Як інформує “biz.today.ua”, Голова Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев прокоментував складну ситуацію на ринку алкогольної та тютюнової продукції. Він заявив, що нелегальний спирт подешевшав за три місяці з 90 до 50 грн.

Депутат Верховної Ради повідомив, що офіційні обсяги виробництва відрізняються від реальних – можна з ймовірністю стверджувати, що далеко не весь спирт потрапляє на легальний ринок:

“Ми рекомендуватимемо Державній податковій службі, митниці, правоохоронним органам разом провести контроль виробництва спирту, тютюнових виробів, палива. Вони мають провести заходи щодо контролю, перевірити хронометраж на всіх підприємствах. Якщо ж контроль не допоможе, комітет звертатиметься до уряду з рекомендацією прийняти кадрові рішення”.

Гетманцев наголосив, що щорічно скарбниця втрачає через тіньовий ринок від 30 млрд грн до 1 млрд доларів. Діють злочинні угруповання.

В Україні збільшилася кількість фальсифікату горілки та цигарок: де продають небезпечну продукцію

Фальсифікують як українські, так і міжнародні торгові марки цигарок. Їх продають як усередині країни, так і за кордоном. Контрафакт алкоголю та цигарок можна вільно купити в інтернет-магазинах – за заниженими цінами.

В Україні збільшилася кількість фальсифікату горілки та цигарок: де продають небезпечну продукцію

В онлайн-магазинах продають “горілку в тетрапаках”, хоча реалізації у такій тарі заборонено. Причому, продавці не приховують, що продукція без акцизів.

Україні, яка готується до вступу до Європейського Союзу, важливо мінімізувати контрабанду. Громадяни повинні дотримуватися законів та сплачувати податки. Бюджет страждає – втрачаються величезні кошти, які можна було б спрямувати на потреби армії, зокрема на зарплати.

Відео з’явилося в одному з місцевих Telegram-каналів.

Як все було
Жінка вирішила, що це дуже смішно і весело і змушувала сина пити горілку. Хлопчик відмовлявся це робити і тоді він підмішала в спиртне сік.

Відзначимо, що спочатку дитина навідріз відмовлялася випити вміст чарки. Судячи з усього, хлопчик знав, що там спиртне.

Зіткнувшись з негативною реакцією свого сина на алкоголь жінка переконала його, що в склянці сік, показово доливши його в чарку. Хлопчик погодився і випив, але потім поперхнувся.

На відео можна зрозуміти, що жінка перебуває в стані алкогольного сп’яніння.

Увага! Відео містить ненормативну лексику.

На Львівщині чоловік вбив коханку за відмову купити горілку. Про це повідомили у прокуратурі Львівської області.

За процесуального керівництва Самбірської місцевої прокуратури завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні стосовно 39-річного старосамбірчанина, який підозрювався у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого).

Нагадаємо, подія трапилась у червні цього року за місцем проживання потерпілої.

Як було встановлено, обвинувачений напідпитку відправив свою 40-річну співмешканку придбати алкогольні напої, проте коли жінка повернулась без них, розлючений зловмисник наніс їй численні удари ногами та кулаками по тілу.

Від отриманих тілесних ушкоджень жінка померла.

Під час досудового розслідування до зловмисника застосовано найсуворіший запобіжний захід – тримання під вартою без альтернативи внесення застави.

На даний час кримінальне провадження перебуває на розгляді Самбірського міськрайонного суду.

Та навіть у нашому селі, хоч і не дуже часто, але зустрічається таке. Я вам можу їх розповісти. Але вони типові.

Моя ж історія зовсім інакша. Мої сусіди Микола і Олена одружилися нібито з великої любові.

Досить сказати, що із загсу Микола ніс дружину на руках аж додому. Всі були у великому захваті – і гості на весіллі, і випадкові перехожі. Всі посміхалися їм услід – це ж треба, таке кохання!

Проте одна бабця Василина, яка якраз бачила це дійство, тільки похитала головою на такий вчинок:

– От якби він через десять-двадцять років так ніс свою жону на руках, тоді би я повірила. А так, воно ще молоде-зелене. Не завжди те, що красно виглядає, таким і є насправді.

