-Ти мене зможеш пробачити? Не зараз. Колись. З часом….
-Ні. Я не зможу забути цього. Ніколи. Ми будемо друзями, я завжди буду поруч. Сусідами. Але не парою. Не коханими.
Я обернулась.
Просто забилась в інший куток великого ліжка. Тихо плакала. Його дихання, сопіння поруч. Пішов курити. Третя ночі.
І час тягнеться безкінечно, як і ця ніч.
Мої сльози, каяття, відчай. Так. Ці стосунки мертві.
Нема сенсу вимолювати, просити, пояснювати.
Це кінець.
Ввімкнув музику.
Секс.
Біль. Він його рук.
Такого жорстокого, пристрасно, грубого у нас ще не було. Тепер він братиме мене лише так. Зі злістю, ударами, довго і так, як сам захоче.
Бо я – зрадниця. Бо ми більше не пара. Не разом. І майбутнього нема.
Його губи вже не цілуватимуть ніжно, а лише вимогливо та жостко. Так, як курву. Одноразову річ, з якою робить що хоче.
Я вже не його.
Чому я зрадила? Навіщо? Чим то для мене було?
Ми лише почали жити разом. Рік під одним дахом і довгі шість років стосунків до того. Зустрічань. Кохання. Була вечірка. Перший прийом гостей. Офіційне знайомство з його найкращими друзями. Алкоголь. Музика. Відвертість. Кумедні історії з життя. І ось тоді я дізналась, що мій коханий вживав наркотики. То було не зараз. Кілька років тому…… Дізнаюсь багато цікавих історій про його минуле. Я прямо за столом кажу, що це кінець. Ми розходимось. Я не уявляю майбутнього з наркманом. Нехай колишнім, але……. Гості пішли. ми говорили до ранку. Він зізнався, що приймав накотики кілька років. Не казав мені, бо знав, що залишу його. І що це буде кінець. Я пробачила. Так. Дала йому ще один шанс.
А потім був другий удар. Ми спали в ліжку. Я прокинулась від звуку повідомлень в його телефоні. Ніколи до тгго часу не лізла до речей свого хлопця. Ні до одягу, ні до телефону. Але була третя ночі і я прочитала. писала Божена. Дівчина, яку я знала. Він казав колись про неї. Що подобаєтся йому. З їх листування я зрозуміла, що в них був секс і не раз. Тоді вікрила переписку з його другом і побачила: “Я знову відтрахав Божену. Цілу ніч був секс.” В мене поплило все перед очима. Не заснула вже. А вранці зробила коханому сніданок, каву і сказала, що дякую за вчорашню відвертість. За те, що зінався мені у зраді. Він пив того вечора та ночі. Багато випив. Тож не пам’ятав як було насправді. Що говорив і коли. Бувають провали в нього такі. Просто якісь кілька годин випадають з життя. Він розказав мені, коли то було, як і скільки. Я пробачила. Вже вдруге за тиждень. Було образливо, боляче, гірко. Але я всеодно його кохала і кохаю. А далі………
Я зрадила. Просто від образи не було куди дітись. Самотність. Бажання зробити щось, щоб він зрозумів, що так не можна зі мною. І….. Пожаліла про це. Дуже. Але було пізно. Все зруйнувалось. Враз. То кінець.
Зраджуємо ми не когось, а себе. І більше не будемо такими. Вже не буде так. Чистота та повага до себе. Любов та кожання не діляться на двох-трьох-десятьох……
Та ніч була пристрасною та довгою. Не спинитись ніяк нам обом. Я насолоджувалась його тілом, обіймала так, немов це востаннє… Було боляче від слів: “Ти вільна жінка і можеш бути з ким хочеш. Скільки хочеш. Робити все, що тобі подобраться…. Спати в нашому ліжку з будь-ким. Мене вже не зачепить. Не буде більше так боляче.
Я не зможу більше кохати тебе і знову чекати зради.
Так краще для нас обох.”
Ранок. Прокинулись. Теплий душ, кава…. Він знову торкається мене. Немовби не було тієї ночі блаженства, оргазмів, пестощів…. Ще і ще. Я почуваюся задоволеною, але не коханою. Ні. Ранок плавно в день. Ще трішки сну.
Йду. До реального життя.
Такі миті будуть з нами. Заради них хочеться жити.
Я відвоюю тебе. Розтоплю замерзле від болю серце.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
