Про це пише “Сьогодні”.

Так, ковбасу перевіряли за трьома показниками:

ДНК сої;
масова частка білку;
крохмаль.
Як відомо, “Дитяча” ковбаса повинна містити у своєму складі м’ясні сировини – свинини і яловичини. Там не має бути ніякого м’яса механічного обвалювання, крохмалю та сої. Цікаво, що на упакуванні виробів наявність цих складників виробники не вказали.

Що виявили
Так, в обох зразках ковбаси фахівці виявили ДНК сої, яка є харчовим алергеном. У першому – масова частка білку становила 11,07% за норми 12%, не менше.
За словами завідувача науково-дослідного відділу біохімічних та молекулярних харчових досліджень харчових продуктів, кормів та води Ольги Гайдей, крохмалю виявили 1,8%, що не допускається в “Дитячій” ковбасі.

Окрім того, в іншому зразку масова частка білку становила 12,26%, а масову частку крохмалю – 0,5%

Тому відповідні зразки ковбаси не вищого ґатунку, тим більше це не “Дитяча”. Адже там є речовини, як крохмаль та соя – яких бути не може. За обман на маркуванні виробникам фальсифікату загрожує штраф від 80 до 120 тисяч гривень.

Також ковбаса може “постраждати” і під час зберігання. Приміром, в одній з точок роздрібної торгівлі можна побачити плісняву, відсутність холодильників, дат виробництва й дивні речовини всередині вакуумного паковання з ковбасою.

“Жар її під вікнами”, – звучить рекламний меседж.

Користувачі соцмережі назвали такий “креатив” надмірним і зійшлися на тому, що він розрахований виключно на “бидло-аудиторію”.

“Рівень – дно”, – написала журналістка Аріна Крапка.

“Втомилася від того, що мене “смажать”, “грають” і “натягують”. Втомилася від сприйняття жінок виключно як пасивних партнерів”, – зазначила Настя Мельниченко, яка запустила флешмоб #Янебоюсьсказати.

“Я себе бидлом не вважаю, тому не куплю продукт за жодних умов”, – наголосив маркетолог Артем Наавгуст.

Зазначається, що частина користувачів соцмережі не побачила в рекламі ковбаси нічого образливого. “Реклама як реклама”, “Далеко не найгірше, що могло бути”, – пишуть українці.

Після скандалу виробники вибачились перед тими, чию “гідність принизила зовнішня рекламна кампанія”. Вони наголосили, що мали на увазі лише процес приготування страви.

“Рекламне посилання було спрямоване виключно на процес приготування продукту (коректну термічну обробку, оскільки трапляється, що цей продукт вживають у сирому вигляді), і вказував на місця для пікніка. Він аж ніяк не мав прихованого контексту. А слово “жар”, яке викликало невиправдано високу хвилю обурення, є і в українській мові”, – розповів виданню “Волинь 24” керівник відділу маркетингу Тарас Скорупський.

За його словами, зараз компанія розглядає можливість заміни банера.

Очевидно, магістрат поповнював міський бюджет, здаючи приміщення купцям в оренду. Тодішня влада цілком могла собі це дозволити, адже штат міських чиновників був значно скромнішим, ніж тепер, тож місця всім вистачало.

Що в міській ратуші розміщалися крамниці, підтверджує й реклама в пресі. Так, у 1904 р. там працювала крамниця відомого станиславівського різника й продавця м’ясних делікатесів Миколая Волонтковського.

Як бачимо з реклами, розміщеної в “Кур’єрі станиславівському” від 27 березня 1904 р., крамниця Волонтковського знаходилась у ратуші  навпроти вірменської церкви (нині Кафедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці УАПЦ). В ній продавалися різноманітні ковбаси – краківські, місцевого виробництва, рублені й з полядвиці, ковбаса “Польська”, яку потрібно було додатково варити, шинка маринована “по-празьки”, м’ясні рулети та інші делікатеси. Власник гарантував помірні ціни й охоче надсилав замовлення в провінцію.

