Залізний легіон до дій готовий за будь-яких обставин та умов.
Цим матеріалом ми завершуємо цикл репортажів про танкові навчання 19-20 травня у зоні бойових дій.
На офіційній сторінці ООС ви зможете знайти відео талановитого оператора прес-центру КП ОС про те, як проходили маневри. Чи можна передати потужність двигунів, завдяки яким 40-тонні велетні мчать по бездоріжжю так, що ризикуєш звалитися з броні зі своєю бойовою камерою? Чи передати відчуття нестримної сили 125-міліметрових снарядів, готових прокласти дорогу крізь що завгодно? А коли в одному строю, в одному пориві?
1. Як думаєте, взяли б отой населений пункт? – показую за горизонт, чи навіть до нього, на окуповану росіянами часточку українського Донбасу.
2. Був би наказ, – такими силами узяли б без втрат і без проблем. Або з мінімальними. Втримати було б складніше, але то вже інша справа, – відповідає молодший сержант з дуже дорослими як для його віку очима.
Важко передати потужність, заховану в металі. Але ще важче – дух людей, що ведуть його всупереч смертельній небезпеці до слави і перемог. Завдання воєнкора – фіксувати історію, а не придумувати її. Тож рубані фрази простих чоловіків з непохитною позицією подаємо без змін. Їх не вчили красивих слів. Але вони роблять те, на що не здатен жоден оратор.
Командир батальйону майор Олег Баркатов із позивним “Кулак”:
Ми отримали бойове розпорядження. Було сплановано ряд заходів, які виконувались особовим складом під час підготовки та здійснення маршу. Переміщення проводилося вночі за допомогою встановлених новітніх засобів нічного бачення, тепловізорів. Вони у повній темряві дозволяють особовому складу пересуватись на місцевості та виконувати завдання.
Прибули до визначеного району своєчасно, вклалися в нормативи, виконали усі поставлені завдання. Це маскування техніки, її підготовка до подальших дій, створення системи вогню в районі, де розташовуємося на даний момент.
Загалом я задоволений діями особового складу і станом техніки. Вся техніка марш пройшла. Вся зібралась у районі зосередження. Під час руху ніяких несправностей не було.
Маскування – це перший захід, який повинен виконуватися у зв’язку з дією безпілотних літальних апаратів і розвідувальних підрозділів противника щодо виявлення та характеру дій наших військ. Я вважаю, що особовий склад з цим завданням справився на оцінку “добре”.
Наприклад, тут, навколо нас, застосовані елементи як маскувальних сіток, так і природних захисних властивостей місцевості.
Від бойових російських безпілотників захищає, у першу чергу, маскування. Якщо противник не виявить цю техніку, – він не зможе виконати своє завдання по скиданню мін чи іншої зброї. Також захищають засоби протиповітряної оборони. Є штатні екіпажі, які призначаються черговими. Танки обладнані станковим зенітним крупнокаліберним кулеметом, здатним вражати повітряні цілі, особливо безпілотні літальні апарати, без всяких проблем. Також у нас є підрозділ протиповітряної оборони, який може прикрити нас від повітряного противника.
Командир бойової машини протиповітряної оборони:
Доїхали нормально. Моє завдання керувати діями екіпажу, виявляти повітряні цілі противника та знищувати їх. В мій екіпаж входить також механік-водій та оператор зенітно-ракетного комплексу.
Самою установкою керує оператор. Командир дає команду про готовність “один”. Я передаю наказ оператору. Він виконує алгоритм дій для переведення зенітно-ракетного комплексу до готовності “один”. Якщо десь близько з’явиться російський безпілотник, – я доповідаю на пункт протиповітряної оборони та дію згідно з наказом. Ми можемо збивати повітряні цілі на малих і гранично малих висотах.
В зоні проведення АТО та ООС проходжу службу з 2016-го року. Сім’я ставиться до цього нормально, позитивно. Звичайно, хвилюються за мене. Підтримують. У мене дві доньки – 14 та 12 років. Приїду до них, обов’язково, з квітами.
Командир танка Т-64 на позивний “Ґудбай”:
В танкістах служу з 2008 року. Уже є певний досвід. Сьогоднішній марш для мене і мого екіпажу пройшов нормально. Я вважаю, що ціль досягнута. Швиденько доїхали, швиденько розгорнулися. Відпрацювали на 100 відсотків.
Важко не було. Все, як у бою. Але коли виконуються бойові завдання, – при подібних переміщеннях трошки веселіше. Знаємо, що їдемо “працювати”. Є певний азарт, чи що. А технічно – усе так само. Коли ми їдемо в бій – завжди є страх. Кожен боїться. Страх є в усіх. Але наш екіпаж бореться з ним. Піднімаємо бойовий дух собі та один одному. Ми знаємо, що люди навколо нормальні, досвідчені, що все буде добре, віримо у власні сили і в побратимів.
Сім’я ставиться до моєї служби, як і кожна мати, дружина, дочка, син. Не дуже добре, звичайно. Рідні хвилюються. Але з розумінням. Звичайно, підтримують. В основному, я їм говорю про службу небагато. Стараюся не говорити. Але якщо десь щось відбувається й інформація потрапляє в пресу, – рідні переконують: “Усе буде нормально, ви всі повернетесь, все буде добре”.
Ми достатньо добре вивчили важку техніку. Знаємо в ній кожен гвинтик. Найскладніше в роботі – це утримувати на належному рівні морально-психологічний стан. Навчання чи бій – потрібно налаштовувати людей, працювати з ними. Це складно. Але абсолютно реально. Моя бойова машина, цей танк, для мене – друг. Не більше і не менше. Це мій друг. І це правда. Кожного разу приводимо його в порядок, в робочий технічний стан, і він не підводить у критичний момент, коли дійсно треба.
Навчання підходили до завершення. Хлопці працювали на славу. Коли настав час “ставити оцінки” – їм не було соромно. Командувач об’єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Сирський безпосередньо на місці ретельно вивчив дії танкового резерву, високо оцінив його боєздатність та особисто подякував учасникам маневрів за старанність. Зокрема, – під час підготовки, маршу, маскування техніки і відпрацювання низки інших елементів. Поряд з тим, він визначив завдання щодо вдосконалення тактики дій з метою результативного протистояння ворогові, який також розвивається. Олександр Сирський акцентував увагу на вжитті командирами різних рівнів усіх можливих заходів для збереження життя українських воїнів, у тому числі – під час ведення бойових дій.
Сонце піднімається вгору. Війна продовжується. “Важко в навчанні – легко в бою” – це не зовсім так. У бою не буває легко. Драйвово, дико, весело, але не легко. Проте, що тренується – те й розвивається. Тепер у суворих чоловіків, чарівних, але далеко не слабких, дівчат, у їхніх, покритих бойовими шрамами важких броньованих “друзів” стане трішечки більше шансів уціліти в наступному бою. Хай береже їх Господь!
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
