Мешканка Івано-Франківська Ірина Ілійчук має статус найкращої вчительки китайської мови в нашій країні.
А її шестирічна донечка Ґао Марія-Ніколь ще з дитсадка навчає дітей і дорослих цієї східної мови через свій канал у YouTube.
День Весни в червоному
Свято Нового року ми вже встигли призабути. А в Китаї до нього лише готуються. Для цієї країни це за ліком уже 4719-й. Дата залежить від розташування Місяця та припадає цьогоріч на 12 лютого. Активно готуються до свята і в Прикарпатському національному університеті. Ініціаторка — доцентка кафедри загального та германського мовознавства ПНУ Ірина Ілійчук, пишуть Версії з посиланням на Голос України.
«День Весни, або Китайський Новий рік, ми проводимо для ознайомлення наших студентів із культурою Піднебесної, — розповідає Ірина Ілійчук. — А свято — добра нагода зануритися в цікаві традиції. Через карантинні обмеження заходи не такі масштабні, як торік. Тоді були танцювальні вечори, запуск феєрверків, літературно-музична постановка, уроки з каліграфії, презентація китайської кухні. Ректор університету Ігор Цепенда навіть особисто розрізав качку по-пекінськи».
Ірина Ілійчук має доньку-першокласницю Ґао Марію-Ніколь. Батько дитини живе в китайському Харбіні. До бабусі й дідуся з Франківська дівчинка раніше їздила гостювати влітку. Нині вони живуть в Україні. І дотримуються не лише українських традицій, а й китайських.
«До Дня Весни прикрашають будинок картинками з ієрогліфами, що означають щастя, багатство (на знімку), — розповідає Ірина. — У Китаї дуже шанують це родинне свято, приїжджають з усіх усюд (можете уявити цей транспортний колапс). Це тиждень державних вихідних. Неодмінно надягають щось червоне. Відзначають бурхливо, з багатими застіллями. Готують традиційну страву з тіста на зразок пельменів Jiao zi у вигляді злитків золота. До начинки кладуть монети, сіль, цукор чи перець, що символізують багатство, достаток. Також варять кашу з білими рисовими кульками та маковою начинкою всередині — вони символізують єдність сім’ї. Їдять за допомогою паличок. Кожен день свята має свої особливості. Дітям традиційно дарують конверти з грошима. Останнім часом ставлять ялинки. А на завершення — дуже красиве свято ліхтарів».
Один пояс — один шлях
Прикарпатський національний університет уже сьомий рік є членом міжнародної університетської спільноти «Один пояс — один шлях» («Великий шовковий шлях») та налагодив співпрацю із Центральною академією мистецтв у Пекіні та кількома великими університетами. За підтримки Київського національного лінгвістичного університету в ПНУ діє Центр китайської мови і культури. Понад вісімдесят студентів вивчають китайську як другу іноземну.
Велика подвижниця в цьому поступі — Ірина Ілійчук, доктор філософських наук з китайського мовознавства та прикладної лінгвістики. Захистила дисертацію «Китайська мова як інструмент для швидшої інтеграції у китайське суспільство».
Уродженка селища Верховини Ірина Ілійчук навчалася в місцевій школі та Івано-Франківському обласному ліцеї для обдарованих дітей. Опанувала англійську та німецьку мови. Посилено вивчала іноземні в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу (ІФНТУНГ), здобула диплом магістра за спеціальністю «Адміністрування та інформаційні технології».
«Моя рідна тітка свого часу була завкафедри іноземних мов у ІФНТУНГу, опісля викладала у США, — розповідає Ірина. — Згодом отримала запрошення працювати в китайському Шанхаї. Покликала й мене до себе. Там я навчалася в університеті в Ухані, отримала відзнаки за успіхи в навчанні. Через сімейні обставини (тато переніс операцію) повернулася додому. В ПНУ саме почали вивчати китайську як другу іноземну, то я вступила одразу на третій курс».
На всеукраїнській олімпіаді з китайської мови Ірина виборола І місце і представляла нашу країну на всесвітній олімпіаді в Чанчунь. Університет закінчила з відзнакою, ще й виграла стипендію і право продовжити навчання в Китаї.