В 1906 р. Волонтковський став першим місцевим купцем, який почав продавати у своїй крамниці вироби з кінського м’яса. Як не дивно, ці екзотичні делікатеси містяни сприйняли на “ура”. Вони мали такий хороший збут, що Волонтковський згодом розширив асортимент і навіть почав продавати саме кінське м’ясо.

Варто зауважити, що з м’ясом у тодішньому Станиславові була велика проблема, а різники складали окрему касту, яка ревно відстоювала свої інтереси і постійно конфліктувала з місцевою владою й громадою міста. Переважно різники були євреями, які не працювали в суботу. Тож у другій половині ХІХ ст., коли в місті не було жодного різника-християнина, купити в суботу м’ясо було неможливо, адже всі євреї зачиняли крамниці. Щоправда, в кінці ХІХ ст. вони почали наймати помічників-християн, які вели торгівлю по суботах, але вже у 1900 р. преса повідомила, що різники припинили цю практику.

Крамниця м’ясника. Поч. ХХ ст.

В Станиславові з 1859 р. діяла спеціальна інструкція для різників, якої вони повинні були суворо дотримуватись. В розділі 3 цього документа говорилося, що різник не мав права додавати до м’яса кістки чи шматки іншого ґатунку. Допускалися лише дрібні кістки, які неможливо було відділити від шматка. Чи дотримувались різники цього правила?

Ось що повідомила місцева преса в 1905 р.: “В нашому місті постійно чути скарги на несумлінність різників. Вони постійно підвищують ціни на м’ясо, але навіть за таку високу ціну на кілограм м’яса кладуть половину кісток і різноманітних м’ясних відходів. Переважна більшість різників ошукує на вазі. Сміливіші покупці протестують і пояснюють різнику, що платять за м’ясо, а не за кістки, але отримують таку грубу відповідь, що в другий раз уже не наважуються сперечатися. Наші пані вже до цього звикли і переносять то все терпляче, стримуючи своє обурення. Різники зовсім не дбають про споживача, бо знають, що він усе одно до них прийде, а якщо піде в інший магазин, то знайде там таку саму обслугу”.

<< Міська ратуша (вид з боку вірменської церкви).

Чи боролася міська влада з таким неподобством? У вересні 1905 р. за ініціативою бургомістра Артура Німгіна була створена комісія, яка мала боротися зі свавіллям різників. Було вирішено, що відкривати крамниці, підзвітні магістрату, немає сенсу, адже навряд чи вдасться продавати в них м’ясо набагато дешевше. Комісія прийняла значно ефективніше рішення – створити здорову конкуренцію. Було ухвалено дати дозвіл на торгівлю в Станиславові м’ясникам з інших міст – Богородчан, Тлумача, Тисмениці, Єзуполя. Для них магістрат безкоштовно виділяв приміщення.

З 1904 р. в ратуші в кабінеті торгового комісара працювала вага, на якій кожен охочий міг зважити придбаний товар і переконатися, що його не обдурили. Комісія ухвалила встановити ще одну вагу на площі Ринок, щоб покупцям зручніше було контролювати вагу товару, посилювався й контроль за діяльністю різників.

Однак місцева преса зауважила, що ці старання навряд чи приведуть до подолання “м’ясного свавілля”, якщо споживачі мовчки його терпітимуть. Громадськість закликали активно допомагати владі й повідомляти про всі порушення. Мабуть, ці заклики подіяли, бо вже у жовтні того ж року в “Кур’єрі станиславівському” надрукували скаргу на місцевого різника Вольфа Брейнеса, який продавав несвіже м’ясо…

Олена БУЧИК

Про це на виїзній сесії обласної ради розповів керівник ТОВ “Прут генетик”, де виробляють продукцію, Петро Книшук, передає “Дзеркало Коломиї“.

“Московську” ковбасу робимо давно. Тепер думаємо її перейменувати на “Бандерівську”, – сказав депутат.

Ймовірно, таке рішення прийняли через ситуацію на сході України. За його словами, керує ковбасним цехом старший син. Там переробляють яловичину та свинину.