Рішення піти на війну далося 46-річному калушанину Василеві Фальовському нелегко, адже довелося покинути дружину, дітей та хвору маму. Проте відповідальність і почуття обов’язку перед Батьківщиною виявилися сильнішими. В останніх розмовах чоловік не хотів розповідати про себе — більше розпитував про сімꞌю, дітей, маму, — розповіла “Вікнам” дружина Ольга. Згодом з Василем на 9 днів зник звꞌязок. Це була остання важка позиція, проте лише тепер дружина розуміє, що остання.
21 червня 2022 року Василя Фальовського призвали на військову службу.
«Якщо не я, то хто, як дітям дивитимуся у вічі?» — саме з такими словами чоловік пішов на фронт.
Був навідником у складі 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 гірсько-штурмової бригади. Проте 20 вересня 2022 року життя калушанина обірвалося. Герой загинув під час боїв біля села Берестове під Бахмутом на Донеччині внаслідок ворожого танкового обстрілу.
Дружина Василя Фальовського Ольга поділилася з «Вікнами», що їхня історія розпочалася в 2004 році. Познайомилася молода пара в гостях у спільних знайомих. Згодом почали зустрічатися. Стосунки тривали близько семи місяців.
«Він був простий, скромний, спокійний хлопець. Василь зробив перший крок, щоб познайомитися. Кожна наступна зустріч була особлива і ми зрозуміли, що хочемо бути разом, створити сімꞌю і поступово я зрозуміла, що це людина, з якою хочу йти по житті», — зізнається дружина.
У 2005 році пара одружилася. Святкування було скромне: були тільки найближчі. Батьки не мали можливості робити гучне весілля. Та й молодята вважали, що головне — щасливий шлюб. У 2006 році народився первісток Юрій. У 2013 — Андрій. Батьки не могли натішитися дітьми, адже вони внесли в сімейне життя нові, яскраві барви.
З 2002 по 2005 рік Василь заочно навчався у Калуському хіміко-технологічному технікумі за спеціальністю «технік-технолог». Загалом пропрацював 20 років на заводі ТзОВ «Завод ДК «Орісіл». Розпочавши слюсарем, став заступником начальника цеху
Василь Фальовський завжди мріяв звести будинок, де буде жити його сімꞌя. Казав, що якщо сам там не поживе довго в будинку, то хоч діти поживуть. Тож разом з дружиною дбали про майбутнє сімейне гніздечко. Не лише чимало праці, але й душу вклав Василь у будинок. Багато чого зробив своїми руками. Батьки часто брали з собою в Голинь на будову маленького сина, адже не завжди мали можливість його залишити під наглядом. Не завжди було легко, але завдяки наполегливості Василя родина долала будь-які труднощі.
Дружина Ольга відзначає багато позитивних рис у характері чоловіка. Каже, що був грамотний, любив читати, цікавився політикою. А ще був хорошим сімꞌянином.
«Він був надійною опорою, я почувала себе з ним, як за камꞌяною стіною. Ми завжди старалися розуміти один одного. Це допомогло нам прожити 17 найщасливіших років життя. Дякую, що він подарував ці роки життя», — додає Ольга Фальовська.
Коли почалася війна, Василь Фальовський не був в числі перших добровольців. Спочатку намагався зрозуміти, що відбувається. Думав, можливо, справді військові дії завершаться за декілька днів. Проте час ішов. Прийшло розуміння того, що війна не завершиться швидко. А хлопці на фронті виснажуються і їх потрібно замінити. Треба бути готовим, що прийде момент і потрібно буде піти на війну, казав Василь. Так і сталося: отримав повістку і пішов проходити медогляд. Сказали чекати на дзвінок і через місяць чоловіка мобілізували.
Ольга Фальовська не відмовляла іти чоловіка на війну, бо вважає, що якщо чоловіки не йтимуть на війну, тоді це змушені будуть робити наші діти.
Це були важких три місяці з постійними хвилюваннями, недоспаними ночами. Будь-яке sms-повідолення з текстом «Живий, здоровий» було великим щастям. Ольга завжди цікавилася, чого не вистачає чоловікові на фронті. Завдяки допомозі людей вдалося передати бронежилет, каску, тепловізор. Проте Василь ніколи не скаржився, що йому важко, навпаки — завжди намагався вберегти жінку від негативу. А діти швидко подорослішали і завжди підтримували маму добрими словами. Мати Василя Фальовського до останнього не знала, що син на війні. Дізналася тільки тоді, коли син загинув…
В останніх розмовах чоловік не хотів розповідати про себе — більше розпитував про сімꞌю, дітей, маму. Згодом з Василем на 9 днів зник звꞌязок. Це була остання важка позиція, проте лише тепер Ольга розуміє, що остання. Дружина телефонувала побратимам, намагалася зꞌясувати ситуацію. Всі заспокоювали, казали, що в списках поранених і загиблих чоловіка нема. Тому хвилюватися немає причин. Та паніка і неспокій брали своє. Довгоочікуване повідомлення дружина отримала 20 вересня о 16.45: «Живий, здоровий. Олечко, надіюся, що скоро подзвоню».
«Я думала спочатку, що це не він. Але тільки він мене називав Олечкою і мені звалився камінь з душі, але ненадовго», — каже Ольга Фальовська.
За дві години воїн прийняв свій останній бій під селом Берестове Бахмутського району на Донеччині. Наступного дня, 21 вересня, військові прийшли на роботу до дружини Героя, щоб сповістити гірку звістку. Ольга спочатку не вірила, заперечувала. Показувала sms з текстом від чоловіка. Проте правда виявилася болючою.
Поховали воїна 24 вересня 2022 на Алеї Слави міського кладовища. 20 квітня 2023 року на фасаді Калуського ліцею №7 відкрили інтерактивну дошку з присвятою випускнику Василеві Фальовському.
Дружина загиблого каже, що памꞌять про чоловіка дає сили жити далі. Разом з дітьми буде втілювати в життя все, що не встигнув зробити коханий. А ще калушанка мріє про Перемогу, яка матиме дуже гіркий присмак.
«Ми мусимо жити далі. Маємо жити заради памꞌяті про наших Героїв. Адже вони заплатили найдорожчу ціну, щоб ми могли жити, щоб був мир і спокій», — зазначила Ольга Фальовська.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
