Про це в своєму Telegram-каналі написав голова поліції Київщини Андрій Нєбитов. Правоохоронці продовжують фіксувати факти воєнних злочинів російських військ.

“Окупанти жорстоко закатували мирного жителя в Новому Залісся. Тіло ми виявили поряд з колишніми позиціями росіян. Руки загиблого були зв’язані мотузкою з кріпленням через залізний карабін буксирувального троса. Він же був намотаний і на шию загиблого. Все вказує на те, що перед смертю чоловіка душили”, – розповів Нєбитов.

Генерал поліції додав, що це друге поховання, яке правоохоронці виявили у цьому населеному пункті.

“Кілька місяців тому через дорогу виявили тіло вбитого переселенця з Донецька. Чергове свідчення воєнних злочинів агресорів”, – резюмував Нєбитов.

Фото та відео 18+

Кількість українських біженців на сьогодні за даними ООН досягла 2,7 млн і в, основному, це жінки. Міністерство соціальної політики спільно з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики розробило спеціальну пам’ятку з правилами безпеки для дівчат та жінок з дітьми при перетині кордону.

Правила дії при перетині кордону наступні:
Ніколи та нікому не віддавайте свої документи чи документи на дитину, показуйте їх лише прикордонникам при проходженні паспортного контролю.
Зазадалегідь зробіть копії своїх документів, документів, які ідентифікують дитину і збережіть їх на телефоні, або надішліть на електронну пошту.
Намагайтесь спланувати свою подорож – куди та яким чином будете їхати. Не сідати в авто до незнайомих людей. Якщо все ж таки це доведеться зробити – сфотографуйте номер авто та надішліть цю інформацію друзям, знайомим.
Нікому не віддавайте свій мобільний телефон.
Не потрібно довіряти навіть незнайомим жінкам, вони теж можуть бути учасницями злочинних угрупувань.
Домовтеся заздалегідь зі своїми друзями про кодове слово, яке ви передасте у випадку небезпеки.
Постійно тримайте зв’язок з рідними, повідомляйте їх про всі свої переміщення.
При будь-якій підозрі щодо небезпеки, набирайте лінію екстреної допомоги ЄС – 112.
Для тих, хто потребує допомоги також створений спеціальний чат-бот «Безпека жінок за кордоном»
В чат-боті можна отримати наступну інформацію:

телефони гарячих ліній протидії торгівлі людьми;
адреси посольств, список чатів, які допомагають біженцям;
контакти волонтерів, юристів, психологів з різними порадами, статтями як розпізнати сексуальне насильство, пам’ятка перетину кордону;
найактуальніша база публікацій щодо легалізації перебування за кордоном, оформлення необхідних для цього документів.

У п’ятницю ввечері, 8 жовтня, в селищі Велика Олександрівка Херсонської області двоє підлітків підпалили місцевого жителя, який спав на узбіччі дороги на вулиці. В результаті підпалу він загинув від отриманих травм.

Про це повідомили власні достовірні джерела OBOZREVATEL.

42-річний чоловік не мав постійного місця роботи. Коли учні місцевої загальноосвітньої школи його підпалили, він був в стані алкогольного сп’яніння.

Відомо, що підліткам 15 і 12 років. Їхні мотиви, а також подробиці події поки що з’ясовують слідчі.

Раніше “Апостроф” розповідав, 8 вересня в Полтаві обрали запобіжний захід 19-річної Таїсії Петрової, яка в понеділок зайшла з арбалетом в школу і вистрілила в двох вчителів. “Амазонка” планувала ряд вбивств і підпалів, а закінчити вересень збиралася суїцидом.

В останній день літа страшна подія сколихнула Рівне – двоє підлітків напали посеред вулиці на перехожу, один з них завдав жінці тяжких ударів ножем. Рівнянку ушпиталили, вона знаходиться у важкому фізичному й психічному стані. Братів затримала поліція – пояснення, чому вони вирішили вчинити тяжкий злочин – викликає не менший шок, ніж сама новина.

Про всі обставини страшної події у Рівному, що відомо про братів-близнюків та що кажуть у поліції – розповість Новини.LIVE.

Жінка відвела дитину в садочок і стала жертвою жорстокого нападу

Камери спостереження у рівному близько 8.30 ранку 31-го серпня зафіксували напад на перехожу. На відео видно, як двоє осіб, одягнених у строкаті куртки з капюшоном йдуть назустріч перехожій у чорному вбранні. Коли хлопці перетинаються з жінкою – один з них дістає ніж і починає бити в шию та груди. Жінка падає на асфальт.

