У вагітної Віти Химяк є двоє рідних синів, але вона не змогла залишитися байдужою до долі покинутого хлопчика.
Мати забороняла дружити з однолітками
Свій перший день народження – з іменинним тортом, гостями та подарунками – Володя з Івано-Франківська відсвяткував лише на 11-му році життя. Щасливий підліток щосили хвалиться подарунками, показує у дії велику іграшкову машину.
– Це був найкращий день в моєму житті! – посміхається хлопчик.
Зараз Володя нічим не відрізняється від своїх однолітків: любить грати у футбол, товаришує з однокласниками, іноді і хуліганить у школі, як же без цього. Але всього кілька місяців тому цей усміхнений і балакучий дитина більше нагадував заляканого звірка. У школі практично ні з ким не розмовляв, був замкнутим, погано вчився, майже не читав…
З’ясувалося, що в рідній родині Вову били і забороняли йому спілкуватися з однолітками. Жив хлопчик з бабусею і мамою в жахливих антисанітарних умовах, де про елементарну гігієну не було й мови. Батько давно їх кинув. Рідні вихованням хлопчика не займалися, їх більше цікавила випивка. Частенько йшли в запої на кілька днів, а дитина все це час голодував. Хоч сім’я перебувала на обліку соціальних служб, забрати Володю у матері на зовсім не було можливості – хлопчик час від часу жив у дитячих притулках, але його мати все ж намагалася виправитися і тоді забирала сина додому.Проходило кілька днів і все поверталося на круги своя. Навіть у школу Вова пішов не в 6 років, а в 8, і то лише тоді, коли його розшукали вчителі та Івано-Франківська служба у справах неповнолітніх.
Тоді, три роки тому, і відбулося знайомство вчительки початкових класів школи №12 Віти Валеріївни Химяк і заляканого, непристосованого до життя хлопчика Володі Маринчина.
– Він був дуже замкнутим і, здавалося, боявся всіх, – згадує у розмові з “КП” в Україні” Віта Химяк. – Ще напередодні навчального року я знала, що до мене в клас потрапить проблемний учень, і намагалася познайомитися з його мамою. Але вона категорично відмовлялася спілкуватися, а на всі мої прохання зайнятися дитиною відповідала лайкою. Володя був дуже заляканим, до того ж мати забороняла йому дружити з однокласниками. Чому? Сама не розумію. Всякого і на мене наговорювала. Дитина ні з ким не спілкувався, не ходив обідати в їдальню, тримався окремо від дітей, а мене зовсім боявся.
“Він мені здався наляканим котеням”
Лише з часом вчитель вдалося подружитися з непростим учнем. Віта Валеріївна знайшла підхід до хлопчика, оточила його добротою і ласкою.
– Почали ми з спілкування на перервах, – згадує вчителька. – Пам’ятаю, як вперше звернулася до Вови, а він, бідний, аж весь стиснувся, затрусився, думав, що я на нього буду кричати, як практикували в його родині. Переляканий кошеня – таким він мені здався, шкода його було до сліз. Але добрими словами, сказаними ласкавим тоном, мені вдалося розташувати до себе Володю.
Хоч Вова часто відмовчувався, йому подобалося, що вчителька щиро цікавиться його справами, сім’єю, розповідає цікаві історії з книжок. Поступово хлопчик перестав лякатися її питань і на уроках, і навіть почав показувати нехай і невеликі, але успіхи в навчанні. Але коли шкільний дзвінок сповіщав про закінчення уроків, Вова знову замикався в собі і навіть тихенько плакав по дорозі, вертаючись додому, де його чекали лише стусани та лайка.
– У дитини є ще рідний дядько, що живе в одному з районів області, але він про нього й чути не хоче, а біологічний батько сина не визнає, – говорить керівник служби у справах дітей Івано-Франківської міськради Зоя Слывка. – Тому ми відразу ж почали шукати людину, що взяла б під опіку Володю. І Віта Валеріївна запропонувала свою кандидатуру.У 2016-му Вова абияк, з “одиницями” і “двійками”, закінчив три класи початкової школи. А напередодні нового навчального року сталося непоправне: померла бабуся, а потім і мати. Володя залишився сиротою.
