Поблизу Верховини у присілку Синиці на висоті 860 метрів над рівнем моря росте столітній сад — майже ровесник його господаря — Михайла Маківничука. У свої 96 років чоловік дбає про дерева, а свого часу вивів новий сорт яблук.
Про це пише “Суспільне Карпати“.
Михайло Маківничук із дружиною успадкували хатину у присілку Синиці від родичів, за якими доглядали. Там в молодості чоловік прищеплював старі дерева та сам насадив нові — здебільшого яблуні. Фрукти здавали на сік, заготовляли на зиму та годували худобу.
“Щоби тримати сад — треба його любити, — каже Михайло Маківничук. — Сьогодні я дійшов до того, що в моєму розпорядженні є 16 га землі. Та й ліс, та й сад є, кішниці (ред. — поле для косіння трави), шість корів та ферма. Але я вже не маю сили всім цим розпоряджатися”.
Михайла Маківничука по-місцевому називають Папасюк. У 40-х роках 16-річного парубка вивезли на роботу в Німеччину, там він працював п’ять років. Чоловік досі часом розмовляє німецькою, знає польську та французьку мови, які вивчив від таких працівників як він.
“Потім повернувся додому, прийшла радянська влада та й заставляла йти до колгоспу. Я того не хотів і сина свого патріотично виховував та вчив Богу молитися. Але прийшлося записатися до колгоспу”, — розповідає пан Михайло.
Онука Надія каже, що у колгоспі дідусь працював садівником.
“У цей час дідо посадив багато дерев, каже: “Там, де є у Верховинському районі яблука, там я був”, — розповідає Надія.
Росте у саді Михайла Маківничука й сорт яблук реберчєнка, який вивів чоловік. Сорт пристосований до гірських умов.
“У горах складні умови життя, не кожна яблуня родить, а дідо виростив сорт для гірської місцевості. Реберчєнка назвав, бо яблука — ніби ребра мають”, — розповідає Надія Маківничук.
Ростуть тут і яблуні літні, осінні та зимові: від паперівки до Скіфського золота, а ще — груші, сливи та вишні. Зараз за садом допомагають доглядати діти, онуки.
“Цей період свого дитинства, життя тут, на фазенді свого діда Папасюка, я згадую з радістю, любов’ю, з теплом. Теж тут є моя черешня, яку дідо колись посадив. Вона вже зараз дуже велика і родить щороку. А колись, в дитинстві, то дідо дуже високо вилізав на черешню, ломив велику гілку там, де найбільше черешень, приносив додому, і баба постійно смакувала. Для мене видавалося, наче букет квітів — така увага була”, — розповідає онука Надія Маківничук.
Ось відеосюжет про діда Михайла:
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