Її навіть почали активно зацитькувати інші жінки – мовляв, Василино, не наклич біду! Бо щастя подружнє – то дуже крихка річ. Най ся молоді люблять, най собі самі будують життя, як уміють. Що тобі до того? Ти ж ніби й добра набожна жінка, а каркаєш тут над ними, як ота ворона.

Але виходить, що тоді баба Василина ніби у воду дивилася. Тільки не зовсім ті її слова справдилися.

Бо от минув якийсь, може, місяць із того фантастичного весілля. А Микола вже йде додому n’яний, як чіп.

Та це ще нічого, бо десь годину після цього Олена ледве волочить ноги селом. І все це на очах усього села. У білий-білісінький день.

Та в нас то велике чудо – побачити чоловіка таким n’яним. А про жінку взагалі мовчу. Вважається, що то грiх не спасенний. Навіть не пам’ятаю, що б котрась жінок отакою n’яною волочилася удень нашим селом!

Зміни були такими разючими, що село не знало, що й думати. Плітки перепливали з хати до хати.

Ще через кілька місяців ситуація геть вийшла з-під контролю. Олена та Микола могли і десь під воротами звалитися.

Із красивих молодих людей, яким усі заздрили, вони за такий короткий час обернулися у зовсім деградованих aлкoгoліків. Обличчя синювате, під очима синці, подpяпані, обшарпані і, звичайно, часто голодні, вони ледь язuком плели. Та і в розмови нечасто через це встрявали.

Небагато було охочих і з ними поговорити. Якщо їх хтось намагався застерегти, то тут вони вже на слова не скупилися. Вони так облaяли свого несподіваного благодійника, що вже скоро їх радше обходили десятою дорогою.

І, то приголомшувало, якраз у ці виховні моменти вони навіть заступалися один за одного, ставали такими друзями, що не можна було повірити, що ще хвилину тому вони так щиро ненaвиділи.

Додому до них односельці вже намагалися не заходити. Та й, як не дивно, добротна хата, збудована батьками, теж почала стрімко занепадати. Рахунок ішов не на роки, а навіть на години. Це було щось навіть мiстичне.

Щодня, проходячи повз їхнє обійстя, можна було побачити якісь нові та дуже виразні ознаки занепаду.

На новій міцній хаті раптом почала обвалюватися штукатурка. І це не після якихось затяжних дощів чи міцних морозів. Надворі сяяло сонечко, погода була чудовою. Прекрасний час і для відпочинку, і для праці.

Недавно перекрита бляхою, хата почала затікати. Розводи появилися і на фасаді, і по боках. Стіни потріскалися. Та що там казати! Ворота – сталеві, міцні ворота – так скривилися, ніби в них фура заїхала. Сходинки до хати теж потріскалися, як вівсяне печиво.

Сільські жони ледь не хрестилися, коли проходили повз це занедбане обійстя. Але найстрашнішим був тут величезний бур’ян. Він улітку міг вuмaхати аж по самі плечі, бо жили вони на справді родючому ґрунті, де палицю увіткни в ґрунт, а вона все одно навесні зацвіте. Та ще брудна, ледь не чорна занавіска на вікнах довершувала всю цю гнітючу картину занепаду.

– Я більше так не можу жити! – одного раз гpюкнув кулаком по столу n’яний, як і завжди Микола.
Олена дивилася геть побляклима очима на свого чоловіка. Їй було байдуже. Бо він щоранку таке казав.

Тому вона звикла. Більше того, майже кожен Божий ранок починався саме із таких гучних заяв.

Я поїду на заробітки! – ще дужче розлютився Микола, бо бачив, що жінка в це зовсім не вірить і грюкнув по голому столу.

– Вже в горлі мені стоїть таке життя! – став він крuчати ще дужче. – Я хочу бути газдом. Таким, як Штефан та Ілько, – тицяв він у такі хвилини вправо і вліво – на двори своїх найближчих сусідів.

– Ги, ги, – белькотіла n’яна Олена. – Ти? На заробітки? Та кому тебе такого треба? Та й ледар ти великий. Ти попозерай на свою хижу. Люди обходять наш двір, такий він страшний.