Потерпілою виявилась 42-річна рівнянка. Вона зранку завела дитину у дитячий садок і поверталась додому. Нападників затримали по гарячих слідах – хлопці намагались сховатись у себе вдома. Зловмисниками виявились 15-річні рівняни, які раніше професійно займались бойовими мистецтвами.

На запитання, чому вони здійснили напад – буцімто хлопці заявили, що намагались відчути “як то – вбити людину”.

“Одна із версій скоєного — підлітки дивилися заборонені фільми, де присутня певна жорстокість, і захотіли випробувати щось подібне самі. Брат затриманого поки що проходить як свідок. Обоє раніше в поле зору не потрапляли і виховуються у повноцінній та благополучній сім’ї. Жоден із батьків не здогадувався про їхні наміри”, – прокоментував ситуацію начальник Рівненського районного управління поліції Роман Штеба.

Що відомо про родину нападників у Рівному

За свідченнями рівнян, хлопці – діти з родини лікарів. Батько братів – лікар-травматолог. Мати – має фах невролога, працює  в одній із приватних клінік Рівного. Самі хлопці раніше відвідували секцію кікбоксингу, успішно брали участь у змаганнях.

За неперевіреною інформацією, батьки забрали синів з секції бойових мистецтв.

Сторінки у соцмережах хлопців “почищені” – останні записи в Instagram датуються 2018-м. Тоді хлопці відпочивали у дитячому таборі і розважались на природі.

Рівнянин Володимир розповів. що знає хлопців давно. Каже – раніше вони були нормальними хорошими дітьми.

“Ще 5 років тому були нормальні та адекватні. Як на мене… там хвороба. Але я не маю відповідної освіти, щоб стверджувати. Мотиви насправді незрозумілі. Як на мене, дуже багато нюансів. Даний мікрорайон заставлений камерами, тим більше, 9 ранку – купа свідків, як видно на відео. Цілились в шию. Відразу в смертельну зону. Спереду забракло сміливості нападати”, – прокоментував Володимир.

Що саме могло стати причиною такого страшного вчинку – з’ясовує поліція.

Як почувається жертва нападу

Рівненські журналісти дізнались, що жінка, на яку брати скоїли напад, перебуватиме в лікарні не менше тижня. Жінка отримала 4 ножових поранення – 2 з них досить сильні, потребували серйозного хірургічного втручання. Про це в сюжеті розповів лікар.

“Скоріш за все пацієнтку врятувала товщина куртки, в якій вона була. Жінку привезли у свідомості, але в стані психологічного шоку”, — говорить хірург Рівненської обласної лікарні Віктор Мулярчук

Медик зауважив, що окрім фізичної наруги, рівнянка отримала сильний стрес і досі перебуває в шоці. Спілкується вона лише з чоловіком – відповідати на питання журналістів відмовилась.

Що кажуть у поліції

Подія викликала широкий резонанс і обурення у мережі. Користувачі дивуються, що наразі поліціянти затримали лише хлопця, який безпосередньо бив перехожу ножем, другий брат виступає свідком. Також питання викликає стаття ККУ, за якою внесли дані до Реєстру досудових розслідувань. Одному з братів загрожує від 3 до 7 років позбавлення волі, згідно з покаранням статті 296 – хуліганство.

Про те, чому не затримали другого брата та як просувається розслідування справи – Новини.LIVE поспілкувались із пресслужбою поліції Рівного.

“Коли визначається кваліфікація злочину, беруться до уваги мотиви. Не інкримінували статтю навмисне вбивство, бо проникаючі ножові поранення – це не є тілесні ушкодження, які уражають життєво важливі органи. Поки що другий хлопець проходить як свідок, триває досудове розслідування і встановлюються всі обставини. Хлопців затримали одразу, завдяки оперативним діям правоохоронців”, – розповіли в поліції.

Про те, що стаття ККУ може змінюватись, якщо правоохоронці встановлять нові обставини злочину – підтвердив Новини.LIVE юрист Ростислав Кравець.

“Справу можуть ще перекваліфікувати після з’ясування всіх обставин випадку”, – прокоментував він.

Що пишуть у мережі

Користувачі мережі обурені випадком і висувають свої версії страшної події. На думку багатьох, хто коментує новину про напад, мотивувати хлопців могли флешмоби та групи в мережі

“Не здивуюсь, якщо отримали завдання від чергового Синього Кита”, – написали в коментарях.

“Потрібно судити все наше суспільство. Що дивляться діти? Хто з вас точно знає, на яких сайтах вони сидять, поки ви на роботі? Це сигнал про те, що потрібно щось робити вже, зараз, поки не пізно і такі випадки поодинокі. Ми не знаємо, що спонукало цих підлітків на такий вчинок. Не будемо судити, це справа слідства і суддів. Давайте краще подумаємо, як захистити своїх дітей від того бруду, що ллється з екранів. Можливо не варто відразу кидатись на захист свого чада, коли йому зробили зауваження, а прислухатися до вчителя, вихователя, сусідів. Диму без вогню не буває”, – написали в мережі.

