На Прикарпатті заснували перше поселення родових помість, пише «Галицький кореспондент».
Багато людей нині втікають із села, а вони – навпаки. Журналісти видання побували на Щасливій Землі. Принаймні так її назвали засновники – жителі поселення родових помість, що в Тисменицькому районі. Тут вирощують органічну їжу, будують екологічні хати, тут немає цигаpок і алкoгoлю, а на кожному обійсті саджають своє родове дерево…
Диваки? Можливо, для когось. Але почуваються вони дуже щасливими.
«А ви не остерігаєтеся про таке писати? Після публікації вас можуть просто завалити гнівними відгуками, – сміється житель поселення родових помість Андрій Багнюк. – Будьте готові, бо ми вже звикли. Як нас тільки не називали: і ceктантами, і чингачгуками… І навіть далеко не всі родичі схвалюють наш вибір. А на перших порах прийшли місцеві хлопці з села розбиратися, що й до чого. Люди думали, що приїхали чужинці якісь заводи будувати, тому були налаштовані дуже вороже. Коли ж ми пояснили, що збираємося тут займатися органічним землеробством, то селяни втішилися й пішли собі з миром».
Поселення розташоване біля села Козина. Від головної дороги сюди десь зо шість кілометрів. Автівку сім’я Багнюків залишає у «зеленому» гаражі – так вони жартома називають своє улюблене місце серед кущів, де зазвичай ставлять машину. Далі йдемо з півкілометра пішки. Стежиною, по боках яри, навколо ліс. Ще донедавна цієї стежини тут не було – тільки яр. Жителі поселення понасипали сюди землі і проклали шлях. Він ще не завершений, але багато роботи вже зроблено.
Зараз на території поселення обживаються п’ять сімей. Щоправда, поки що вони приїжджають сюди здебільшого на вихідні, адже їхні обійстя ще в процесі розбудови. У кожної сім’ї по два гектари землі, хатина, город, у декого є навіть ставок…
«Ми купили цю землю за відносно невеликі гроші, – каже Андрій Багнюк. – Адже ці простори вважалися не особливо родючими. Але будь-яка земля здатна дати врожай, якщо до неї поставитися з любов’ю. Ось і результат – вже другий рік поспіль на наших грядках родять добрі помідори, гарбузи, огірочки… Щоправда, торік був трохи кращий врожай. З часом тут будуть чорноземи».
Рай на Землі можливий
Сім’я івано-франківського підприємця, батька трьох донечок Андрія Багнюка уже давно веде здоровий спосіб життя, сортує сміття, їсть вегетаріанську їжу, випікає бездріжджовий хліб, готує сиродавлені олії і натуральний шоколад, а не так давно вони ще й відкрили магазин з органічними продуктами. Деякий час чоловік навіть був сироїдом, але швидко зрозумів, що таке харчування може бути корисним лише у тропічних країнах. Два роки тому приєднався до однодумців, які горіли ідеєю створення родових помість.
«Рай не Землі можливий, просто люди самі себе з нього виганяють, – каже Андрій. – Людство пішло технократичним шляхом, купу речей тепер замість людини робить комп’ютер, людський мозок все більше перестає бути задіяним у ті чи інші процеси. Тобто людина нехтує можливостями і задатками, якими її наділив Бог. Більшість із нас живе в суєті, в хаосі думок… Живемо лише заради того, аби заробити на хліб насущний. Причому той хліб насущний вже став такий неякісний, що далі нікуди. Фактично ми виживаємо, ми забули, що народжені бути щасливими. І це можливо, відновивши традицію поселення родових помість. Це щось на кшталт типового села, але тамтешні мешканці об’єднані спільною ідеєю і поглядами на життя: зв’язок із природою, екологія і органіка, сила свого роду, реалізація природних талантів, взаємодопомога… Для однієї сім’ї потрібен щонайменше гектар землі, аби створити там такий простір любові. І приблизно через 20 років людина зможе жити лише за рахунок плодів, створених на власному помісті».
До речі, таких поселень в Україні вже є понад півсотні, а на Прикарпатті Щаслива Земля стане першою.
Коли підходимо до помістя Багнюків, перед самим входом Андрій стає навпочіпки і торкається до землі зі словами: «Привіт. У нас сьогодні гості. Ми прийшли показати тебе, розказати про тебе. Приймай нас. Дякую тобі». Чоловік кожного разу вітається з рідним простором. Потім роззувається і ступає своїм подвір’ям босоніж. До речі, замість хвіртки чи брами тут шнурочок.
Земля потім віддячить
Спочатку на цьому клапоті землі була справжня «цілина» – трава по пояс, бур’яни, люди з села тут випасали корови. Косити довелося багацько.
Тепер на двох гектарах сім’ї Багнюків уже проведено досить багато роботи: побудована невелика дерев’яна хатина з пічкою (зверху будівля полакована екологічним лаком на основі бджолиного воску, лляної олії та гліцерину), зроблена криниця глибиною 20 м, є бесідка, будка-сарай, літня душова кабіна, вуличний туалет, дитячі гойдалка і пісочниця, викопана яма для погребу.
