Кожні 5 років ми йдемо на вибори, з великою надією. Незабаром виберемо нових людей і саме вони змінять усе на краще. І потім черговий раз розчаровуємось, і чергова партія молоді валить за кордон.
У цій країні нічого не може змінитись, скажуть ті хто залишиться… Проте, здається, істина десь на поверхні. Її усі знають, про неї усі говорять, проте чомусь ігнорують у момент, коли заходять до кабінки для голосування.
Ви напевно чули вислів: хто за дівчину платить, той її і танцює. Вибачте за сексизм, але цей вислів ідеально підходить до опису фінансування політичних партій і рухів. Одні, у світі їх прийнято називати правими, фінансуються великим капіталом. Відповідно їх інтереси воно і просувають.
А інші, їх називають ліві, середнім класом. Ну і відповідно там: безкоштовна освіта і медецина, права робітників, права жінок, що теж дуже важливо… та багато іншого. Тобто праві і ліві це не про вишиванки і бюсти Леніна.
В Країнах де фінансування політичної діяльності абсолютно відкрите і прозоре, ця схема працювала б так: ліві обіцяють щасливе життя і забрати гроші у багатих. Праві теж обіцяють щасливе життя, тільки через створення робочих місць і роботу на багатих. А люди вже вибирають, що їм ближче.
Все догори ногами
В Україні все не так. І якщо з правими у нас в країні усе ясно! Правда? То лівих, до прикладу соціал-демократів, в Україні впливових не має. Є молоді партї, але вони мають обмаль ресурсів. Ну а звідки? Не має середнього класу – не має лівих партій! Все ж ясно як Божий день!
І от було б усе просто, але тут вибори… і понеслось : газ у 2 рази дешевше, та ні у 4, закінчу війну миттєво, євроінтегрую за день… ну і так далі. Але щось не сходиться тут, правда?
Обіцяють щасливе життя за рахунок грошей “багатих”. Тільки забувають уточнити, що саме “багаті” гроші для реклами їм і дали. Відповідно і в планах не “щастя” для народу, а повернення грошей, з суттєвим плюсом, своїм спонсорам. І так по колу вже майже 30 років. Це явище і називається велика політична корупція.
Приведу тільки один аргумент: вартість ефективної предвиборчої кампанії президента порядка 100 млн доларів, а це 2,7 млрд гривень. До прикладу бюджет Києва, у якому живе 3 млн людей трохи менше 50 млрд. Це предвиборчі компанії 17 кандидатів. А кандидатів близько 50… 100 млн грн – це якщо кожен член партї буде щомісяця платити членські внески у розмірі 100 грн, виходить, що потрібно мільйон членів і два з половиною роки. Без покриття витрат партійної діяльності. А там теж люди працюють, між іншим і чимало.
І знову ж таки, пам’ятаємо, ніхто гроші просто так не дає, ви ж не вірите в золоту рибку, чарівну щуку чи Джина? Їх повернуть і обов’язково з бюджету країни, тобто з вашої кишені.
Якщо коротко підсумувати: абсолютно не важливо, що вам обіцяє кандидат: євроінтеграції, мир, дешевий газ чи пенсії. Важливо, хто дав йому гроші на це. Адже по факту ви голосуватимете не за “щирі” обличчя з плакату чи телевізора. Ваш голос буде відданий Коломойському, Ахметову Фірташу чи Порошенку з компанією. Саме за той грошовий мішок, який обов’язково стане більшим, якщо його кандидат пройде. Тож можливо не варто голосувати за того, кого ви постійно бачите по телевізору і на усіх плакатах країни? Хоча, з рештою, вирішувати звісно вам.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