«Я була серед 30 найсильніших студентів-іноземців, які вчать китайську в Китаї, була ведучою на всесвітніх олімпіадах для учнів старших класів, — акцентує Ірина Ілійчук. — Запросили зніматися на центральному телебаченні у програмі «Весела китайська» в образі француженки, котра вивчає китайську. Ми з китайським партнером протягом двох років показували різні місця, щоб глядачі більше дізналися про країну».
Ірина має досвід проведення двох міжнародних культурних фестивалів в Уханьському університеті. Призерка конкурсу мовлення студентів у провінції Хубей. А ще викладала англійську в Міжнародному дитсадку в Шанхаї, а також у літніх мовних школах у Великобританії та Угорщині. Згодом працювала адміністратором, перекладачем та менеджером із продажів у великих компаніях. Тепер повернулася в Україну і викладає китайську в ПНУ та у Львівському національному університеті імені Франка.
«Коли Ніколь виповнилося два роки, віддала її у садочок в Івано-Франківську. В нашій країні мало викладачів китайської, тож робота є. Гуртуємося. Колеги в Києві допомагають із нашим Центром китайської мови і культури, філіалом Національного лінгвістичного університету. Нам привозили музичні інструменти, костюми для танцювальної студії. Хоча нині через карантин не найкраща ситуація», — розповідає Ірина.
Свої особливості під час карантину є й у викладанні китайської мови. Заняття проводити складніше. Ієрогліфи важче писати — важче й перевіряти ті всі рисочки… Викладачка орієнтує своїх студентів на граматику. Мріє, щоб китайська була в університеті не лише як друга іноземна, а й як окрема спеціальність. Радіє, що ректор Ігор Цепенда сприяє цьому.
Працелюбні та позитивні
Китай цікавий і позитивний. Там цінують зв’язки, багато дверей відкрито.
Кухня кожного з восьми регіонів має особливості. Китайці пишаються своїми традиціями та їжею. Це ледь не культ, на відміну від одягу. При знайомстві іноземець одразу завоює прихильність у місцевих, якщо поцікавиться рецептами та кулінарними ритуалами.
«Регіони Китаю дуже відрізняються і за менталітетом мешканців. Однак феномен для всіх один — це економічний, — ділиться враженнями Ірина. — Народ дуже працьовитий. Незважаючи на втому, постійно рухаються вперед, самі позитивні та щедро діляться своїм оптимізмом. Багато студентів зранку проводять читання вголос у громадських місцях. Нікому це не заважає — навпаки надихає. Щоденна праця дає результат, регулярність виробляє звичку. Китайці гостинні, по-доброму, зі щирістю ставляться до іноземців, хоч до самих себе не так. Мова нескладна. Якщо знаєш ідіоми, крилаті вирази, їхні пісні, вірші та історію — вас пускають ближче до себе. Живуть за вченням Конфуція — філософією поваги до батьків і старших, любові до менших. А ще для китайців важливо «мати лице», приміром, престижно запросити іноземку на обід і навіть на весілля. Якщо відмовляєш — ображаються».
Маленька гуцулка з китайським колоритом
Удома в Ірини китайська мова — нарівні з українською та англійською, тож донечка росте в тримовному середовищі. Марія-Ніколь засвоює навички й на практиці, коли буває у своїх китайських родичів. Залюбки передає свої знання іншим. А заодно — й гуцульські традиції, які переймає у родини з Верховини.
Ґао Марія-Ніколь має свій YouTube-канал. 76-й урок присвятила англійській пісні «Щасливого Різдва». 77-й — приготуванню традиційної Святвечірньої страви — куті. Тепер підготувала програму до Китайського Нового року.
Дівчинка дублює розповіді українською та китайською, іноді ще й англійською, акцентуючи щоразу на нових словах. Маленька гуцулка запнута в барвисту хустку. Видає інакшість хіба що характерний розріз очей.
«Донечка дуже любить камеру. Коли почався карантин, запровадили разом відеоуроки через канал у YouTube. Це не так просто, бо багато на що треба звертати увагу. Нині сповільнили темпи, бо школа, перший клас, плюс різні гуртки. Ніколь займається всім, чим хоче. Це — дуже по-китайськи: бути захопленою та розвиватися різнобічно. Втім, нам, гуцулам, пориву до праці й творчості також не позичати. Я щаслива, що маю можливості поєднувати і пропагувати китайські та рідні українські традиції», — підсумовує Ірина Ілійчук.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
