Українським захисником, відео з обезголовленням якого опублікували російські загарбники, є 30-річний Сергій Потокі.

Про це пише угорське видання Telex, передає Цензор.НЕТ.

За даними видання, Сергій жив із дружиною, шестирічною дочкою та півторарічним сином у Виноградові на Закарпатті.

Джерела видання в українському уряді підтвердили, що це був Сергій Потокі.

“Вони забрали його телефон і записали те, що з ним робили, щоб усі могли бачити”, – сказало джерело.

Видання зазначає, що Сергій працював на ринку, продавав овочі та фрукти, а пізніше пішов захищати Батьківщину та воював у Бахмуті.

Раніше ми повідомляли про його загибель.

Нагадаємо, 11 квітня ввечері мережі з’явилося відео, на якому полоненому українському солдату російські воєнні злочинці із ДШРГ “Русич” відрізали голову. Жорстоко стратили українського полоненого: в мережі з’явилися кадри страшного злочину

У ГУР МО заявили, що такими публікаціями загарбники намагаються залякати Сили оборони України.

Про це повідомив міський голова Хотина Андрій Дранчук.

Леонід Мороз за власні кошти відремонтував та обладнав сучасною технікою комп’ютерний клас в Хотинській школі №1. Саме тут навчався захисник України Василь Мороз.

“Кошти на облаштування класу надав хотинчанин, батько загиблого Героя, випускника цього закладу Василя Мороза – Леонід Романович. Щира вдячність меценату і патріоту Леоніду Морозу, який у пам’ять про сина зробив цей неоціненний подарунок школі. А головна подяка – за те, що разом з дружиною виховали мужнього воїна, справжнього чоловіка, нашого захисника, якого за самовідданість та хоробрість нагороджено орденом “За мужність”, – написав мер Хотина.

Щодня поруч з ним перебуває та розмовляє 64-річний батько Сергій, колишній військовий у відставці. Чоловік фактично повертає до життя сина, який переніс важкі операції.

Історію воїна та його батька розповіло видання Associated Press.

“Останні п’ять місяців я постійно був з ним, поруч, поруч, поруч. Я нікуди не виходжу – за винятком як покурити”, – розповідає батько Сергій.

Віталій служив командиром зенітно-ракетного комплексу дальнього радіуса дії. У серпні 2022-го отримав поранення на Донбасі, в Адвіївці. Снаряд влучив у його бліндаж та спрацював з іншими вибухівками. Вибух завдав захисникові чимало поранень. Зокрема, мінно-вибухову травму, вогнепальне уламкове черепно-мозкове поранення, забій головного мозку, гематоми. Медики сумнівалися, що захисник прийде до тями, адже його черепно-мозкові травми були дуже серйозними.

Зараз захисник перебуває у шпиталі в Чернігові. Віталій, здається, інколи усвідомлює, де перебуває. Він кліпає очима і може ковтати. Значною мірою чоловік нерухомий. Втім, наприкінці грудня Віталій почав ворушити пальцями на ногах.

Батько налаштований будь-що поставити сина на ноги: “Ми бачимо певний прогрес, стаємо на ноги. Це моя думка”.

Він годинами перебуває біля ліжка пораненого сина, розповідає новини з фронту, читає книжки та повідомлення підтримки від українців: “Тримайся за життя! Ти нам дуже потрібен!”, “Ти сильний! Ти впораєшся!”. За словами Сергія, по щоках Віталія котяться сльози, коли він читає слова вдячності та підтримки від небайдужих українців.
Нещодавно Віталій почав відповідати, каже батько: “Я почав його запитувати: “Ти знаєш, хто я?”. Він відповів: “Тато”.

Турботу про сина Сергій вважає своїм внеском у бойові дії. “Я поставлю його на ноги. Це моя мрія”, – наголошує батько українського захисника.

Захисник не дожив менше місяця до свого 30-річчя.

Степан був активним донором і рятував життя хворим дітям.

Про це повідомив директор Благодійного фонду “Із янголом на плечі” Юрій Федечко.

