Я зрозуміла, що щось не так, коли спустилась в укриття. Насправді, я не розумію, що ще має статися з цими людьми, щоб вони розмовляли українською. Особисто для мене це питання – принципове. Мова – це зброя, і ми не можемо стріляти самі у себе. Не зараз, не тепер!
Я зрозуміла, що щось не так, коли спустилась в укриття і не почула серед натовпу жодного українського слова. Жодного знайомого обличчя.
Сусіди поїхали, приїхали вимушені переселенці. Особисто я нічого проти цього не маю, сьогодні ми повинні бути єдиними, але…
Насправді я не розумію, що ще має статися з цими людьми, щоб вони розмовляли українською. Особисто для мене це питання – принципове. Непринциповим воно може бути лише у випадку, якщо ти не знаєш історії свого народу і ціни, яку ми заплатили за можливість нашою мовою спілкуватись.
Чому її можуть вивчити іноземці, а нашим раптом “дуже складно”. Так, можливо, переживання, шок і т.д.., але коли поодинока примха перетворюється на загрозливу тенденцію, нічого хорошого це не передбачає.
Мова – це зброя, і ми не можемо стріляти самі у себе. Не зараз, не тепер.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
