Українська співачка Христина Соловій, яка раніше розповіла про те, як колишній її бив, зізналася, що був у неї й досвід коханки.

За словами Соловій, тоді вона була ще дуже юна. Виконавиця навчалася у восьмому класі та дуже сильно закохалася. Втім, тоді хлопець вже перебував у стосунках, та Христину це не зупинило. Відверто про не надто приємний особистий досвід Соловій розповіла у YouTube-каналі “ебаут”:

“У мене є три досвіди психотерапії. Я з усіма своїми психотерапевтками намагалася вирішити інші проблеми, але згадала і випливло на поверхню якісь такі дивні речі. Наприклад, я була коханкою у свого першого хлопця, з яким у мене були перші серйозні стосунки. У нього була дівчина, а я була мала така 8-класниця, з якою можна було поцілуватися, або ще щось. І мене це влаштовувало, бо я в нього була дуже закохана”, – розповіла Соловій.

Також артистка додала, що й свої ревнощі вона не могла випускати на волю, оскільки свідомо погодилася на те, аби бути коханкою.

Як відомо, зараз Христині Соловій приписують роман з фронтменом гурту “Жадан і Собаки”, музикантом та письменнико м Сергієм Жаданом. Артисти плідно співпрацюють і дають спільні концерти. У грудні 2022 року Соловій зняла Жадана у своєму кліпі, де вони зіграли коханців. А у травні цього року пару, дуже схожу на Соловій та Жадана, помітили в парку у Львові. Вони трималися за руки і кудись поспішали.

Олії у вогонь в цій історії підлив ще й той факт, що Сергій Жадан приблизно у цей момент оголосив про розлучення зі своєю дружиною Іриною Куніциною, з якою був у шлюбі 15 років і від якої має доньку.

– Це Світлана та Іра, ми жили поряд. Зі Світланою разом їздили на екскурсії, на пляжі відпочивали.
– А це? – показав чоловік на фото коханки.
– А, це Оксана. Вона жила теж по сусідству, тільки бачилися ми в основному під час обіду чи вечері. Вона така гуляка, щовечора у компанії нового чоловіка…

Прийшов чоловік до коханки. Вона також у всій красі розповідає про свої враження від відпочинку. Дійшло до фотографій. Тут чоловік побачив свою дружину:

– А це хто біля тебе?
– Ой, а це Аня. Вся така правильна, сімейна. Ми її кликали скрізь із дівчатами: і в гори, і на морську прогулянку на яхті, а вона як приїхала з своїм чоловіком, так весь відпочинок від нього і не відходила, головне щасливі такі, немов медовий місяць.

Коханка померлого на тлі ускладнень через коронавірус блогера Дмитра Стужука поділилася подробицями відносин з чоловіком.

Після розлучення з дружиною Софією багатодітний батько кілька тижнів зустрічався з актрисою Надін Медведчук. Вже при першій розмові з нею Дмитро заявив, що повертати сім’ю не має наміру і відкритий для нових відносин.

Актриса була на сьомому небі від щастя і повністю довірилася партнеру, проте в один з днів Стужук несподівано кинув Медведчук і полетів до Соні, яка в той момент відпочивала в Туреччині з дітьми.

«Сказав, якщо помириться з Софією, то розповість мені. Це для мене було точкою в нашому романі. Я за те, щоб сім’я була повноцінною, батько був поруч з дітьми », – пояснила вона журналістам.

Про проблеми зі здоров’ям у блогера Надін не знала. Стужук завжди знаходився у відмінній формі, позаздрити якої могли інші бодібілдери.

Медведчук також пригадала, що як тільки вона зійшлася з багатодітним батьком, то відразу почала отримувати повідомлення про те, що той – абьюзер.

«Діма через це дуже переживав. Йому було важливо думку кожного передплатника, він перечитував всі коментарі та повідомлення в Ю Я. Це була людина дійсно з великим серцем і доброю душею », – наводить слова дівчини« Старх ».

Після того, як чоловіки не стало, Медведчук поспішила зв’язатися з Софією Стужук, щоб підтримати її і запропонувати свою допомогу. Перша ж зустріч коханки і дружини сталася в стоматологічній клініці.

«Коли Діма помер, я писала Соні, хотіла допомогти… Розумію її стан. Величезний потік смс і дзвінків, мабуть, потрібно просто час. Але подумки я її підтримую », – резюмувала вона.