Наразі триває розслідування всіх обставин злочину.

Про це пише Фіртка з посиланням на поліцію області.

Зокрема, 27-річна мешканка Яремчанщини перерахувала продавцю 7 тисяч гривень за покупку мобільного телефону. Слідчі розпочали кримінальне провадження та розшукують осіб причетних до шахрайських дій.

Як повідомила прикарпатка, що знайшли оголошення про продаж мобільних телефонів на одному із популярних Інтернет-сайтів. Потерпіла зв’язалась із продавцем, який продавав вказаний товар. Псевдопродавець пообіцяв відправити мобільний пристрій лише за умови передоплати. Жінка не вагаючись погодилась і перерахувала на картковий рахунок шахрая 7 000 гривень. І як наслідок, зв’язок з продавцем перервався.

За цим фактом правоохоронці розпочали досудове розслідування відповідно до статті 190 (Шахрайство) Кримінального кодексу України.

Поліцейські звертаються до прикарпатців дотримуватись декілька простих порад, які зроблять ваші покупки у мережі Інтернет безпечним:
– завжди перевіряйте адресу сайту;
– не перераховуйте кошти за товар наперед;
– зберігайте всі документи, надані продавцем, а також електронне листування;
– у разі виникнення непорозумінь вони стануть вашим підтвердженням здійснення покупки;
– читайте відгуки про товар і продавця;
– наполягати на після оплаті (якщо товар дорогий), а у разі відмови запропонувати аванс у розмірі 50-100 гривень, щоб продавець був упевнений у ваших намірах;
– якщо ви відчуваєте, що вас хочуть обшахрувати – краще не ризикувати.

У м. Радехові Львівської області у будинок подружжя увірвались невідомі у масках. Вони жорстоко катували людей, вимагаючи грошей.

Про це пише Оbozrevatel.

Так, від отриманих травм одна із жінок загинула.

БАНДИТИ НЕ ЖАЛІЛИ НАВІТЬ ЖІНОК
На момент злочину в будинку перебував 61-річний Степан Данькевич – керівник ДП “Радехівське лісомисливське господарство”. Також була його дружина Віра, дочка Оксана, двоє онуків у віці 1 і 5 років і 87-річна теща.

За даними поліції, зловмисники були в масках. Вони жорстоко катували людей, не жаліли жінок. Про це розповів начальники ГУНП Львівщини Василь Віконський.

“Від отриманих травм одна з жінок померла на місці події”, – зазначив він.

За неофіційною інформацією, нападники зв’язали людей, при цьому дітей та пенсіонерку зачинили в окремій кімнаті.

У місцевому управлінні поліції підтвердили, що загиблою виявилася 59-річна дружина Степана Данькевича – Віра. Сам глава сімейства був госпіталізований.

При цьому правоохоронці не повідомляють, яку суму винесли злочинці. За неперевіреними даними, йдеться про кілька тисяч гривень.

Пожежу гасили місцеві мешканці без пожежних підрозділів.

Про це інформують у Долинському РВ У ДСНС.

У пожежі загинув чоловік 1958 р.н.

Причина пожежі поки не відома.

В Україні про домашнє насильство звикли говорити стиха. Мовляв, незручно, неприємно, соромно. А про психологічне?

Жертва може його не помічати або навіть не визначати як насильство. Хтось звик до постійних зауважень і докорів партнера.

Хтось – до його надмірного контролю й опіки. Вони нібито є ознаками великої любові та турботи.

Однак якщо ви постійно відчуваєте пригнічення й психологічний тиск, то це не про любов. Це про пастку токсичних стосунків.

Стосунки, що отруюють
У здорових стосунках обоє партнерів поважають і підтримують одне одного.

Вони дають одне одному право на життєвий вибір і можливість розвиватися. Ці стосунки сприяють. Токсичні, на відміну від здорових, заважають.

Вони отруюють життя невпевненістю, страхами й почуттям провини.

Простий приклад: чоловік постійно робить вигляд, нібито дружина в усьому винна.

Не те сказала, не те зробила, неправильно відреагувала на його жарт.

А та, в свою чергу, не розуміє в чому її вина. Але відчуває, що в чомусь винна і не знає як це виправити.

“Якщо нема ніяких адекватних причин відчувати провину, значить на вас психологічно тиснуть”, – коментує Ольга Авраменко, психологиня, спікерка заходів “Не дрібниці у стосунках”.

