Військовослужбовець із Луганської області отримав поранення під Оріховим й дві з половиною доби повзав лісом зі страшними ранами. Нині він у безпеці та проходить лікування на Волині. А життя йому врятували хробаки, які оселилися в його ранах.
Дивовижну історію порятунку захисника України розповіли у сюжеті “12 каналу”.
Микола захищав рідну країну на сході України, куди його навесні разом із побратимами відправили на допомогу іншим підрозділам. Вони довго відбивали атаки ворога самостійно. Коли прибули на місце, то чекали побачити цілу бригаду, а там захисників можна було порахувати на пальцях.
Окупанти атакували та йшли стежками там, де українські військові не могли вести спостереження. Микола разом з іншими військовими потрапили під дуже потужний обстріл. Він отримав потужний удар у груди, була зламана ключиця і все навколо було всипано дрібними травмами – посікло осколками й дрібні камінці просто врізалися в шкіру.
Далі Микола погано пам’ятає, начебто його хтось тряс і намагався привести до тями. Коли він прийшов до тями, в бліндажі вже нікого не було. Побратими були впевнені, що він загинув і в метушні під обстрілами залишили його в окопі.
Двоє з половиною діб військовий повзав лісом, щоб відшукати хоч когось, хто зможе надати йому допомогу. А над його головою постійно літав російський квадрокоптер.
Через те, що рани на тілі Миколи були не оброблені, спочатку по ньому почали повзати мухи. А потім у ранах з’явилися хробаки. Він зізнається, що думав, що хробаки його з’їдять. Але комахи по суті врятували йому життя – вони зупинили кров і почистили рани від шкіри, що відмерла.
Плутаючи лісом, Микола таки виповз до окопу українських військових. Далі було все, як у тумані. Машиною його довезли до села біля Лисичанська, потім до Дружківки, а звідти доправили до Дніпра. А вже звідти його переправили до лікарні Луцька, де лікарі зайнялися його лікуванням.
Зв’язку з дружиною та донькою у Миколи немає. Він знає, що поки був на фронті, окупанти обманом вивезли його сім’ю до Старобільська, а звідти відправили кудись у Воронезьку область.
Військовий у відчаї від того, що поки він на фронті, доньку відправили вчитися до російської школи. На початку війни він кілька разів розмовляв із сім’єю, і донька йому сказала: “Тату, ми боїмося з тобою спілкуватися, тому що для нас це небезпечно”.
Наразі він переніс уже п’ять операцій, але більше турбується не про своє здоров’я, а про добробут рідних, з якими у нього немає зовсім жодного зв’язку. Але він вірить, що Україна переможе і він зможе обійняти близьких.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