Сьогодні (24.10.2020)

Російська артистка з українським корінням Наташа Корольова розповіла про те, що молода коханка її чоловіка Тарзана Анастасія Шульженко повинна була стати сурогатною матір’ю їхньої дитини. Про це вона розповіла російським ЗМІ.

Настя пройшлася по різних ток-шоу на федеральних каналах, де не тільки розповіла про те, що її зв’язок з Тарзаном тривав півтора року, але ще як доказ показала відео, на якому обидва зображені обіймаються, без одягу.

Тепер же співачка зізналася, що спочатку вибрала дівчину в якості сурогатної матері. У Наташі є дорослий син Архип, але пара ніколи не приховувала того факту, що вони мріяли про ще одного малюка. І знаменитість навіть розглядала варіант сурогатного материнства.

“Якийсь час тому вона підійшла до Сергійка після виступу в” Тарзан-шоу ” з пропозицією послуг в якості сурогатної матері. Мовляв, готова виносити дитину подружжю. У його телефоні вона так і записана:”Настя сурогат”. Ця тема у нас з Сергієм не раз спливала, ми її активно вивчали і одного разу згадали про пропозицію”, – розповіла Наташа Корольова.

Мій коханець не раз писав та казав, що закоханий, кохає, цінує, що я для нього все. Навіть друзям казав таке. Зізнавався, що кохає мене і при них називав “другою жінкою”. Познайомив з татом.

Не раз пропонував лишити все і їхати разом за кордон. Починати життя спокатку разом там.

Все виглядало і було дуже серйозно та по-справжньому.

Але я не про це.

А про вибір. Мій. Як би це не виглядало серйозно, я завжди знала, що він її не кине. Дружину та дітей.

І це був мій вибір 10 років бути обманутою, використаною і дозволяти собою користуватись.

Я настільки закохана була, що радила йому купувати жінці квіти. Радила як говорити з нею і що писати, щоб був лад в сім’ї.

Ми розмовляли про все. Ніяких таємниць та табу. Я не ревнива. Бо розуміла що –  “друга”. Я знала й бачила всіх його коханок “до мене”. Під час стосунків зі мною в нього теж було кілька коханок. За весь період. Але то тривало кілька тижнів, не більше. Я це відчувала і коли питала прямо він не брехав. Мені сенсу брехати в нього не було.

Розмовляла з ними, відписувала їм від його імені з його телефону, щоб не ображались. Бо в цей час він був в ліжку зі мною.

Я просто кохала без пам’яті і для мене все було можна і все компромісом. Цей чоловік, як недосяжний приз, олімпійське золото, щось шалено важливе. І я готова чекати, працювати, щоб його отримати.

А потім стало нецікаво. Він своїми діями вбив ту, котра його кохала. Чи були докори сумління? Як я дивилась в очі його дітям та дружині? Були. Тому й робила все, щоб не руйнувати його сім’ю. Я жодного разу не сказала і не зробила чогось, щоб “спалитись”. Навпаки. Мій коханий чудовий чоловік та батько.

Я залишила його їй. І саме завдяки мені вони разом. Бо така йому більше не зустрінеться. А зраджувати мій “принц” буде й надалі.

Тепер я розумію, що мені нецікаво більше бути використаною. Моє серце втратило здатність кохати, воно замерзло. Я сприймаю чоловіків як тих, хто користуються жінкою. Сама не використовую. Боюсь так когось “обнулити”. Боюсь давати марні надії. Я розумію, що кохання – це дар, щастя. Воно в мене було. Дякую.

Знала, що одружений

Рідні загиблих не приховують: Людмила та Ігор зустрічалися. Хоч дівчина знала, що чоловік – одружений, має дочку майже такого ж віку, як вона. Він жив у Житомирі, а в село навідувався до батьків. Його автомобіль часто бачили біля хати дівчини.

Романтичні стосунки між парою тривали досить довго. Аж поки одного разу Ігор не підняв на Люду руку. Кажуть, був страшенно ревнивий та не вмів контролювати свій гнів. Тоді дівчина й вирішила у стосунках поставити крапку. Та це ще дужче розлютило чоловіка, він став погрожувати: як не передумає – уб’є і її, і рідних. Та ніхто й не подумав, що чоловік справді таке може вчинити.