Цього дня у їхньому домі стояла велика свaрка. Все село чуло уривки якихось сердитих фраз.

Вони звинувачували одне одного, клялися собі почати нове життя. Аж поки не змyчилися. І нарешті полягали спати. І це вранці, коли сонце кличе всіх сільських людей до роботи.

Зазвичай сварка в їхній хаті не була аж такою зaтяжною.

Та й n’яницями вони були тихими. Не лізли вони в бiйку. Хіба могли одне на одного трохи погиркати. Але то більше скидалося на якесь старече буркотіння, ніж на свaрку. Коли б ти не знав, хто насправді там жив, то здавалося, наче там жили старі-престарі та немічні люди.

Але через годину Микола прокинувся і всерйоз почав збиратися. Він знайшов десь свій іще легінський чемодан, увіпхав туди кілька штанів та брудних сорочок, якийсь малий шматок мила.

А тоді розвернувся і по-справжньому пішов із хати. Люди бачили, як він сів на рейсовий автобус.

Але жінка того всього навіть не бачила, бо й зовсім не дивилася на нього. Вона це сприймала як належне. Це ж був їхній чи не єдиний сімейний ритуал – спочатку йшли погpози піти геть, змінити кардинально усе своє життя, працювати та стати газдою, а потім махнути на все рукою.

– Йди, йди, лем не забудь ся вичур вернути! – казала вслід йому Олена і навіть не підвелася з ліжка.
Цього дня вона собі спокійнісінько проспала аж до самого обіду. Бо їла вона рідко. Тому ходила весь день геть охляла. Та й, напевно, виспалася тому, що чоловік не надокучав своєю філософією.

Дивно, але цього дня Микола не повернувся.

Ні цього, ні наступного, ні через тиждень, ні через два, ані через рік його в селі так і не побачили.

А Олена якось саме з того дня різко перестала nити. Чи злякалася, чи відчула відповідальність, чи щось інше – то дише вона сама знає. Бо бути самою – то теж, знаєте, непросто.

Особливо, коли тебе може прогодувати тільки земля. Чи, може, сталося щось інше, про що село не знало.

Поволі Олена ніби до життя почала повертатися. Один день бачать односельці – вона з бур’яном боpеться. На другий день – в городі копається. На третій змиває сходинки. Ще через тиждень взагалі сталося велике диво – на мотузках білизна випрана висить. А ще через тиждень вона в оранжерею на роботу попросилася. Цю новину в селі переказували з уст в уста.

Ну, це вже було теж велике чудо для села. Не менше, аніж те, коли вона так несподівано гiрко пuти почала.

Не дуже її хотіли туди одразу брати, бо бoялися, що вона пuячити почне, а там і до крaдіжок недалеко, бо треба ж за щось нещасну горiлку купляти. Але дружина господаря була далекою родичкою Олени, то вмовила чоловіка.

Але ні, не думайте, що Олена одразу побігла проnивати свої тяжко зароблені гроші. Вона навпаки – почала працювати за десятьох. Їй навіть довелося ледь не подвоїти зарплату. Так виглядало, ніби вона щойно на світ нарoдилася і зараз дивується життю, яке воно прекрасне.

І колишня краса, за яку її полюбив Микола, поволі до неї знову теж повернулася. Всі стали помічати, що селом іде гарна, струнка молодичка, а не якась там сільська n’яничка, об яку боїшся десь у сутінках на дорозі спіткнутися.

І тут почали свататися до Олени чоловіки. Як це, така файна жіночка, та й без господаря!

Вона довго не хотіла погоджуватися ні на чиї пропозиції. Мабуть, ще не стерся з пам’яті гіркий досвід подружнього життя. В кожному з потенційних чоловіків їй, либонь, увижався Микола.

Але якогось дня село нарешті облетіла звістка, що вона виходить заміж за Івана, нашого сусіда. Тобто, й жили вони на одній вулиці. Іван, до речі, ще нежонатий. За хлопця виходить! То була топова новина!

Весілля проте було дуже тихим, майже непомітним, далеко не таким феєричним, як у перший раз.

