Хочу поділитися з вами історією мого життя.
Мені тепер 41, живу в столиці Італії. Батьки живуть в маленькому селі в Україні. Просять переїхати сюди, до нас. Скаржаться, що у них все погано. – холодно, немає грошей, нічого не можуть робити. Так, мені їх шкода, але я чітко уявляю, що нам буде важко після їх приходу.
Не хочу здаватися занудою, але мені через багато чого довелося пройти, щоб, нарешті, бути щасливою. Уже 10 років, як заміжня за коханою людиною. Працюю, займаюся дітьми. Чоловік мені дуже допомагає, і не тільки фінансово. Ще кілька років тому я запропонувала батькам переїхати до мене, але вони не погодилися. Сказали, що просто не хочуть жити тут, але не будуть проти погостювати. Я їм пояснювала, що це коштує досить дорого, не зможуть знайти таку суму. Так і закінчувалася кожен раз наша розмова.
Тепер вони вже стали літніми, почалися проблеми зі здоров’ям. Мам готова на все, лише б переїхати сюди. Ви знаєте, коли вона раніше бувала у нас в гостях неодноразово принижувала мого чоловіка. У них був шанс переїхати до нас, один раз я навіть лікувала тут батька, він залишався у нас. Але тепер, якщо вони переїдуть до мене, грошей не вистачить, щоб забезпечити дитину. Це означає, що я повинна жертвувати дитиною заради їхніх примх. А за наш сільський будинок дадуть копійки, і це не допоможе…
Моя близька подруга радить відмовити їм. Вона каже, що я не повинна вчинити зі своєю дитиною так, як і мої батьки вчинили зі мною – не додати любові, турботи і, звичайно ж, фінансів.
А я рвуся на частини через те, що не знаю, що можна зробити в такій ситуації. Мені і батьків шкода, і себе, і дитину … Що робити?
Як Ви вважаєте, як вона повинна вчинити в такій ситуації? Адже зараз модно думати, що тільки батьки повинні дітям, а останні, в свою чергу, нічого не повинні робити для своїх батьків.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