Обіймав мертву і благав врятувати

Тієї ночі Люда пізно поверталася додому. Ігор її підстеріг за метрів триста від хати. Хотів ще раз з нею поговорити. Та дівчина, очевидно, знову чоловікові відмовила. Тільки вона розвернулася й ступила кілька кроків у бік хати, як їй у спину пролунав постріл. Бідолашна впала на землю нежива… А убивця, зрозумівши, що накоїв, другу кулю пустив собі у груди.

Ці постріли чуло все село. Першою вибігла на шум мати Людмили. Вона побачила страшну картину: мертва дочка лежала горілиць, а її обіймав закривавлений, але ще живий Ігор. Він з останніх сил благав жінку викликати швидку, аби врятувати коханій життя, й сам ще встиг подзвонити знайомому, аби розповісти про трагедію. Та поки медики приїхали в село, обоє вже були неживі.

Людмилу у весільному вбранні поховали у Тальках. Тіло Ігоря ж у Житомир забрала дружина.

Світлана РІДНА

Про це пише OBOZREVATEL.

Пізно ввечері 16 квітня на вулиці Дишинського, біля будинку №19, чоловік відкрив вогонь по хлопцю і дівчині. Від отриманих поранень Вікторія померла на місці, а Миколі встигли надати допомогу лікарі швидкої.

У важкому стані його госпіталізували до реанімації Криворізької міської клінічної лікарні №2. У нього було прострелене стегно, як результат – велика крововтрата і травматичний шок.

Стрілець зник із місця злочину на автомобілі, поліція ввела план “Перехоплення”.

Як з’ясувалося, стрілянину на вулиці влаштував колишній чоловік Вікторії – Герман. Він не змирився із розлукою і намагався повернути кохану дівчину.

Як розповіли сусіди і друзі сім’ї, Вікторія рано вийшла заміж, а у 18 років народила дитину. Не все було гладко у стосунках, і пара розлучилася, коли синові був усього рік. А через три роки відбулося фатальне знайомство.

На заправці, де Віка працювала оператором, вона познайомилася із 48-річним Германом. Різниця у віці не збентежила – красиво залицявся, та й хотілося влаштувати особисте життя. Стосунки розвивалися стрімко: Вікторія переїхала до чоловіка, а дитина залишилася з її батьками.

Однак щодня взаємини погіршувалися. Герман був патологічно ревнивий, хоча дівчина не давала приводів, забороняв працювати, казав, що сам її забезпечить. Звичними стали сварки, під час яких “глава сім’ї” почав підіймати руку на кохану.

Родичі Віки бачили її рідко: у квартиру, де вона жила з Германом, їх не запрошували. А за деякий час батьки і друзі почали помічати, що Віка в синцях. Вони наполягали, щоб дівчина позбулася цього небезпечного зв’язку, а Герман погрожував, що коли спробує кинути його – знайде і вб’є.

Кілька разів дівчина ішла від тирана, але потім поверталася. Не допомагали і вмовляння батьків, дочка навіть не казала їм, чим займається її цивільний чоловік.

Остаточно вона втекла від Германа в січні цього року. Сказала, що не може більше терпіти крики та побої, а востаннє він погрожував уже рушницею.

Але потім почалося “інше” пекло. Чоловік вистежував її, переслідував, телефонував родичам – словом, повний комплект.

“Віка намагалася вирватися з цієї божевільної любовної пастки, але це було справді важко. Їй доводилося переховуватися від Германа”, – розповіли нашим журналістам знайомі дівчини.

За тиждень до трагедії Вікторія почала зустрічатися з Миколою, який жив у тому самому будинку, що й вона – з’явилася надія, що все буде добре. Але 14 квітня дівчина зіткнулася біля магазину зі своїм колишнім. Спалахнула сварка, і Герман вдарив її в обличчя, а крізь зуби кинув, що вб’є. Через два дні він виконав страшну обіцянку.

Наступного дня після вбивства Віки Герман викинувся з вікна восьмого поверху і розбився на смерть. Навряд чи його мучила совість, просто за ним прийшов поліцейський спецназ.

Про це інформує пресслужба місцевої прокуратури.

Зазначається, що чоловіка дратував дитячий плач. Щоб вгамувати його, нелюд вирішив побити дитину – спершу завдавав їй різних ушкоджень, а згодом почав бити головою об стіну.

У результаті в немовляти сталося забиття мозку, закрита черепно-мозкова травма, перелом основи черепа і склепіння черепа.

Обвинувальний акт вже скеровано на розгляд суду. Злочинцеві загрожує від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі.

Хто ж став дівчиною знаменитого хореографа.

Виявилося, що в зал танцювального проекту Чапкіс привів молоду коханку, яка молодша за нього на 51 рік!

“Сьогоднішній танець буде присвячений моїй коханій жінці, яка сьогодні в залі. Їй 38, а мені 90”, – сказав Чапкіс.

Як відомо, під час останнього ефіру шоу “Танці з зірками” Чапкіс танцював класичний вальс разом з Дмитром Дікусаром і Вікторією Булітко.

При цьому Чапкіс зазначив, що танець він присвячує своїй коханій жінці, яка в той день була в залі. Відомий танцюрист не показав свою обраницю, а будь-якої інформації про неї знайти не вийшло, так як вона не є публічною людиною.

Нагадаємо, народний артист вже тричі був одружений. З першою дружиною Людмилою він розлучився ще в далекому 1970 році. З другою дружиною Наталею Чапкіс розписався в 1980 році. Тоді дівчині було 28 років, а хореографу – вже 50.

“Друга дружина – ми розійшлися через звичайну причини, це буває у кожного! Вона хоче жити в Америці, а я хочу жити в Україні”, – поділився танцюрист.

З третьою дружиною Аллою Григорій прожив 24 роки. Причиною розлучення став вихід дружини на пенсію.

Співробітники Головного слідчого управлінням Нацполіції під оперативним супроводом працівників СБУ та за процесуальним керівництвом Генеральної прокуратури провели спеціальну операцію. Зокрема правоохоронці викрили та попередили вчинення умисного вбивства на замовлення.

Встановлено, що жителька Київської області замовила вбивство коханки свого чоловіка. Життя жінки вона оцінила в 10 тисяч доларів. Відтак з метою реалізації запланованого вона передала виконавцю дані жертви та кошти в сумі майже чотири тисячі доларів.

Правоохоронці затримали замовницю злочину в момент передачі виконавцю решти коштів у сумі понад шести тисяч доларів.

За даним фактом здійснюється досудове розслідування за ч. 1 ст. 14, п. 11 ч. 2 ст. 115 (Готування до вчинення умисного вбивства на замовлення) Кримінального Кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне ув’язнення.

Тема “Коханки” дуже складна, важка. Про це складно говорити, складно розмірковувати. Наше життя – реальне, це те, що ми бачимо кожен день. Наші переконання, дії, бажання визначають нашу долю. Моя робота пов’язана з пізнанням безлічі різних життів, доль.

Всі жінки, які приходять до мене, різняться – долями, соціальним становищем, проблемами, які привели їх до мене. Я знаю, як важко переживали розпад багато сімей, в яких чоловіки заводили коханок. Найважче і найболючіше доводиться жінкам старше 50-ти років. Адже в цьому віці у жінок вже практично немає цілей в житті – діти подорослішали і створюють свої сім’ї, друзів залишилося не дуже багато, і залишився тільки чоловік, а він. А він, на жаль, приніс біль і страждання.

Я намагаюся розглядати ситуацію з різних сторін. Тому розумію, що у коханок незавидне життя – вічне очікування зустрічі з коханою людиною, його дзвінків і повідомлень, очікування змін в житті, надія на несподіване возз’єднання з чоловіком і спільне життя.

Життя, просочене страхом перед простим дзвінком коханому, перед зустріччю в громадському місці, де можна зустріти його знайомих. А чи варто говорити про самотність у вихідні дні, свята, коли навколо стільки щасливих, повноцінних пар і сімей з дітьми. Життя коханки просякнута болем і гіркотою, яка відчувається день у день.

Як же пов’язані поняття “кохання” і “коханка”

Кохання – це безцінний дар, який отримують далеко не всі. Це почуття, як найдорожчий приз, отримують тільки найтерплячіші – ті, хто вчиться кохати і бути коханим спільно з партнером, які можуть і хочуть пізнати себе і свого обранця, які здатні розуміти життєві уроки і не повторювати своїх або чужих помилок.

Тільки перетерпівши, перечекавши, навчившись, набравшись досвіду, пізнаючи себе і свого партнера, можна отримати такий великий подарунок – кохання.

Жінка, яка зважилася грати роль коханки, ніколи не пізнає справжнього кохання.

Неможливо назвати повноцінними відносинами зустрічі на кілька годин, кілька разів на тиждень. Такі відносини не зможуть розвиватися, такі почуття не зможуть рости – це просто неможливо, адже у одного з партнерів вже є інша сім’я. Партнери ніколи не зможуть повністю відкритися і довіритися один одному, а коханка ніколи не зможе розкритися, як жінка. Адже між ними завжди буде стояти дружина чоловіка, а можливо і діти. А якщо немає довіри – як може дозріти кохання, як його можна “виростити”?

Жінка, яка зважилася стати коханкою, повинна розуміти, що стосунки не будуть повноцінними: рідкісні зустрічі, подарунки, нетривалі залицяння – це все, на що вона може розраховувати. Цього недостатньо, щоб жіноче серце розкрилося і наповнилося коханням. Жінка не зможе виконати своє призначення, дане від природи – кохати і підтримувати чуттєвий світ відносин.

Крім реального світу існує світ енергетичний. І чоловік заряджається жіночою енергією. Це непохитний закон світу енергії.

Чоловік не може жити без жінки, вона є джерелом його енергії. Якщо він став шукати іншу – значить, дружина не дає йому необхідної енергії, і підсвідомо він шукає своє джерело.

Якщо поруч з чоловіком є джерело енергії – він буде успішним і впевненим у собі. Але якщо цим джерелом є коханка, а не дружина – енергія не буде їй повертатися, вона буде віддавати її даремно. А він буде її повертати в свою сім’ю, дружині та дітям.

Енергія належить до високих матерій. Віддаючи енергію, кожна людина повинна стільки ж отримувати натомість, відновлюючи свої запаси.

Коханка не зможе брати участь в обміні енергією, вона буде тільки віддавати її. І не зможе самостійно в достатньому обсязі заповнювати її, тому буде відчувати себе спустошеною.

У відносинах повинен відбуватися обмін енергією. Якщо жінка дарує свою енергію коханому чоловікові, він досягає успіху в справах, стає сильним і впевненим Чоловіком. Але енергія повертається до неї у вигляді турботи, захисту і забезпечення з боку чоловіка. Якщо віддачі не відбувається, жінка стає нещасною, спустошеною, її долають депресії і напади поганого настрою, вона часто хворіє.

Зустрічаються такі стосунки з коханкою, в результаті яких перша сім’я розпадається і створюється друга. Але в такому випадку люди зазвичай вважають за краще не думати про те, які були допущені помилки в перших стосунках і не виносять з них уроків. Як правило, такі шлюби заздалегідь приречені на нещасливий кінець, і людина просто змінює партнерів протягом свого життя. Якщо чоловік вчиться на помилках першого шлюбу, можливо вдруге він зможе пізнати справжнє кохання.

Чоловікові досить 1 року, щоб зрозуміти, чи хоче він бути з жінкою.

Чоловік робить свій вибір протягом 1-1,5 року відносин. Якщо цього не відбувається – він не зможе визначитися ніколи, і коханка так і залишиться коханкою.

Мудра жінка, яка знаходиться в ролі коханки, навіть при будь-яких рішеннях пропонує чоловікові як слід обміркувати свої подальші дії, і не поспішати з вибором.

Потрібно розуміти, жінка яка підтримує відносини з одруженим чоловіком, прирікає себе на саморуйнування, навіть якщо не відчуває цього.

Автор – Ірина Гаврилова Демпсі

Про те, як подолала кризу з коханим, і любовний трикутник, розповіла в рубриці “Кава з перцем” в програмі “Зірковий шлях” на каналі “Україна”.

Але спочатку зірка зізналася, що вдома буває рідко, а з дітьми багато часу проводить її чоловік, за яким вона заміжня 15 років.

“Вадим з дітьми займається, він у нас мама-тато. У нього пізно з’явилися діти, він дуже свідомий з ними, хороший батько, хоче бачити, як вони ростуть. Він дуже багато працював у своєму житті, сьогодні працює менше набагато. Ми помінялися місцями трохи, але, якби це було по-іншому, це було б неможливо, у мене вже б не було сім’ї. Тільки в такому вигляді це можливо”, – каже Полякова.

Співачка зізнається, що в її відносинах з коханим бували кризи, а на початку їхнього роману, вона була його коханкою.
“Я була коханкою свого чоловіка. Недовго, тому що він дуже рішучий, він не став мучити ні одну, ні іншу, він це коло перервав і все. Але я пережила цю історію, я знаю, що це таке, я розумію цю жінку, її горе, і трикутник – це неприємно, це трагічна ситуація, і я раджу в ньому не жити, його перервати в якусь сторону, або в ту або в іншу “, – поділилася співачка.

За її словами, відносини з чоловіком у неї змінилися в кращу сторону. Єдине, що залишилося незмінним – це його підтримка.

Артист у коментарі “Фактам” підтвердив свій роман із новою обраницею.

Павлік розповів, що вони із Катею щиро покохали один одного, а зі своєю колишньою дружиною Ларисою залишився у дружніх стосунках і додав, що завжди буде вдячний їй і робитиме для них із сином усе, що в його силах.

Молода обраниця співака в соцмережах часто публікує фото з ним, на яких вони обіймаються та цілуються.

Дівчина зізналася, що вони не приховували, а просто не афішували свої почуття і роман, щоб не викликати зайвих розмов. Близьким і так було непросто прийняти їхні стосунки.

“Спочатку Віктор пішов із дому, довго не розлучався – все це було болісно, ​​він дуже не хотів образити молодшого сина. Йому було дуже важливо, щоб все це прийняли його рідні. Тому ми чекали, поки всі дозріють, щоб всім було простіше. Так це тривало понад рік. Коли вже Віктор поїхав розлучатися з дружиною, то все вже проходило дружно: з жартами та сміхом. Зараз вони в прекрасних стосунках, вони спілкуються. Все мирно, все добре” – розповіла Реп’яхова.

Дівчина розповіла, що з колишньою дружиною та молодшим сином не спілкується.

Катерина – концертний директор Павліка. Відомо також, що дівчина багато років була його фанаткою.

Нагадаємо, що раніше Віктор Павлік отримав пропозицію піти на парламентські вибори разом із політичною партією «Стабільність» екскандидата в президенти Василя Журавльова.

Поліна витирала сусідні столики і прислухалася до розмови сім’ї, що замовила розкішну вечерю у їхньому кафе.

З першого погляду було видно, що родина при грошах, але і батьки, і діти сиділи набурмосені й невдоволені.

Обговорювали якісь видатки, горювали, що цьогоріч через кризу грошей вистачило тільки на відпочинок в Туреччині. А потім молодша донька влаштувала справжній концерт: якщо найближчим часом вона не отримає нормальний планшет, життя їй не буде.

Уже і так в класі її вважають мало не останньою, бо не їздить закордон купувати собі одяг. Урешті сяк-так заспокоївши своє чадо, батько розплатився та викликав таксі. Відвідувачі зникли, залишивши після себе гору брудного посуду.

Поліна занесла тарілки на кухню, а тоді, окинувши поглядом спорожніле кафе, вибігла надвір і тихенько розплакалася в осінніх сутінках.

Ну, чому Бог такий несправедливий? Одним дає усе ще й з надлишком, а інших обмежує навіть в найнеобхіднішому. Чому ці люди безтурботно коротали літо на піщаному і сонячному березі, коли вона не мала грошей навіть на зайвий шматок хліба, не кажучи вже про фрукти для малої?

Молода жінка втерла сльози краєм паперової серветки. Уже більше року їх разом з мамою та Яночкою називають цим неприємним словом — біженці. Вони ті, що втратили всі свої набутки: мир, душевний спокій, міцний сон, власний одяг, житло. Покидали Луганщину з кількома сумками в руках. Поліна згадала, як донька всю дорогу трималася за одну із валіз і плакала. Дитину не могла заспокоїти ні вона, ні чуйні провідниці, ні цукерки від співчутливих пасажирів. Її дівчинка була до краю виснажена цілодобовим сидінням в підвалі, життям упроголодь і вибyхами снаpядів.

В останні дні перед від’їздом існувати у цьому пeклі ставало все важче. А коли сусіднього хлопчика серйозно поpaнило oскoлком, Поліна зрозуміла, що повинна рятувати найдорожче, що в неї є. Перший тиждень на новому місці вона, малеча та мама-пенсіонерка насолоджувалися миром і тишею. А далі Поліна почала шукати роботу і зрозуміла, що тут, у незнайомому місті на неї чекало інше, персональне пeкло. Ніхто не хотів працевлаштовувати біженку зі сходу. Більше того, чужі жінки та чоловіки сипали на її адресу відвертими звинyваченнями.