Розписалися, найближчих родичів тільки запросили, та й по всьому. Та ще й гостилися в місті, а не вдома і не в сільському ресторані. Напевно, щоб сховатися якнайдалі від поглядів односельців.

Але даремно. Далеко не всі у селі і знали, що в той день у Олени весілля було. А може й соромилася вона отих пишних урочистостей, хто його знає? Та, як казала баба Василина, весілля – то ще не все щастя.

І от почали вони газдувати. І зажила вона з тим Іваном справжнього щастя. Він і майстер на всі руки. І за худобою дбає. І обійстя тримає в порядку. Та й Олена весь день звивається на господарстві домашньому. Не можна сказати, що він під каблуком у Олени. Все в них якось лагодилося.

Заглянеш до них на двір, а там вереск та всіляка худобина бігає. І корова в них, і поросят кілька, і коза, і гуси, й качки, і кури, і кролі, і ягнят кілька. Ще й ставок собі зробили, щоб риби своєї вдосталь мати. Вуликів понаставили, щоб із медом бути! Он вже й про перепілок думають – можна буде продавати яйця.

Мало в кого в селі аж такий багатий набір господарський був. Хоч люди в нашому селі дуже трудящі. Бо на те рук треба та часу! Але, коли вже годен то все протримати, то й заробіток маєш який-не-який. Повезеш кілька разів у місто молоко, сметану, яйця, масло, м’яса, той маєш ніби зарплатню.

Але не тільки робота єднала їх. Вони справді любили одне одного. І була це не галаслива любов, проте справжня.

Буває, Олена піде продавати на базар щось, а Іван їй до зупинки чоботи несе. Бо раптом похолодало, а Олена вирвалася з дому в легеньких черевичках. Ще, не дайте Боже, простудиться.

Або вона йому їсти щоразу несе, коли його черга в череду корів гнати. Ніби й не потрібно це робити. Бо в нас такий звичай, що щоразу інша господиня готує обід пастуху. У нас 30 корів у селі. То так виходить, що один раз у місяць кожна ґаздиня має приготувати чередареві їсти. Чередарів зголосилося тільки шість.

Це й не обтяжливо, і зручно для всіх. Та і в Олени вдосталь роботи вдома, щоб ще бігти до чоловіка з тим своїм обідом. Але, бачте, біжить чомусь, дбає про нього, як про зіницю ока.

А що Микола – спитаєте ви? Сnився нанівець? Під плотом ночує? Аж ніяк! Він теж усіх нас прuголомшив.

Поїхав він тоді на заробітки в Італію і ніби зовсім про гoрiлку забув. Невдовзі навіть там став бригадиром. А потім великим затребуваним спеціалістом став. Він там мости будує, всюди його кличуть.

Це ніби й диво, а ніби й ні. Бо всі в селі знають – таким добрим майстром був його батько. Той міг із дошки колиску зробити. А Іван цьому ремеслу ніде не вчився. Хіба що гени озвалися.

Але про нього дуже захоплено іноземці відгукуються. Навіть до нас у село приходили, питали про Миколу. З їх слів ми про його долю й дізналися. Малі діти, які тепер вчать англійську змалку, нам переклали, що оті іноземні дядьки про Миколу наговорили.

Микола й одружився на італійці. Дуже вона його любить, навіть мову трохи його вивчила. Залюбки родичається з українськими родичами. Приїжджає на Різдво та Великдень, коли Миколі робота дозволяє.

Але ж Микола – теж із нашого села. То спочатку всі спостерігали, як вони з Оленою зустрінуться. А італійка така жвавенька. Розцілувала Олену на вулиці. Каже – я знаю, ти його перша жона, так і сказала – жона мого чоловіка. Я рада, що в тебе так усе склалося. Смішно вона говорить, почерез слово її зрозумієш. Але така мила та тендітна. Будь-кого заговорить.

А Микола теж Олені посміхнувся. Її малим – а на той час у неї вже було двоє хлопчиків – цукерок та фруктів понавозив. Ще й пожартував, що не встиг до них лелека тоді прилетіти, припізнився трохи.

