Значок належав Герою України Небесної Сотні, 19- річному Роману Гурику. Він загинув, рятуючи свого пораненого побратима на Майдані Незалежності у Києві. Для мами це пам’ять про мужність та відвагу сина, – йдеться у повідомленні.

Лот за 45 тисяч гривень придбав харківський підприємець, власник релокованої на Івано-Франківщину фірми “Ланс” Юрій Земляний.
На думку пана Юрія, цю річ він викупив, щоб повернути назад родині полеглого Героя.

Такі сакральні речі мають бути повернуті родинам у пам’ять полеглих за Україну Героїв, – переконаний Юрій Земляний.

Світлинами в мережі про річницю сумної дати нагадав франківський фотограф Микола Калитчук.

“5 років тому десятки тисяч людей у Івано-Франківську прийшли на похорони 19-річного студента Романа Гурика. Він став одним з символів і одним з наймолодших Героїв Небесної Сотні”, – написав він.

Фоторепортаж з подій тих днів повертає до роздумів про уроки Революції Гідності.

Враховуючи те, що теперішня назва міста була дана радянською окупаційною владою з порушенням правил української мови і за політичними мотивами, а попередня назва “Станіслав” надана автрійським правительством – пропонуємо на розгляд пропозицію перейменування міста Івано-Франківськ в Романо-Гурівськ в честь патріота, який загинув захищаючи незалежність України”, – йдеться у петиції.

Жінка розповіла, що в неї журналісти якось запитали, що вона відчуває по відношенню вбивці її сина.

«Знаєте, у мене таке враження, що людиною його не можна назвати, твариною – також так само, тому що тварина такого б не зробила, вона б ніколи не вбила слабшого за себе. Істота – напевно. Тільки постійно в голові крутиться думка, що у цієї істоти теж є батьки, у тієї істоти, напевне, є діти, є дружина… І мені цікаво, як він дивиться на це небо, як він дивиться на це сонце, як він дивиться в очі своїм батькам і своїм дітям. Тому що, через снайперський приціл було дуже чітко видно, в кого ти стріляєш, було чітко видно, що це дитина», – сказала Ірина Гурик.

Мати Романа Гурика додала, що молодь – це надія на майбутнє України, і що саме від нинішнього покоління залежить доля країни.

Більшість пам’ятають Романа за кадрами з нескінченних відео та фото з Майдану – там він у білій касці, камуфльованих штанах та берцях. Та насправді він був звичайним хлопцем – бунтарем, студентом та хорошим другом. Ми вирішили розповісти Вам історію саме про такого Романа Гурика.

Своїми спогадами з журналістами WestNews поділилися подруга Романа Надія Яцевич (до заміжжя – Когуч). Далі – розповідь від першої особи.

Про знайомство

Познайомились ми з Романом  1 вересня, коли лише вступили до університету. Зустрілися після урочистостей. Ми з одногрупницею вийшли з університету на вулицю попити кави, поговорити. І збоку сиділи два хлопці. Один з них був з такою неординарною яскравою зовнішністю – в нього було пофарбоване волосся та ірокез, здається, блакитний. Ну і щось так  з ним розговорились: « О! Де вчишся? На якому курсі?».  Він казав, що тільки поступив на філософський факультет. Я зраділа, бо ми з подругою теж вступили саме туди.

Я спитала, яка група. Він сказав, що ще не знає, бо лише прийшов. Ну але ми вже і так зрозуміли, що будемо вчитись разом. Ну і так слово за слово, пішли в парк – посидіти, поговорити. Цілий день розмовляли, розповідали різні історії так, наче були знайомі багато років. Тож ми здружилися з першого дня. Потім в університеті виявилось, що ми з ним в паралельних групах. Мене це дуже образило (сміється). Думаю – як так? Перший день з людьми познайомилася і виявилось, що двоє друзів в одній групі, а я в іншій.

Навчання в університеті та студентська «халява»

В університеті Роман був платником. Це взагалі була дуже сумна історія. Він розповідав, як прийшов  подавати документи – це вже були останні години. Отож, приходить він –  а тут якраз залишається останнє державне місце. Все. Він поступає, весь такий щасливий. Але в останні півгодини приходить дівчинка з більшою кількістю балів ніж в нього, подає документи і їде на море. Для нього це було велике розчарування. Так він став першим в списку платників, але був цим засмучений. Йому було образливо, але нічого вдіяти він уже не міг.

До навчання він ставився як і решта студентів. Звісно ж, спочатку йому було цікаво – загальна психологія, а лекції в професора Москальця  для нього були справжнім захопленням. Але… кожен студент любить «похалявити».

Він казав, що з другого курсу хоче вступати до польського вишу. Роман просто марив морем і військово-флотським училищем.  Він дуже хотів стати моряком. Ходив і постійно розповідав,  як він буде в морі плавати: півроку там, півроку тут. Це його дуже захоплювало. Він туди (Польща – ред.) поїхав раз, здається, восени. Якусь практику проходив, ще там щось. Потім він приїхав додому на зиму. Сказав, що має туди повертатись літом, щоб вже поступати та проходити практику. Цей період в Україні він працював барменом у «Спотикачі», готувався до вступу у Польщу, ходив на заняття з польської мови.

Чому не вступив? Ну… в силу певних сімейних обставин. Він залишився тут і поновився на другому курсі психології .