Найчастіше закидали, що то вона та її рідні прикликали вiйну, тож тепер нехай сама вирішує свої проблеми. Спочатку Поліні хотілося кричати та виправдовуватися, бо ж її родина ні в чому не винна. Жили у своїй скромній хаті, тішилися кожному дню і навіть не думали закликати північних сусідів. Більше того, вона дуже любила Україну, так її виховував покійний батько-мовник.

А у її, Поліниному дитинстві вони разом вечорами співали народні пісні. Тато тішився, що росте така голосиста доня… Але найбільше боліло, коли, дізнавшись, що вона сама виховує дитину, люди кривили губи у презирливій посмішці. Мовляв, так ми і знали, нормальні сюди не приїжджають, а такі як ти, бездумні і вітряні всюди шукають собі легкого хліба. Розповідати про те, як довго вимолювала в Бога Яночку, а на шостому місяці довгоочікуваної вaгiтнoсті застукала чоловіка з подругою, Поліна не бажала.

Роботу вона не одразу, але таки знайшла. Грошей, звичайно, не вистачає, бо ж треба платити за оренду кімнатки, та й мамине здоров’я почало підводити. Лiки нині дорогі. А завтра у її донечки день народження. Правда, святкуватиме іменинниця без подарунка — до зарплати ще тиждень, треба на щось жити.

Раптом несмілива думка майнула в її охопленій журбою свідомості… Поліна опустила руку в кишеню й намацала там купюру. Справді, вона й забула, що та родина, яка й не уявляє яка то радість засинати у рідних стінах, не боятися за життя близьких і вимірює щастя планшетами, залишила на столі щедрі чайові — сто гривень.

Поліна посміхнулася, уявляючи радісне личко малої: таки придбає їй розмальовку і кольорові олівці. А там, дасть Бог, наступить мир і більше нічого вони не потребуватимуть.

За матеріалами – Вільне Життя, автор – Ілона АНДРОЩУК.

Життя якось умить утратило сенс. Бо ж для чого старатись, для кого ж і для чого ж робити? Залишився ж сам, як палець… Хата величезна, і хлів добротний, і подвір’я, та із кожного кута віє якимись холодом, пусткою… Джерело

Півроку тому пoмeрла Степанова дружина Надія. Рано пішла із життя. Бо хіба ж то роки – п’ятдесят із хвостиком. Помeрла Надія раптово, Степан більше ніж місяць не міг до цього звикнути, не міг із цим змиритись… Навіть, бувало, підсвідомо шукав у хаті – знав, що має бути десь тут, поруч… Та дні минали в самоті і на душі ставало дедалі важче… А ще ці спогади… Ятрили душу, ой, ятрили… І ще важче було від думки, що вже нічого не повернеш…

Надія та Степан познайомились у Росії, на далекій Півночі. Хоча родом обоє були з України, в чужину доля закинула на заробітки. Надія була сирота, а Степан із багатодітної родини, тож допомоги обом було чекати нізвідки. Степан справжній красень: високий, стрункий, із чорним чубом – тут нічого не скажеш. Усі дівчата біля нього так і вились. А юнак сподобав собі Надю – маленьку, тиху, навіть непримітну… Мабуть, тому, що дівчина була надзвичайно доброю, несварливою, згідливою. А от Степан був хлопець гарячий: коли щось не так, як він хоче, все криком, а бувало, й кулаками вирішував… Та Бог, видно, так людей у житті парує…

За якийсь час відчула Надя, що вaгiтна. Розповіла про все Степанові. «Гаразд, житимемо разом», – сказав. Про одруження ні слова, а вона й не заїкалась… І тільки коли донечці Світланці виповнилося чотири рочки, Надія зі Степаном розписалися. Та чи стала Надя від того щасливішою?.. Ой, не стала. Тепер Степан це добре розуміє. Дякувала жінка хіба що в душі, що її дитина має законного батька, ото й, певно, все…

На той час Надія і Степан уже повернулися в Україну, почали будувати хату в тому ж селі, де жили чоловікові батьки. Гарували чорно обоє. Та чи були між ними якісь почуття? Мабуть, ні. Часто вечорами Степан ходив «розвіятись» і додому приходив аж уранці наступного дня, а то й за декілька днів… Нерідко й напідпитку лaяв Надію, ображав, а іноді й руку на неї піднімав. Отак, як кажуть, ні про що, ні за що. Часто жінка брала маленьку донечку і втікала з дому – чи то до сусідів, а коли тепло було надворі, то в садок, за хату. Там обидві й ночували…

Згадуючи це, нині вже сивий чоловік хапається за голову:

«Ой Надько, Надько, якби то життя повернути назад, бодай на півроку, та я б… Та я б навколішки в тебе пробачення просив… Ноги тобі цілував би…».

І знову важкі спогади ятрять душу…

За якийсь час у Степана з Надією народився ще й синочок, Володя. Дітей Степан наче й любив, але дуже вже суворий, навіть жорстокий із ними був. І Світлана, і Володя, навіть коли підросли, боялись батька. Не знаходилось у Степана до сина і доньки доброго слова – лиш лaйка, а як випив, то й ременем виховував. Дивна була ця Степанова любов. Щоправда, коли діти школу закінчували, поїхав чоловік на заробітки на навчання їм заробити. Тут нема що Бога гнівити – дав, як то кажуть, він їм обом вищі освіти.

Та коли повернувся з тих заробітків! Господи, певне, було б краще, якби й там залишився. Десь рік, а то й більше, телефонувала до Степана якась жінка. Бувало, Надія підніме слухавку, то та пані тільки й те говорить, що Степан до неї піде, бо лише її кохає. Та й сам Степан не приховував своїх стосунків з іншою. Навіть погрожував дружині, що вижене її з помешкання, а додому свою коханку приведе, але вже не як коханку, а як законну дружину… Надя, бідолашна, все це вислуховувала, але мовчала… Знала: скаже бодай слово на свій захист – заробить на горіхи… Скільки ж там тієї Наді – як кажуть, пушка духу. А кулак у Степана важкий, неймовірно важкий…

А за якийсь час знайшов Степан молоду коханку в сусідньому селі. Усі про це знали, всі про це говорили. Чоловік хвацько ходив селом: дивіться, мовляв, який я ще козак! А Надя опускала очі, соромилась: діти вже дорослі, негоже, щоб тицяли на них пальцем через батька… Ой, скільки було в нього ще потім тих коханок! Навіть на доньчине весілля одну привів. Боже, це ж до такого додуматись!..

«Ой Надько, а чого ж ти мовчала? – знову хапається за голову сивочолий Степан. – Скільки ж ти натерпілася, бідолашна!.. Та вигнати треба було мене, таку сволоту! Вигнати!..»

Згодом діти поодружувались, але жити пішли окремо. Хоч і будинок великий, добротний – тут нема що казати: Степан був господарем на все село, і гроші вмів заробити, – але ні син, ні донька не хотіли жити під одним дахом з батьком. Навіть коли в гості приїздили, а він, Степан, до кімнати заходив, раптово переривали розмову. І таємниць ніяких наче не говорили, а ніби й далі, як у дитинстві, боялись батька. А ще якось навіть зневажали, чи що, за таке ставлення до матері…

І навіть коли Надії не стало, донька то принаймні раз на місяць до батька зателефонує, а син то й того ні. Ні будинку не хочуть, ні знатися з ним…

Коли діти роз’їхались і залишились вони разом із Надією, менше почав Степан пити і з коханками вже ніби не водився, але до дружини завжди мав за що вчепитися: то їжу не досолила, то пересолила, то не там щось поклала, то занадто холодне, бо занадто гаряче… І завжди в хаті крик, лемент… Не мала бідолашна Надя життя й далі. Повсякчас мовчки все ковтала: ніколи не обзивалась, не огризалась… Тихенько жила, так само тихесенько й згасла…

Не думав Степан, що так йому важко буде після смeрті дружини. Спершу ніби бракувало її в хаті, а потім з’явилась у душі якась пустка, байдужість…

Тепер часто отак сидить Степан на лавці біля хати і згадує життя. Перебирає ті спогади, як вервицю. Не старий ще, та й удівець, міг би й вдруге одружитись, чи бодай якусь господиню у дім привести, та Степан про це й не думає…

«Ой Надько, Надько, якби то життя повернути назад, – щоразу говорить подумки. – Та я б… Та я б!..»

Але змінити вже нічого не можна, бо ж життя не повернеш…

Руслана ЦИЦЮРА