«А ви знаєте, що ще страшно було? Нас посадили, повезли, а я ж дорогу знаю приблизно. І я бачу, нас везуть Таганрозькою трасою, не в бік Порт-сіті. І я злякалася, що везуть до Росії. Я ж не знала, що нас у фільтраційний табір. І поки ми їхали від Маріуполя до цього Безіменного, я всю дорогу ревла. А потім, коли побачила запорізькі автобуси, я зрозуміла, що все нормально», – розповідає пережите Еліна.
Про перебування в бункері, вона згадує про 4-річного хлопчика. «Він увесь час говорив: “Мамо, я хочу їсти”. Вона каже, що вдома він так багато не їв, а тут постійно просить. Вона йому каже: “Ти ж це не любиш”. А він: “Я люблю, все люблю”.
І з чого там наша Наталка могла готувати? Борошно та вода, на маслі це підсмажити із сіллю. Цукор потім уже зовсім скінчився.
Військових, якщо приходили, а не просто їжу приносили, весь наш колектив обступав і починав питати: коли ми можемо вийти? У нас немає ані їжі, ані ліків. Як ми можемо вийти? А що там із цією адресою? А що із цим?
І військові, якщо вони мали інформацію, показували. Дехто так і не повірив, що залишився без житла. Дехто так і впевнений, що повернеться».
Про фільтраційни табір не може стримати емоцій:
«Ці, росіяни, на фільтрації кажуть: “Повертайтеся до Маріуполя! Чому ви не хочете повернутися до Маріуполя?”. Я їм мало не сказала: “А що, мені на головешках жити?”.
Видають росіяни ці пайки: один пайок – продукти на місяць, інший – для гігієни. Потрібно три дні простояти, щоб цей пайок отримати. Це по-перше.
А по-друге, я їх бачити не могла»
«Під час виїзду була дуже серйозна перевірка. Перевіряли всі рюкзаки, повністю вивертали, перевіряли телефони, всі листування читали.
Жінкам, у яких були знайомі військові чи в поліції, грозили, казали, що їх знайдуть» – розповіла Катерина, якій вдалося врятуватися з двома дітьми, пише Українська правда.
Фото: УП.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