Як веде себе кривдник? У кожного свої методи.

Один використовує підвищений тон для зауважень, другий – так зване “катування мовчанням”, яке може тривати від кількох годин до кількох днів.

Третій – жарти про ваші здібності чи зовнішність. Втім жарт перестає бути жартом, якщо він повторений з десяток разів.

А коли ви просите припинити, бо вам це неприємно, то кривдник звинувачує вас у відсутності почуття гумору.

Окрім постійного невидимого тиску, токсичні стосунки можуть привести до скорочення контактів з навколишнім світом.

Жертва починає менше спілкуватися з друзями, родичами й колегами. Фактично, замикається лише на партнері, який вимагає від неї бути поряд.

А якщо вона не поряд, то має звітувати про те, де і з ким. Це звітування можна виправдати опікою та переживаннями про її безпеку.

Але якщо йдеться про десятки дзвінків та повідомлень без потреби, то варто задуматися чи не перетнув ваш партнер межу опіки.

Ще один яскравий приклад психологічного насильства – це читання смс коханої людини і прохання надати доступ до її соцмереж.

У результаті остання знову ж таки скорочує кількість контактів із зовнішнім світом, бо знає, що вона під постійним контролем.

“Токсичні стосунки руйнують самооцінку. Поступово жертва таких стосунків буде втрачати себе, задоволення від свого життя”, – каже Ольга Авраменко.

Психологічне насильство = фізичне?
Розпізнати психологічне насильство і припинити його на ранніх етапах дуже важливо, щоб не довести справу до фізичного.

Психологічний тиск і контроль не обов’язково приведуть до рукоприкладства, однак вони часто йому передують.

“Якщо кривдник є агресивним, використовує крик і кидання речей, то це скоріш за все дуже скоро переросте в фізичне насильство”, – каже психологиня.

Щоб попередити фізичне насильство і припинити психологічне, UNFPA, Фонд ООН у галузі народонаселення запустив кампанію “(Не) Дрібниці у стосунках”.

Фактично це перша організація в Україні, яка звертає увагу на ризики токсичних стосунків.

За час кампанії UNFPA провів живі однойменні обговорення проблеми в Києві, Львові та Одесі. А також запустив відеоролики, які демонструють типові приклади психологічного насильства в стосунках.

Якщо ви стали жертвою
Прожити й проговорити свої емоції – перше, що треба зробити. Це дасть можливість чіткіше побачити що насправді коїться у ваших стосунках.

Для цього виберіть близьку людину, якій довіряєте.

Яка ніколи не скаже вам “сам винен” чи “ти ж бачила, за кого заміж виходила”.

Якщо такої людини поряд немає, тоді варто задуматися про те, щоб звернутися до фахівця.

Консультація психолога не передбачає осуду й зауважень, які часто в таких випадках можна почути від рідних.

“Далі спитайте себе чи дійсно вам потрібні ці стосунки. Не такі, а саме ці,” – радить психологиня.

Якщо ні, то сміливо їх розривайте. Якщо таки потрібні, то готуйтеся говорити з партнером про свої почуття.

Тут важливо користуватися “я”, а не “ти” повідомленнями.

Тобто замість “твій контроль мене дратує” чи “ти набридла мені своєю критикою”, скажіть: “мені неприємно відчувати постійний контроль” чи “я відчуваю себе знеціненим”.

Трапляється, що люди занадто контролюють чи змушують інших почуватися винними, самі того не усвідомлюючи.

Вони виросли в такому оточенні, тож їм це здається нормою.

У такому разі ваша відвертість з партнером/-кою і прохання переглянути поведінку дійсно можуть припинити психологічне насильство.

Він чи вона зрозуміє, що має по-іншому будувати з вами стосунки, щоб їх зберегти.

Є однак партнери, які прекрасно знають, що психологічне насильство – не норма. Втім все рівно продовжують його чинити.

Це їхній спосіб сформувати залежність кривдник-жертва. У здорових стосунках це не було би можливим.

Тож, якщо у відповідь на вашу щирість партнер/ка все заперечує і закидає щось типу “ти занадто серйозно все сприймаєш” – це знак, що людина змінюватися не збирається.

Чесна розмова з партнером чи партнеркою – це, за словами Ольги Авраменко, “хороший лакмусовий папірець на те, чи є в цих стосунків шанс стати здоровими чи ні”.

Якщо токсичні стосунки тривали роками, то людині може бути дуже складно відновити свою самооцінку і побудувати нові – здорові стосунки.

“Після виходу з одних насильницьких стосунків люди дуже часто потрапляють в такі ж самі. Важливо це попередити, відновивши свою самооцінку та впевненість. А для цього найчастіше потрібна професійна допомога”, – каже психологиня.