А ще Андрій викопав біля хати ставок глибиною 3,5 м. Він дасть можливість не поливати рослини. Поки що у водоймі майже немає води, яка назбирується тут із опадів. Та коли виростуть посаджені навколо озера верби, вони даватимуть тінь, і вода вже буде значно менше випаровуватися. Аби ставок не перетворився на болото, Андрій застосовуватиме різні екометодики. Наприклад, зарибнить його, засіє відповідними рослинами.
У помісті є город з овочами, ягодами. За грядками подружжя доглядає за законами органічного землеробства: хімікатами не кроплять, не орють, посапане накривають сіном, соломою (тоді бур’яни так не ростуть), колорадських жуків не труять, натомість постійно визбирують…
По всьому периметру насаджено купу дерев. Через 10-15 років тут буятимуть сади неймовірної краси. «Навколо помістя буде живий паркан, – розповідає Андрій. – Ось там, по правий бік, я посадив 450 грабів. З протилежного – десь до тисячі вільх. Далі десь три сотні плодових дерев: айви, груші, яблуні, сливи… А знизу посадив 60 ялин. Але приживуться не всі – лише найсильніші».
Однак найпершим сім’я посадила родове дерево – кедр. Біля нього часто влаштовують посиденьки, святкування, а на Спаса навіть фрукти тут святили. Андрій подякував Богові за смачні дари, і всі разом помолилися.
Родовим деревом обрали кедр невипадково. Він, як і дуб, є одним із довгожителів. Кедр живе понад півтисячі років. Вважається, що кедр приймає енергетику від людини, яку та отримує з Космосу, зберігає, а в потрібний момент віддає.
Кущами смородини Багнюки висадили слово «любов». Незабаром будуть вулики. А ще тут росте багато запашних трав: звіробій, чебрець, м’ята…
«У людей життя в селі, як правило, асоціюється з гаруванням на землі, – каже дружина Андрія Оксана. – Звикли пахати, як коні. Їм складно уявити, що це може бути по-іншому – з любов’ю і натхненням. Суть родового помістя у тому, аби жити на природі, мати свої якісні продукти, плекати свій рід і передавати істинні знання».
«Коли я казав знайомим, що йду жити в село, вони крутили пальцем біля скроні, – додає глава сімейства. – Я усвідомлюю, що певний час треба буде попрацювати коло господарки. Зате потім земля віддячить. Але так у будь-якій сфері – спершу сієш, а потім жнеш».
Тим паче Андрій має чіткий план подальшого розвитку. Хоче розгортати тут виробництво органічних продуктів не лише для своєї сім’ї, але й на продаж, наприклад, для містян, яким так бракує екологічної їжі. Також чоловік мріє обладнати цех із виробництва пастили – смаколиків на основі висушених фруктів або ягід із додаванням меду.
А ось інший житель поселення Богдан Трушак на своєму помісті планує вирощувати зелень у теплицях, розвести пасіку, а також збудувати гостьовий VIP-будиночок, де прийматиме сім’ї на ексклюзивний тур вихідного дня. Щоправда, потрапити туди можна буде лише за рекомендацією знайомих.
На території поселення є і певні правила. Без дозволу господаря у помістя не можна заходити. Також тут не куpять, не вживають алкoгoлю і лaйливих слів. Жителі поселення обладнали спільний простір, де гуртуються. Тут є альтанка, глибоке озеро та вишка для стрибків, сітка для гри у волейбол, галявина для діточок. Раз на рік вони влаштовують «Зустріч друзів на Щасливій Землі» – кемпінг для охочих ближче ознайомитися з ідеєю поселення родових помість.
Кожен має сам вирішити
Через кілька років Багнюки планують остаточно переїхати жити в помістя. До того часу треба все підготувати, продумати кожну дрібницю – аби потім не втікати назад у місто.
Як переконаний Андрій, якщо в майбутньому поселення об’єднає 150-200 сімей, то воно буде самодостатнє, з власною інфраструктурою: буде і свій коваль, і столяр, і пекар, і власна школа, і свята без пиятик та об’їдань…
Взагалі Андрій переконаний, що в Україні мав би вийти такий закон, який дозволяв би кожній сім’ї безкоштовно взяти гектар землі. Але за умови, що на тій землі дійсно будуть ґаздувати. «Адже земля – це надбання народу, – продовжує чоловік. – Чому людина, яка дійсно хоче займатися землеробством, має платити такі великі гроші навіть за десять соток? Це ж наша земля. Наш ресурс».
«Я хочу так жити, аби робити лише те, що люблю, – каже він. – Хочу йти шляхом своєї душі. Зараз люди часто нарікають на своє життя, бідкаються, що нема грошей, здоров’я чи ще чогось бракує. При цьому ще й зітхають, що то така Божа воля. Але це нісенітниця, насправді це просто їхній вибір. Господь не хоче бачити людину своїм рабом. Він завжди дає свободу дій. Я якраз і намагаюся показати людям, що є ось такий шлях – єднання з природою. Йти цією дорогою чи ні – кожен має сам вирішити».
За матеріалами – Галицький Кореспондент, автор – Наталя МОСТОВА.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
