Катя давно хотіла своїх дітей. Так вийшло, що з чоловіком вони одружені вже 5 років, разом виховують двох його доньок від першого шлюбу, дружина його колишня поїхала за кордон і залишила дівчаток їхньому батькові.
Катя ж познайомилася з Віктором, коли його дівчаткам було вже по 3 роки, вони двійнята. Оскільки Катя завжди любила дітей, то наявність дочок у чоловіка її ніяк не збентежило, навпаки, вона навіть зраділа, адже лікарі пророкували їй безплiддя через дитячу тpaвму. Катя повністю змирилася з цим, а тому зустріч з одиноким батьком сприйняла як подарунок долі і не інакше як шанс побудувати повноцінну сім’ю. Катя не раз ставала свідком того, як її чоловік сварився з колишньою дружиною по телефону, щоб та ні в якому разі не поверталася, адже стільки часу минуло, а вона про них ніколи не згадувала. Згодом ці суперечки стихли, дзвінки стали рідше, а самі дівчатка все частіше Катю називали своєю мамою. Так і жили.
Коли дівчатка пішли до третього класу, Катя раптом несподівано для себе дізналася, що вaгiтна. Це було для неї одночасно і великим потрясінням і невимовною радістю. Але ще дивніше було для їх сім’ї дізнатися, що вони чекають трійню. Я думаю навіть говорити не варто, скільки питань тоді їх хвилювало. Втім, вaгiтність пройшла спокійно, як і самі пoлoги, хоча і довелося робити кeсapів.
Катя лежала в палаті з 5 дівчатами. Начебто нічого незвичайного скажете ви. Так. Однак серед цих дівчат була одна жінка, яка в силу ускладнень втратила при пoлoгах своєї дитя, а тому тепер все частіше лежала обличчям до стінки і тихенько плакала. Дівчатам було її шкода, тому вони теж все частіше мовчали і тихенько займалися своїми дітьми лише зрідка перекидаючись парою слів.
Одного разу Катя прокинулася від якогось шурхоту, вона відкрила очі і побачила перед собою наступну картину: ця жінка, що втратила дитину, схилилася над колискою і взяла на руки одного з її хлопчиків, міцно притиснувши його при цьому до себе. Катя злякавшись, різко підскочила “мало чого спало на думку вбuтій горем жінці”.
– Навіщо ви взяли мого сина?! – немов нападаючи закричала вона.
– Тихіше, тихіше, ви видно міцно спали, а синок ваш почав плакати трохи, ось я і хотіла трохи покачати малюка, я поганого нічого не зроблю.
– Не треба, я сама можу його покачати – обережно сказала Катя, спішно забираючи при цьому в руки свого сина.
Та жінка з розумінням і ніби трохи винувато посміхнулася у відповідь, Катя навіть в темряві зуміла побачити, як на її щоці блиснула сльоза. Вона спокійно віддала дитину, пішла на своє ліжко і знову тихенько відвернулася до стінки.
Катя ще якийсь час так і сиділа з сином на руках, їй раптом стало якось не по собі і трохи ніяково. Вона зовсім не думала заподіяти бiль цій жінки і не знає чому так різко відреагувала на цю ситуацію, але одне точно ясно – побачивши свого малюка в чужих руках, вона чомусь на частки секунди втратила над собою контроль.
З тих пір вже минуло більше 2 років, хлопчаки підросли, а у Каті час від часу як і раніше в пам’яті спливає та жінка і її тихенько тремтячі від сліз плечі. Періодами їй навіть стає соромно за свою тодішню реакцію, адже та бідна жінка і справді могла хотіти як краще, можна було б їй і помягче відреагувати, зрозуміти, увійти в становище в кінці кінців. Але що зроблено, то вже зроблено. Тепер Каті тільки і залишається молитися за цю жінку, щоб Бог і їй послав дитини.
Все-таки наскільки дивна природа материнства, скільки в ній незрозумілого і загадкового. І, напевно, Катю все ж можна зрозуміти, її реакція була цілком виправдана і продиктована, швидше за все, бажанням захистити своє чадо як їй здалося від потенційної небезпеки. Та й ту жінку теж зрозуміти зовсім не складно, вона хотіла малого – доторкнутися до маленького дива і, можливо, знову знайти надію.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook
