На Прикарпатті станом на 1 червня 2021 року перебуває 3 829 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 2 289 сімей.
Журналістка Фіртки поспілкувалась з подружжям з Донецька, щоб дізнатись, як вони адаптувались до умов життя у новому середовищі.
Подружжя Андрія та Катерини (імена змінені, – ред.) переїхали до Івано-Франківська у 2015 році. Вони пригадують, що спершу було лячно покидати домівку та близьких, тому сподівались, що найближчим часом вони повернуться у рідне місто та їхнє спокійне сімейне життя продовжиться. Сьогодні ж подружжя чітко усвідомлює, що повертатись їм вже немає куди.
За словами Андрія, коли бойовики захопили Донецьк – і потрібно було кудись виїжджати, їхня сім’я залишилась фактично з пустими руками.
«Коли ми тільки приїхали в Івано-Франківськ, нам, звісно, не вистачало коштів. Ми звернулись до соцслужби, надали усі необхідні документи, і нам почали допомагати. З того часу стало трохи легше, але, відверто кажучи, ця допомога мізерна. Пригадую, що ще декілька разів продукти та засоби гігієни підкидали небайдужі. Але ми з дружиною дуже швидко втягнулись у місцевий ритм життя та працевлаштувались».
читайте також: Хата скраю. Яка найбільша проблема переселенців на Прикарпатті?
У Донецьку Андрій працював будівельником, а Катерина – маркетологом. Подружжя переконує, що проблем з пошуками роботи в Івано-Франківську у них не було. Кажуть, що коли шукали квартиру, то франківців лякало те, що вони переселенці. А ось у випадку з працевлаштуванням жодних зайвих питань не виникало. Роботодавцям було неважливо, звідки родом їхній працівник.
«Завдяки роботі ми й сформували коло нашого спілкування. На диво, нас сприйняли дуже прихильно. Та що казати, хрещені нашого сина – колеги жінки. А зі мною, до слова, працює ще двоє переселенців з Луганська. І що найцікавіше – вони у певних поглядах ще більш проукраїнські, ніж я. Один з них припинив спілкуватись з батьком, бо той вважає, що Росія – не ворог, а друг. Тому хочеться, щоб всі зрозуміли, що любов до рідної країни не зменшується від того, що ти народився на Сході», – запевняє Андрій.
Подружжя каже, що спершу стикались з певними упередженнями стосовно переселенців в Івано-Франківську, але з часом це минуло. Приїхавши сюди, Андрій добре знав українську мову, а Катерина швидко її вивчила. Тільки пригадують, що перші пошуки квартири були нелегкими.
«Люди боялись, і ставились до нас певною мірою, як до злочинців. Була така думка, що ми приїхали, щоб нашкодити місцевим мешканцям. І далеко не усі розуміли, що ми були змушені будувати своє життя з початку», – каже Андрій.
У Донецьку подружжя не було з того часу, як виїхали звідти. В Івано-Франківську у Катерини та Андрія народився син. Повертатись у рідне місто після закінчення російсько-української війни сім’я не планує. Каже, що настільки звикли до Івано-Франківська та франківців, що вже не уявляє себе в іншому місті.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