“Степан Хороз… Настільки світла Людина, що враз стало темніше нам усім…. Як же ж боляче знати, що Ти вже ніколи не підійдеш у Львівський центр крові, не привітаєшся, і не скажеш прості слова….

Ти кращий! Ти найкращий! Ти донор, який завжди йшов допомагати онкохворим дітям без пафосу і зайвих слів….

І на війну пішов, не перебираючи, де служити і навіть після контузії..продовжив стояти за Україну!

Ми вдячні Тобі за збережені життя ціною свого. Вічна пам’ять наш Герою!
Сумуємо зі всім світом!” – написав Юрій Федечко у своєму Фейсбуці.

“Наш фонд знається із Степаном Хорозом близько двох років. Крові він здавав з 20 разів. Оскільки кожна здача – це 2-3 врятовані життя, то можемо однозначно сказати, що він врятував щонайменше 50 життів. І завжди він приходив до нас із відкритим серцем.

Ще до війни Степану Хорозу ми вручили диплом почесного донора. Також маємо для нього браслет донора, але він так його і не отримав. 14 червня – у День донора – саме планували переслати браслет Степану, але не встигли”, – додав Юрій Федечко у коментарі “Твоє місто”.

Найщиріші співчуття рідним та близьким.
Вічна і світла пам’ять Герою!

Фото: Юрій Федечко, Фейсбук

Командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї в/ч А0959 204 Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна Дмитро Чумаченко загинув у повітряному бою на Житомирщині над селом Тригірʼя.

Дружина Дмитра написала зворушливий пост про чоловіка:

Вечір. Я сиділа на ліжку, Діма стояв поряд. Ми любили багато балакати. Зайшла тема про польоти, а саме про катапультування.

– А як катапультуватися?

– У тебе поміж ніг є така ручка за яку потрібно смикнути.

– А з літаком що?

– Тебе викидає, літак паде.

– Ого…

– А ти думала. Але впершу чергу треба думати не про катапультування.
– А про що??

– Наше завдання врятувати людей, при можливості – літак. Я маю, впершу чергу, спрямувати літак в місце, де немає будинків, а вже потім думати про себе.

– Але ж ти можеш не встигнути катапультуватися…

Він не встиг, але врятував сотні життів. Відважність, героїзм, безстрашність.

Поки наше небо та землю захищають такі Люди – нам нічого боятись. Бо вони готові покласти своє життя на вівтар смерті, щоб кожен із нас міг зранку прокинутись не від повітряної тривоги, а від співу пташок.

Я пишаюсь, що 15.12.2018 життя звело мене з тобою. Пишаюсь, що стала твоєю дружиною. Пишаюсь, що ти не завагався і виконав вчинок, про який знають та знатимуть всі. Герої не вмирають!

Хай кожен герой повернеться додому живим та з чудовою звісткою про нашу перемогу. Ми ніколи не забудемо. Назавжди в серцях.

Kris Chumachenko(дружина загиблого Героя Дмитра Чумаченка).

Про сумну звістку повідомила у соцмережі очільниця Центру допомоги учасникам АТО/ООС Коломийського району Оксана Вандич, передає Фіртка.

Герою було 19 років. Він родом із села Підвисоке.

Хлопець служив у 79-й роті в місті Миколаєві. 7 березня після потрапляння снаряду у казарму, де перебував юнак, зв’язок із ним обірвався.

«Снятинщина втратила свого Героя. Співчуття рідним. Вічна пам’ять Герою».

Від рук окупанта загинув молодий військовий з Івано-Франківщини.

Про це повідомили на сторінці Космацької громади, передає Фіртка.

«Ця страшна війна забирає найкращих та найдостойніших з нас. У бою віддав життя за рідну землю наш земляк Богдан Книшук.

Вічна і світла пам’ять!  Щира молитва! Щирі співчуття рідним та близьким! Слава Героям! Герої не вмирають!».

Про це повідомляє ГО Вільному Воля, пише ПІК.

“Без годувальника залишилася дружина та троє неповнолітніх дітей – Вікторія, Вероніка та Марта. ГО “Вільному-Воля” та вся ветеранська спільнота висловлює щирі співчуття рідним та близьким Романа”, – йдеться в повідомленні.
Панахида відбудеться сьогодні о 16.00 в Будинку смутку на вул. Ребета.