Отримати таку допомогу безкоштовно можна на інформаційному ресурсі “Розірви коло”, створеному Фондом ООН у галузі народонаселення. Тут можна пройти тест на токсичність стосунків та знайти куди звернутися за допомогою у своєму місті.

За підтримки UNFPA, Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні спільно з ГО “Інтерньюз-Україна” у рамках інформаційної кампанії “Розірви коло”, що реалізується у партнерстві із Міністерством соціальної політики України за підтримки уряду Великої Британії.

“Ми не знаємо, як довго вона там перебувала. Вона жaхливo стрaждaлa, але продовжувала боротися”, — заявили в місцевій поліції.

Вранці 12 лютого вмuрaючу Лізетт Андреа Куесту виявили на узбіччі шосе поблизу міста Лівермор. У неї на тiлi було кілька нoжoвих пoрaнeнь. Нещасна жінка стікала крoв’ю. В дві години ночі один з водіїв помітив дівчину і зупинився, щоб дoпoмoгти їй. Річард Лоудхолт їхав разом з друзями на ранню зміну. Чоловіки дівчину закутали в ковдру і викликали лiкaрiв з поліцією.

“Я викликав поліцію, швидку, молився і намагався змусити її говорити зі мною і не засинати”, – зазначив він.

За спогадами Річарда, дівчина могла втратити свiдомiсть в будь-який момент. Він не зумів розгледіти, якого кольору у неї волосся — Ліз була вся в крoвi. За дівчиною прилетів рятувaльний вертоліт, її оперативно доставили в найближчий госпiталь, але врятувaти не встигли. Дівчина прожила ще близько двох годин. Сім’ї не вистачило часу, щоб попрощатися з нею. Але перед cмeртю Ліза назвала імена своїх убuвць полiцiї.

“Це були її останні слова. Вона гідно трималася і дала нам всю необхідну інформацію. Вона була дуже сильною людиною, красивою дівчиною. Вона боролася, щоб вижити, і частина цієї битви допомогла нам знайти людей, які це зробили”, – розповідає Річард.

Через кілька годин влада заарештувала 19-річного Даніеля Гросса і 25-річну Мелісу Леонардо за підозрою у вбuвcтвi. Як стало відомо, вони були друзями зaгиблoї. В ту ніч вона сіла в машину до молодих людей. На місці злочину залишилося “істотний доказ”, що вказує на їх причетність.

“Двоє підозрювaних знаходяться у відносинах і живуть разом, але ми все ще збираємо інформацію про те, чому це відбулося”,– говорить Річард Лоудхолт.

Бабуся зaгиблoї дівчини розповіла, що дуже любила внучку. Вона була старшою з трьох дітей в сім’ї, навчалася в коледжі і каталася на скейті. У Ліз не було конфліктів з оточуючими, її всі любили.

“Вона була чудовою людиною і такою розумницею. Ніколи не судила людей і завжди була привітна до всіх. Моє сeрцe розбите, я просто не можу повірити, що її більше немає”, – плaче бабуся.

По-перше, щасливців, яким вдалося вирватися на волю, дуже мало та й на контакт вони йдуть вкрай неохоче. Зателефонувавши у десяток реабілітаційних центрів, кореспондентові ЗІКу все ж вдалося вмовити на розмову одну із жертв цього рабства.

Перед тим мені у Центрі, назву якого я пообіцяла не називати, розповіли, що дівчина проходила реабілітацію рік тому. Тричі працівники Центру рятували її від спроби самогубства та передсмертних станів, викликаних алкоголем та наркотиками. «Ми знайшли її непритомну на вулиці, – розповіла соцпрацівник Галя. – Руки усі були в синцях, поряд порожні пляшки з-під алкоголю та використані шприци. Три місяці дівчина вперто намагалася заподіяти собі смерть, істерично повторюючи: «Я не можу після цього жити!». Лише через півроку вона розповіла свою жахливу історію нашому психологу»…

«Що, на шрам задивилася? – першою промовила жінка. – Це ще «квіточки», не бачила ти моєї спини та ніг, порубцюваних батогами. Я погодилася на зустріч, лише щоб вберегти таких самих дуреп, якою колись була і я. Усі думають, що за кордоном нас усі чекають із розкритими обіймами. Ага! Чекають! А потім закривають у підвалах і тільки випускають відробити гроші, які ти наче комусь заборгувала».

