27.04.2021 представник КДБ-ФСБешної філії УПЦ Московського патріархату Олександр Бахов закликав правоохоронні органи дати належну оцінку закликам радника мера Івано-Франківська з питань безпеки та правопорядку, які нібито “розпалюють релігійну ворожнечу, а також відкрити кримінальне провадження за ст. 161 КК України”.
На думку експертів з Івано-Франківська та Львова, подібні заяви можна розцінювати як несумісні з релігійною діяльністю, а виключно в якості свідчень втручання у світське життя громади Прикарпаття та створення інформаційних приводів для пропагандистської машини Кремля.
Не варто забувати, як “совіцько-московські” окупанти з 1939 переслідували українських священослужителів на Західній Україні, спалювали і руйнували храми, насильно насаджували “московську віру”…
10.03.1946 прихожани Української греко-католицької церви дізнались трагічну новину – про ліквідацію УГКЦ, про так зване «возз’єднання» греко-католицької церкви з православною церквою. У той час були арештовані греко-католицькі єпископи, у томі числі і глава церкви, кардинал Йосип Сліпий. Тисячі активних священиків, монахів та монахинь також були вислані у Сибір.
З уст НКВДшного митрополита РПЦ Іоана у Святоюрському Соборі прозвучали зловіщі слова: «Довгождані радісні дні прийшли зі сходу…». Радянська влада чинила шалений тиск на греко-католицьких отців, погрожувала знищити усіх рідних. Багатьох учасників привезли на псевдособор енкаведисти, які потім стежили за роботою цього зібрання. Адже учасники псевдособору мусіли підписатись під зверненням до патріарха Московського і всієї Руси Алексія і звернутись до голови Президії Верховної Ради УРСР.
Дружина греко-католицького священика Артемія Цегельського – Марта, у своїх спогадах розповідає про арешт чоловіка у 1946 році. Він був в ув’язненні до 1956 року.
«Чоловіка арештували і цілий рік він перебував у слідчій тюрмі на Лонцького, його там тримали, кидали у карцер, там він застудився, все тіло обсипало чиряками. Ми носили йому передачі – сухарі, цукор. Також там була і жінка отця Тихого. Через рік його перевели у Золочів, у пересильний пункт, мені не дозволили побачитись, коли приїхала туди. Вивезли чоловіка в ешелоні з бандюгами. Це було страшне знущання. Він був у Воркуті. Там всюди були наші люди, також литовці і поляки. Всі зі співчуттям ставились, бо знали, що священик. Він там працював, а коли начальство дізналось, що він має вищу музичну освіту, його забрали в ансамбль, де вони давали концерти для начальства, їздили різними місцями, тому він міг бачитись з людьми», – розповіла жінка.
Очевидці цих подій, священики, які вже відійшли у вічний світ, пригадували, що озброєні енкаведисти забирали їх ввечері за два дні до початку псевдособору. Везли у вантажній машині, дорогою забирали інших отців.
«За 25 років незалежної України церква від українського уряду не була реабілітована, не було повернуто майна церкви. Ми знаємо наслідок того псевдособору. У 1948 році, коли члени псевдособору повертались з Москви, Костельника застрелили, Пельвецького отруїли, тобто активних зрадників вбили. Наслідок донині той, що за роки незалежності України на Волині, Закарпатті 80% маємо московської церкви. Те, що ми кажемо декомунізація, бачимо, якою мученицькою дорогою вона йде. Ніколи московська церква не просила прощення», – наголошує отець УГКЦ Севастіян Дмитрух.
Намагання знищити УГКЦ на Західній Україні в радянської влади були ще з 1939 року, кажуть дослідники, однак тоді їй цього не вдалось. Бо надто сильною і впливовою серед вірних і у світі була особистість митрополита і провідника УГКЦ Андрея Шептицького. Тоді церква налічувала понад 3,5 мільйони вірних.
Однак внаслідок важкої хвороби митрополит Андрей Шептицький відійшов у вічний світ 01.11.1944. У той час вже понад 3 місяці вдруге у Галичині були «радянські визволителі».
У 1945 році був виданий таємний припис Кремлем про заходи «щодо відриву Греко-католицької церкви в СРСР від Ватикану та подальшого її приєднання до Російської православної церкви». У 1945 році почались масові арешти духовенства за звинуваченнями у «контрреволюційній діяльності».
08.03.1946 у соборі Святого Юра у Львові відбувся так званий псевдособор, на якому, за наказом Йосипа Сталіна, заборонили УГКЦ. Псевдособор узаконив репресії проти греко-католиків, церкву насильно приєднали до РПЦ.
Митрополит Йосиф Сліпий, владики Миколай Чарнецький, Никита Будка, Григорій Лакота, Іван Лятишевський, Йосафат Коциловський, священники, монахи були арештовані. Протягом 1945–1946 років НКВС арештував понад 800 греко-католицьких душпастирів на термін від 10 до 25 років таборів у Мордовії, Сибіру, Казахстані.
Сталінський період, кажуть дослідники, був найжорстокіший для УГКЦ.
У час так званої «хрущовської відлиги», зокрема з середини 1960-х років, духовенство і мирян переслідували за кримінальними статтями, тобто «за порушення релігійного законодавства».
Не припинилось знущання з греко-католиків і в час керування Леоніда Брєжнєва. У «брєжнєвський» період – а це 1970–80-і роки – чинився психологічний тиск, і тоді переслідували дуже активно молодь, яка долучалась до підпільної церкви. У цей час було кілька гучних вбивств за віру, розповідають дослідники.
27.02.1980 у селі Томашівці Івано-Франківської області спалили у власній хаті літнього священника Анатолія Гургулу з дружиною. Офіційно слідство констатувало “самопідпал”.
29.09.1982 у під’їзді будинку у Львові кадебісти вбили молоду мирянку Марію Шведу, яка поверталась з таємної служби Божої. У її торбині були ризи, молитовник – тобто речі для богослужіння, які вона забрала від підпільного отця, щоб його врятувати. Ці дві справи вивчаються роками, щоб визнати їх мучениками церкви.
«Моє підпілля почалось у селі Добряни, коли у моєму селі нищили церкву у 1961 році. Тоді я мав 6 років і бачив, як улітку люди після колгоспних робіт із вилами і косами бігли під церкву, бо там нищили її – гаками здирали ікони, кидали до підлоги розп’яття. Люди з плачем, болем і криком, з ненавистю до тих, що так робили, обороняли і рятували церкву. Такі напади були у 1964–1968 роках. Священника Богдана Сенету арештували на 25 років Сибіру. До 1961 церква була закрита, а тоді люди зробили ключ – бічними дверима заходили і молились. У 1980 поставили комуністи пломбу на церкві, у 1982 знову опечатали, сказали, що робитимуть похоронне бюро. 18.12.1984 міліція оточила храм, стояли там із фотоапаратами і фотографували людей, лякаючи, що виганятимуть із роботи, шкіл. Міліціонери викидали все з церкви, ламали вівтар і вивалювали ломами, кидали на вантажівку і вивезли. Люди відстежили куди. Були великі переслідування священників, яких били, мордували, переслідували, запроторювали у психлікарню. Але підпілля було досить активне. Миряни брали дуже активну участь, у себе приймали священників і монахів», – розповідає отець Севастьян Дмитрух.
Заради розуміння, як здійснювалися репресії, ми повинні максимально відкривати правду про всі злочини, що чинилися проти Греко-Католицької Церкви, бо такі ж методи застосовують і сьогодні.
Так хто кого переслідує? Хто відповідатиме за скоєні злочини? Чи це не релігійний геноцид українського народу?
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
