. — Він сказав, що навіть якщо близнюки якимось дивом народяться, то матимуть усі можливі генетичні дефекти».
Справжній шок. Радість умить луснула, як мильна бульбашка. Мало бути інакше — щасливе очікування і народження бажаних дітей; а тепер новина, що це «нікуди не годиться». Для Адама й Малгосі це було як грім серед ясного неба. Важко було зібрати розпорошені думки, які атакували їх словами лікаря‑«спеціаліста». «Ми довго розмовляли; на щастя, дружина твердо стояла на тому, що ми не перериваємо вагітність. Водночас вона заспокоювала мене, говорила, щоб я не приймав близько до серця все, що сказав лікар», — згадує Адам.
Незвичайна опікунка
Минали наступні дні і тижні, повні напруження й занепокоєння від того, що принесе майбутнє. Візити до лікаря були дуже важкими, несли величезний біль. До гінекологічного кабінету Малгожата мусила заходити одна; крім того, щоразу починалася та сама історія: лікар наполегливо радив зробити аборт, говорив, що це єдине правильне рішення, немає іншого вибору.
«І тоді моя теща розповіла нам про Помпейську новенну. Ми одразу похапали розарії, відчуваючи, що це для нас останній порятунок», — розповідає Адам. Малгожата мала в серці глибоку віру, що Бог їх з усім цим самих не залишить, і що Мати Божа також чуває. Один, другий, третій день новенни… а їх постійно атакують жахливі новини: що у шлунку утворилася кіста, більша за дитину; що є така і така вада; що розвиток незадовільний і так далі; проте вони не зійшли з свого молитовного поста. Витримали всі погані новини і дійшли для подячної частини новенни.
«Останній день прохальної частини припав на першу п’ятницю О 15.00 нам подзвонили з Інституту генетики, що загинула колонія клітин, і треба повторно зробити їх забір», — розповідає Малгожата. Тоді вже вона відчула, що Божа Матір щось «комбінує», і її охопили радість і мир. Справді, після нових досліджень стали приходити хороші новини: що хребти правильно розвиваються, що органи слуху в порядку, що кіста зникає. «В подячній частині до нас постійно доходили добрі новини», — додає з радістю Малгожата.
І так дійшло до пологів. «19 травня я пішла на контрольну перевірку й відчувала, що в цей день почнуться пологи. Я розповіла своєму лікарю про всі симптоми, але він нічого не хотів слухати, думав, що він знає краще. Це було важливо для мене, тому що кілька годин тому я мала отримати спеціальний гормон, який прискорює розвиток легень при передчасних пологах. Лікар відмовився його давати, а в другій половині дня я вже народила».
Шибеники
Коли хлопці з’явилися на світ, лікар не міг повірити, що вони в такому доброму стані. Багато з його діагнозів узагалі не підтвердилися. Малгожата поцілувати своїх малюків і одразу «відпливла». Нарешті вона могла відпочити після боротьби за дітей. Хлопчиків перевезли в Центр здоров’я дитини, тому що, попри несподівано гарний стан, вони потребували спеціалізованої допомоги. Мали, зокрема, проблеми, пов’язані з травною системою і сечовивідними шляхами. Для батьків почався черговий нелегкий етап лікування близнюків. «Після народження ми були з дітьми у Варшаві протягом семи тижнів, аби хлопчики могли пройти подальші операції».
Наступні два роки були також повні боротьби для батьків. Рік тому Якубові зробили операція, після якої він лежав у відділенні інтенсивної терапії, і в той же час захворів його братик. Але для батьків достатньою винагородою є вигляд двох шибеників, яких повсюди повно в будинку. Їм усе цікаво, вони мужньо проходять важкі моменти, неспроможні вбити їхню дитячу радість. «Коли ми дивимося на них, то знаємо, що це випробування мало сенс. Тому що вони є. І всі турботи біля них відходять у тінь. Якби ви бачили, які це живі діти! Вони не можуть всидіти на місці!» — радісно розповідають батьки, показуючи зображення близнюків, що сміються.
Ґося й Адам завжди всміхаються. У них величезний запас оптимізму і, насамперед, віра в те, що все буде добре. Таку силу дає їм любов: любов до Бога, дітей і одне до одного. «У мене найкраща дружина в світі, вона невиправна оптимістка, завжди весела. Кращої матері у моїх дітей навіть бути не могло», — з гордістю каже Адам. «А я маю найкращого чоловіка. У пологовому будинку лікарі питали мене, де я його знайшла. Так він про мене дбав… Цей хлопець — чисте золото».
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