Дівчина захлиналася від емоцій, вона то нервово била пальцями по столі, то закурювала чергову сигарету, то пила міцну каву. На запитання, як же її звати, відповіла: «А називай мене, як завгодно: Марія, Наталя, Ірина, Оля, Світлана. Я не одна, я краплинка у морі тих сліз, які виплакали українські дівчата там». Врешті-решт дівчина сказала звертатися до неї на ім’я Марія. До речі, при розмові вона часто цитувала найбільш відомі уривки з Біблії. Це пояснюється просто: тепер дівчина працює у тій же християнсько-громадській організації, яка колись підібрала її на вулиці.
«З чого усе почалось? У сімнадцять років я закінчила одну з львівських шкіл і намагалась вступити до омріяного вишу. Батьки мені нічим не допомагали, хоч і не були бідними людьми. У нас в сім’ї панував принцип: «кожен сам за себе». Я була дуже пізньою дитиною, брат уже одружився, коли батьки дізнались про небажану другу дитину. Не раз, як підросла, доводилось чути, як батьки «радісно» говорили про мою особу: «Нам до пенсії ще пару років, а тут вона на голову взялася!».

Уявляєш, я була для рідних батьків нещастям?! – емоційно розповідала Марія, докурюючи другу сигарету. – Отож, я закінчила школу. Звичайно. не на самі п’ятірки, але мала усі шанси вступити до університету. Я хотіла бути вчителем української мови та літератури, адже ще зі школи мала до цього хист. Але не вступила. Вступили діти, чиї батьки їм допомогли у цьому. Вдома батьки почали мене сповідати, мовляв, я така бездара, ніде не вступила і тепер буду далі сидіти їм на спині. На що я дуже образилася і тріснувши дверима пішла з дому. Найперше, на що у мене вистачило фантазії, це було піти у якийсь бар і напитись. Згодом пішла на дискотеку…».
Саме ця дискотека стала для Марії фатальною. До неї підійшов чоловік тридцяти років – гарно одягнений, від якого пахло дорогим одеколоном. Незнайомець поцікавився, чому вона така сумна. Чоловік був дуже галантний та уважний, не дозволяв собі нічого зайвого. Він видався дівчині втіленням найбільшого добра у світі, адже так з нею ще не говорили, а головне, запропонував такий простий вихід зі скрутного становища.

«Він сказав мені, от попрацюєш менше як півроку за кордоном, тай заробиш собі на найкращий університет, на нові модні шмотки та ще й на квартиру – подалі від своїх предків. Та й що то за робота? Склянки мити у дорогому ресторані. А ти знаєш, скільки в тебе буде вільного часу на екскурсії, музеї, театри… Треба лише зробити перший крок. А гроші я тобі сам позичу, бо знаю, що ти їх зможеш віддати за декілька тижнів», – розповідала далі Марія із сумною усмішкою на обличчі. – «Ці вербувальники прекрасні психологи. Він запропонував мені саме те, про що я так довго мріяла і що здавалося мені таким далеким та нездійсненним. А тут цей чоловік просто підніс мені мою мрію на тарілочці, ще й так гарно описав усе до деталей…».
Далі був скандал із батьками, які дорікали дівчині: «Що, п*титуткою за кордон зібралася?», Тоді дівчина гордо відповіла, що працюватиме у дорогому барі у центрі Стамбула. Славік, так звали вербувальника, попередив, що не потрібно брати багато речей, лише найнеобхідніше. Мовляв, у Стамбулі вона зможе купити собі значно кращі та якісніші речі. Марія сліпо вірила кожному слову, зовсім не вловлюючи гіркої іронії: на новій роботі одяг їй справді не буде потрібний. Свою валізку вона востаннє бачила в українському аеропорті, коли сідала на літак. Тоді ж у неї Славік забрав і паспорт, начебто для оформлення якихось документів.

«Невже за весь цей час у вас не виникло жодного сумніву щодо цього незнайомця і його пропозицій?»– не вірилось мені. «А які у мене мали бути сумніви? Я тільки закінчила школу, навіть не була повнолітньою, ніякої підтримки від батьків, залишитися ніхто не вмовляв. Перші підозри закрались, коли я вже була в літаку і летіла не разом із Славіком у першому класі, а в останньому, де крім мене було ще декілька дівчат, – Віка, Юля і Таня. Пам’ятаю їх, ніби як учора бачила. Що з ними сталося, не знаю, – Марія затнулась і по кількасекундній паузі продовжила. – Ми почали знайомитись. Виявилося, що всі знаємо Славіка і всі їдемо працювати посудомийницями у ресторані, що у самому центрі Стамбула. Я почала панікувати. Найстарша серед нас Таня обрізала: «Не вдавай із себе дурочку, ніби ти не знала, які тарілки будеш мити». Пам’ятаю досі, як холодний піт обпік мене після почутого», – пригадала Марія.
З’явився Славік. Він ще раз показав дівчатам зображення ресторану, розповів, як добре і комфортно їм працюватиметься у цьому райському місці, а потім у аеропорті передав «товар» «своєму другові дитинства, який їх і пальчиком не зачепить» Мурату. Славіка дівчата більше не бачили.