24 лютого о 13.00 там відбудеться похорон.

Повідомляє “Це моя Україна”

31-річний Мінкін Вячеслав Юрійович був одружений, мав сина. 2019 року був нагороджений медаллю за участь в боях “Світлодарська дуга”.

Як повідомили на facebook сторінці “72 ОМБр ім. Чорних Запорожців”:

Сьогодні, 24 листопада, російсько-окупаційні війська цинічно порушили домовленості, що вступили в дію 27 липня 2020 року відповідно до рішення Тристоронньої контактної групи.

Близько опівдня в передмісті Авдіївки унаслідок пострілу ворожого снайпера отримав вогнепальне поранення військовослужбовець Об’єднаних сил. Українському захиснику оперативно надали першу медичну допомогу та евакуювали до лікувального закладу. Стан його здоров’я важкий.

Об’єднані сили вогонь у відповідь не відкривали у зв’язку із заходами евакуації пораненого. Про зухвалі та підступні дії збройних формувань Російської Федерації та її найманців негайно було повідомлено представників ОБСЄ через Українську сторону Спільного центру контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін.

Як стало відомо виданню “Це моя Україна”, що згодом від отриманого поранення захисник України помер. Приносимо щирі співчуття з приводу загибелі Героя!

Він підпише контракт на 2 роки з “Карпатами”. Клуби вже досягли домовленості, медогляд запланований на 24 червня. Про це пише “Трибуна”

Мартінс почав професійну кар’єру в “Женесс Еш” з Люксембургу. Минулого літа він перейшов в “Прогрес”.

Провів 4 матчі в складі збірної Люксембургу, останній – проти України (0:1) у Львові.

У минулому сезоні Мартінс зіграв 34 матчі, забив 3 голи і зробив 3 гольові передачі.

Грає на позиції правого захисника, але також може вийти справа в півзахисті і в центрі захисту.

В той день 3-річна Карина Чикитова з Якутії зібралася провідати свого батька, що живе в сусідньому селі, передає Ukr.Media. Дорога дівчинки лежала через глибокий ліс, але мама не хвилювалася — маля не раз виконувала цей шлях. Як би там не було, дійшовши до сусіднього села, тата вона вдома не застала. Карина вирішила пошукати батька в лісі

Навіть дорослі чоловіки ніколи не заходили в той ліс без рушниць, адже він кишів вовками і ведмедями. Коли Карина зі своєю маленькою собачкою не повернулася додому через кілька годин, батькам стало ясно — їх дочка між життям і смертю.

Мама і тато звинувачували в усьому себе, не залишаючи надії знайти свою дитину. Група за групою рятувальники без кінця прочісували кілометри сибірського лісу. Безрезультатно. Минуло 10 днів, і батьки вже почали звикати до думки про гіршому. Все змінилося на 11 день, коли повернулася додому маленька собачка дівчинки. Рятувальники подумали, що вихованець залишив дитину в лісі, тому що вона померла. Але пес, зайшовши додому, поспішив назад в глуху гущавину. Батьки зрозуміли — треба слідувати за собакою.

Пройшовши кілька кілометрів за твариною, рятувальники раптом побачили маленьку дівчинку у високій траві. Карина, жива і здорова, дивилася на них переляканими очима. Дівчинка була неймовірно виснажена, голодна і холодна, але перебувала в здоровому глузді.

Дома Карину чекали батьки. Пізніше дівчинка розповіла, як їла ягоди, листя та траву, щоб вижити. Справжня героїня! Хоробрий пес малятки відганяв своїм гавкотом вовків і ведмедів. Разом вони зігрівали один одного десять довгих ночей, поки одного разу собака знову не повернулася додому.

Завдяки собаці історія Карини Чикитової отримала щасливий кінець. Щоб віддати честь хороброму чотириногому другові, жителі Якутії встановили йому пам’ятник, який тепер уособлює дружбу, вірність і любов.

Зараз маленька Каріна майже повністю прийшла в себе після своєї важкої пригоди. Маленький вірний друг все ще з нею.