Такому рішенню дуже здивувалися колеги вчительки. Але в школі №12 говорять, що одночасно і зраділи, адже кинутий дитина буде рости в хорошій сім’ї.
Чужих дітей не буває
В сім’ї Віти Химяк підростають двоє синів, а сама жінка знаходиться на 7-му місяці вагітності. Але чужих дітей не буває – цю фразу, як останній аргумент в користь опіки над хлопчиком висловила Віта на сімейній раді. Домочадці були, м’яко кажучи, здивування. Діти майже відразу ж підтримали мати, та й чоловік, хоч і взяв деякий час на роздуми, теж погодився. А коли Володі сказали, що відтепер він буде жити в сім’ї улюбленої вчительки, хлопчик застрибав від радості!
– Чесно кажучи, я спочатку зрадів, а потім трохи переживав, як воно буде, але тепер вже не хвилююся, мені подобається тут жити, – з дитячою безпосередністю згадує Вова.
Так Володя переїхав в будинок Химяков. Названим батькам довелося вчити дитину всьому, навіть елементарним правилам гігієни. За чотири місяці, проведених в сім’ї Химяк, Вова не тільки подружився зі зведеними братами, навчився самостійно чистити зуби і одягатися, але й змінився до невпізнання.
– Він вже висловлює свою точку зору, не боїться попросити добавку за обідом, подружився з моїм чоловіком і синами – у них свої, чоловічі, інтереси, – розповіла Віта Химяк. – І вже обідає з дітьми в їдальні на перерві. Радують і успіхи в навчанні. Вова читає, піднімає руку на математиці, так і практично з усіх дисциплін у нас тверді “вісімки”. А ще вперше у своєму житті він написав листа Святому Миколаю, хоча до недавніх пір він і не знав такого персонажа.
“Здрастуй, Святий Миколай! Хочу попросити у тебе здоров’я собі, своїм братам і всієї моєї сім’ї. І якщо у тебе буде можливість, принеси мені, будь ласка, мобільний телефон і великий автомат на пластикових пульках”: Володя написав у своєму листі. Химяки кажуть, що запитувані подарунки у Вови будуть, адже останнім часом він показує небувалі успіхи.
Правда, все ж час від часу хлопчик згадує про пережиті тягостях. Наприклад, днями під час походу в поліклініку на плановий огляд почув плач і крики одного з пацієнтів. І відразу дитину наче підмінили – з веселого балакучого хлоп’ята Володя знову перетворився у замкнутого колючого “їжачка”. Лише пізніше по секрету розповів Віті Валеріївні, що боїться, коли навколо сваряться і сваряться, тому що це нагадує йому про тих днях, коли жив з рідною матір’ю та бабусею.
Поки що дорослих у сім’ї Химяк Володя татом і мамою не кличе, звертається до них по імені-по батькові. Але всьому свій час. А Віта Валеріївна разом з чоловіком вже оформила опікунство і готує документи на усиновлення.
ОФІЦІЙНО
– Історія Володі унікальна тим, що хлопчика під опіку взяли, в принципі, чужі йому люди, а не рідні, – розповіла “КП” в Україні” керівник служби у справах дітей Івано-Франківської міськради Зоя Слывка. – 88% таких івано-франківських дітей знаходяться під опікою родичів. Володя в сім’ї Химяк дуже змінився, хлопчика не впізнати. Ми раді, що у нього і у його опікунів все добре, вони знайшли спільну мову. Зараз ми намагаємося вирішити квартирне питання Володі. Справа в тому, що в квартирі, де він проживав разом з покійними мамою і бабусею прописаний ще його дядько, який давно там не живе.Ми через суд хочемо виписати його, після чого приватизувати житло на Володю. Тому питання з усиновленням поки що відкладається.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