«Ні, спершу нас справді поставили мити тарілки у якомусь кабаку, якому до ресторану було дуже далеко, а до центру Стамбула – ще далі.. Хоча хто його знає, точного місця розміщення цього закладу я й досі не знаю, та, дай Боже, щоб уже ніколи і не дізналась… Нас розкинули по різних барах, тож ми більше ніколи не бачились. Як і слід, перед початком роботи у закладі харчування у мене взяли усі можливі аналізи крові та інших органів. Я ще тоді, наївна, подумала, як тут за нас дбають. Вже потім зрозуміла, що дбали зовсім не про нас. Одного вечора, коли саме добігав кінця мій термін стажування на цій роботі, господар бару не дорахувався у своїй касі кругленької суми. Усі підозри впали на мене, навіть знайшовся свідок. Мене поставили перед фактом або відробляй, або депортація. Відробити у цьому ж барі мені не дозволили, бо «не хотіли більше тримати злодюжку». Я мала віддати борг через день, інакше – депортація».
А далі до дівчини підійшов ще один «добродій», на кшталт Славіка, і запропонував залагодити її проблему – за одну ніч з ним. Неймовірно, але дівчина погодилася. Вона втішала себе думками, що це буде один єдиний раз, далі віддасть борг, а потім знайде пристойну роботу. Але насправді у неї не було вибору. Того ж вечора її зґ*тували одразу троє чоловіків, після чого сказали свій вердикт: «Годиться». Марію закрили у кімнаті, де були туалет та ванна. Двері відмикали лише для того, щоб запустити наступного клієнта. Їсти спершу не давали, казали, хай вгамує свій «хохляцький» дух. (Ти диви, і турки такі слова знають!)

«Нас били, не давали їсти, ґв*тували, а потім знову били. Тим, хто намагався оборонятися, кололи наркотики…” – розповідає Марія. – «За день у мою кімнату запускали до двадцяти клієнтів. В низу

живота страшенно нило та боліло. Щоб полегшити біль, ми просили клієнта замовити випивку. Та від алкоголю не ставало легше. Біль тілесний доповнював біль душі, було гидко лише від однієї думки про все те», – тихо говорила Марія, опустивши очі та заломлюючи довгі худорляві пальці. Потім вона подивилась на годинник і сказала: «Усе, я тобі й так багато розповіла. Тобі на статтю вистачить, а мені на все життя тих спогадів забагато».

Жінка почала нервово складати речі у торбинку та замотуватися у чорну шовкову хустку. «Мені зараз 25. З 17 років я працювала п*титуткою у борделях Стамбула. Приблизно раз на півроку работоргівці змінювали свої точки, проте, як не дивно, клієнтура практично не змінювалася. Десь на шостому році життя у борделі я нарешті змирилась зі своєю долею, яка била мене ще з дитинства. Але у 2006-му на бордель було здійснено поліцейський рейд і мене депортували в Україну. Як жити далі, я не знала, хоча нас і спровадили у якийсь реабілітаційний центр, з якого я втекла наступного дня. Повертатись до батьків не було сенсу – вони відреклись від мене, ще задовго, як я стала п*титуткою за кордоном. Отож, я почала пити, до алкоголю тіло звикло ще там, в неволі. Коли гроші, які мені дали у соціальному центрі реабілітації, закінчились, я почала заробляти на життя звичним для себе шляхом, але тут, в Україні. До речі, в самій Україні також торгують людьми, але це інше. Потім мене підібрали люди з благодійної організації. Я у них пробула більше як рік і нарешті подумала, що моє життя налагодилось. Але ні, неприємності тільки починаються», – криком випалила жінка і вилетіла з кав’ярні.
Більше мені ніколи не довелося зустріти цю молоду худорляву жінку. Проте ані її поведінка, ані останні слова мені були не зрозумілі, отож я зателефонувала ще раз у реабілітаційний центр. Там мені все пояснили: «У Марії СНІД».

«Там щастя ніхто точно не знайде», – запевняють в один голос і жертви, і їх захисники. Але якщо ви все ж таки вирішили ризикнути, то пам’ятайте. Варто дізнатися більше про країну, в яку ви поїдете, тамтешні проблеми та особливості – ментальні, культурні, економічні, аби позбутися хибних уявлень, зокрема, про легкі гроші за кордоном. «Потрібно зробити кілька копій паспорта, що може стати вашим найпевнішим порятунком з рабства. Ніколи, нікому й за жодних обставин не віддавайте свої ідентифікаційні документи, тільки офіційним службовцям, – радять у Міжнародній організації з міграції. Завжди сплачуйте за свій закордонний паспорт, візи та проїзні документи самі, а потім самі ж і отримуйте їх. Нікому не передоручайте цього. Це врятує від боргової кабали та не дозволить злочинцям використати ваші документи для вчинення інших злочинів».