Коли він пішов в університет, то звільнився зі «Спотикача». Він займався чимось іншим, навіть пробував себе в бізнесі.

Роман мріяв поїхати на море. Якраз влітку 2014 року. Казав, що планів маса. Я його питала: «Ромку, ну що, десь цього літа їдеш?». А він каже: «Та, хочу, але планів море, а можливостей щось не дуже». Та й так і не поїхав…

Про захоплення та хобі

Хобі… Вже після його смерті я дізналась, що він займався танцями.  В університеті про це, здається, ніхто не знав. Але, як я бачила по відео, він досить таки успішно танцював. Розповідав, що він колись ходив в Пласт. Ну, але тоді він ще був малий.

Татуюваннями захоплювався! Дуже захоплювався… Він дуже тішився, коли якийсь новий малюнок собі набивав. Потім показував, хвалився… Мама йому не забороняла. Вона знала, що він розумний хлопець, що він знає міру тому, що робить. Батько теж. Взагалі, його батьки давали йому самостійно розвиватися як особистості. Звичайно, вони його підтримували, десь направляли, десь контролювали, щоб нічого зайвого не робив. Але Роман завжди знав всьому міру, завжди знав що і як йому треба зробити. Він був дуже розумною людиною.

Бунтарство та патріотизм

Разом з тим він був бунтарем. Якось так почались ці події на Майдані, всі оці заворушення. Ми з ним переписувались «Вконтакті» перед сесією. Він тоді саме з чергування прийшов, і казав, що не знає як має підготуватись до перездач та іспитів. Кажу:  «Роман, ти якось там підготуйся, бо сесію треба здати». А він мені: «Та я то розумію, що треба всі екзамени здати, але яка користь мені з цієї освіти, якщо в країні таке твориться».

Тобто, на першому місці для нього була справедливість, він прагнув допомогти здобути краще майбутнє в своїй країні для себе, для своїх друзів. Питання про визвольну боротьбу в Україні він ставив на перше місце. Для нього це була ціль. От він побачив, що відбувається така річ, потрібно йти воювати, потрібно йти захищати, і він йшов. Роман казав, що мусить. Він знав, що він має і навчання, але водночас він знав, що боротьба йому важливіша. Ну бо, як він сказав: «Який зараз сенс в освіті, якщо в нас країна валиться. Якщо все руйнується, для чого мені буде потрібен цей диплом?»

Майдан

Безумовно, на Майдан він поїхав з патріотичних мотивів. Примусом, якщо б йому там хтось сказав, що «Роман – ти мусиш» – то ні. Якщо він чогось не хотів, то його неможливо було змусити.

Таке, щоб він ходив по аудиторіях і підбурював…може десь на перервах і було. Заходив, казав: «Народ – йдем!».  Під час тих подій Роман постійно був на Майдані. Чи в Франківську, чи в Києві. Він тоді на заняттях рідко з’являвся. Звичайно, він казав, що це важливо, що треба йти, нема чого сидіти в хаті. Ну а підбурювання як такого я не бачила, бо не бачила його в університеті. Він був зайнятий важливими справами.

Про дружбу

О…Другом він був шикарним. (сміється). Не знаю як для інших, я скажу з власного досвіду – він був дуже надійною людиною. Якщо я йому довірила якусь таємницю, то  точно знала, що він її нікому не розкаже. Щоб  я йому не розповіла такого – сміятися чи ще щось – такого не було. Він завжди розумів, підтримував. Він був хорошою і відданою людиною. Він був готовий допомогти, якщо це потрібно. Мабуть, все, що можна сказати хороше – можна сказати про Романа.

До речі, щодо тієї уваги, яку йому зараз приділяють – він би щиро сміявся з цього.

Найяскравіший спогад

Найяскравіший спогад… Всі були яскраві. Він був такою людиною, яка здатна на необдумані вчинки.

В нас на першому курсі була посвята студентів і всіх поділили на три групи. У кожної було своє свято:  Івана Купала і ще якесь, вже не пам’ятаю. На сцені мали показувати українське весілля. Ну і молодим, звісно ж, вибрали Романа. Треба було на сцені танцювати якийсь український танець. А Роман: «Що?! Ні! Я це не буду танцювати, ви що?!». Ну а потім його таки вмовили, він відтанцював. І є ще фото де він на сцені такий «зашкірний» в українському костюмі.

Родичі 19-річного Героя Небесної сотні Романа Гурика подякували усім небайдужим за те, що вони прийшли вшанувати загиблих на Майдані.

Дідусь Романа Мирослав Базилько пригадав, що рівно два роки тому о 12:15 лікарі у Києві констатували факт смерті його внука. Сьогодні батьки Романа вшановують пам’ять сина в Києві.

“Написали, що причиною смерті є зупинка серця через втрату крові. Аж потім, коли батько забирав Романа з моргу, то домігся, щоб лікарі таки написали справжню причину смерті – кульове поранення в голову. Два роки триває слідство хто в кого стріляв, звідки летіли кулі. Але так і немає відповіді. Не знаю чому вони тягнуть. Я пам’ятаю, як Роман їхав в останні дні від мене, йому було 19 років. Він ще був хлопцем. А коли він вже лежав у труні і прощалися з ним, то він уже лежав, як мужчина, Герой”, – розповів дідусь Романа Гурика.