У світі торгівля «живим» товаром займає третє місце після торгівлі зброєю і наркотиками і приносить прибуток у 12 мільярдів доларів на рік. Український внесок у цей обіг – майже півтора мільйона потерпілих за усі роки незалежності. За статистикою, потенційними емігрантами з України є 76% молодих людей, які не бачать у рідній країні свого майбутнього.

Галина Логінова народилась в родині військового. Батьки часто переїжджали з міста до міста, тож школу Галина закінчила в Дніпропетровську (сьогодні — Дніпро). Саме там дівчина одного разу випадково натрапила на оголошення щодо прослуховування охочих вступити до ВДІК (Всеросійський державний інститут кінематографії). На той час діяли правила про обов’язкові квоти для абітурієнтів з національних республік при вступі до столичних вишів. Того року до ВДІК узяли 12 студентів з України, серед них була й Галина Логінова.

Її дебют в кіно відбувся незабаром після вступу. Галина зіграла другорядну роль в фільмі “Тіні зникають у полудень”. Стрічка користувалась великим попитом у глядачів, й Логінову почали впізнавати на вулицях. А першою головною роллю для актриси стала роль Беатріче в музичній екранізації п’єси Шекспіра “Багато галасу з нічого”, де її партнером був Костянтин Райкін. На той час, коли Галина Логінова після навчання у ВДІК повернулась до Києва, вона була вже доволі відомою акторкою.

Одного разу на вечірці Галина познайомилась з лікарем із Югославії Богданом Йововичем. Як вона розповідала пізніше, це було кохання з першого погляду. 1974 року вони зіграли весілля, але відтоді почалися справжні труднощі. Через закінчення строку візи Йовович мав виїхати з СРСР. 1975 року в них народилась донька Мілла. На кіностудії імені Довженка помітних ролей Логіновій не пропонували. Та й після того, як вона вийшла заміж, на її кінокар’єрі можна було поставити хрест — в СРСР ті, хто укладав шлюб з іноземцями, вважались неблагонадійними. Тоді акторка вирішує емігрувати за кордон.

1981 року, третього разу приїхавши на зустріч з чоловіком до Белграду, Галина вирішила більше не повертатись. Подружжя подало документи на виїзд до США й отримало дозвіл. Після переїзду з’явились нові проблеми: Богдану Йововичу не вдалося отримати американську ліцензію лікаря, акторці теж довелося забути про свої професійні амбіції — вона працювала покоївкою. На початку 1990-их років Богдан Йовович потрапив до в’язниці через звинувачення у фінансових махінаціях з медичним страхуванням.

Тоді всі свої сили та увесь час Логінова присвятила доньці. Від юних років Мілла відвідувала курси акторської майстерності, уроки хореографії та вокалу, курси моделей, класи гітари тощо. Першу роль в кіно дівчинка отримала в 11 років. Тоді ж вона знімалася в скандальних фотосесіях, які наробили багато галасу через надмірну відвертість та еротизм.

Галина Логінова була матір’ю-менеджером. Вона контролювала усі контакти доньки — від особистих до професійних, оцінюючи рівень їх “корисності”. Це вона вирішила додати другу літеру “л” в ім’я доньки, аби зберегти його екзотичне звучання — інакше воно вимовлялось би як “Майла”. Галина вела перемовини й налагоджувала необхідні зв’язки. Результат перевершив усі очікування: Міллі Йовович вдалося досягти того, про що мріяла її матір. Вона стала справжньою голлівудською суперзіркою.

Коли Галину Логінову запитують, чи не шкодує вона про свою невтілену кар’єру, вона відповідає: “Мені здається, що моя кар’єра відбулася. Адже успішна кар’єра — це не лише професія, але й саме життя. Коли ви дивитеся на своє життя й радієте, кажучи собі: “Все добре, можу й відпочити”. От в мене зараз саме такий стан”. Сьогодні Галина Логінова вже не працює агентом доньки, вона знову знімається в кіно й проводить майстер-класи на тему “Як стати менеджером долі своєї дитини”.

А Мілла Йовович майже в кожному своєму інтерв’ю каже про вдячність своїй матері та не втомлюється повторювати: “Я дуже пишаюсь своїм українським корінням. Тій силі волі, яку в собі відчуваю, я повністю зобов’язана своєму походженню”.