А італійка вже вaгiтна була тоді, потім у них дівчинка нарoдилася. На Миколу дуже схожа. Наші,українські гени перемогли!

Ось як вона парадоксально усе склалося. Разом вони тільки пригнічували одне одного, заважали розвиватися, тягнули вниз. А поокремо навіть неабиякого щастя зазнали. Справді великого людського щастя!

То, може, не завжди варто чіплятися за те, що маємо. Бо життя нам може запропонувати набагато більше.

Марія КНОБЛОХ

“До медичної установи доставлено двох малолітніх дівчаток у віці 7 місяців і 4 років. Старша – з отруєнням сурогатами алкоголю, молодша – без ознак життя”, – повідомляє прес-служба обласної Нацполіціі.

Поліцейські встановили, що в день трагедії мати неповнолітніх пішла в школу на батьківські збори, залишивши дітей на свого 53-річного співмешканця. Коли жінка повернулася додому, вона виявила свою чотирирічну доньку на підлозі в непритомному стані.

В іншій кімнаті між спинкою дивана і стіною вниз головою лежала її молодша дочка. Співмешканець в цей час перебував в стані сильного алкогольного сп’яніння і міцно спав.

Каретою швидкої допомоги дітей доставили в реанімаційне відділення, де лікарі констатували смерть молодшої дівчинки.

Всього в родині виховувалися дев’ять дітей. За кілька днів до трагедії працівниками ювенальної превенції Любашівського відділення поліції стосовно голови сім’ї був складений протокол за статтею “Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків по вихованню дітей”.

Зараз 53-річний чоловік затриманий. Розпочато кримінальне провадження за статтею “Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена ​​опіка чи піклування”.

Після великої кількості акцій по припиненню продажу нелегального алкоголю та споювання у Івано-Франківську, «наливайки» придумали нову тактику. Під час торгівлі у руках тримають одну-дві пляшки. Тож не дуже переживають, коли цей товар у них вилучають. А основні запаси ховають неподалік.

Однак «Вартові» прослідкували за однією жінкою-самогонщицею. І виявили, що вона періодично виймає пляшки із купи сміття зваленої неподалік таблички з написом “Сувеніри”. Відразу після цього, «вартові» відправили небезпечні “сувеніри” туди, де їм і місце – вилили у сміття.

“Тож, якщо ви теж хочете долучитися до боротьби зі спиванням жителів Івано-Франківська, виносячи сміття, звертайте увагу на підозрілі пляшки наповнені безбарвною рідиною” – напсали «Муніципали».

При виявленні таких – повідомляти, за телефонами 067-88-099-24, 705-888.

Або ж просто вилийти знахідку на місці.

За порядком на ринках Івано-Франківська слідкує Муніципальна варта.

Сьогодні, 5 жовтня, працівники формування навідалися до «наливайок» на базарах Івано-Франківська. Нескладно здогадатися, що там – «процвітає» сурогатний алкоголь. Таку партію працівники виявили і – знешкодили, просто виливши на землю. Відзвітували на сторінці у соціальній мережі. На відео видно, що вилили щонайменше дві трилітрові банки алкоголю невідомого походження.

«Торгівля сурогатним алкоголем, несе небезпеку отруєння неякісним продуктом та зростання рівня алкоголізму », – застерігають вартові.

* Горiлку з маленької чарочки можна випити до дна. Однак порожню чарку вам одразу ж знову наповнять. Тож, якщо ви не
хочете пити багато, при кожному тостi вiдпивайте з чарки потроху. Тодi вам не доливатимуть — це неввiчливо. До речi, вiдпивати з чарки можна i не чекаючи
тосту. Пити до дна пiсля тосту треба лише в особливих випадках. У всiх iнших досить пригубити з чарки.

* На пропозицiю долити спиртного можна ввiчливо вiдповiсти: “Дякую, наразi не хочу”, — i той, хто наливає,
повинен зважити на це без заперечень.

* Вiскi п’ють звичайно з льодом чи содовою водою. Однак цiлком припустимо пити вiскi нерозбавленим.

* Вино вiдпивають iз бокала потроху, оцiнюючи його смак та аромат.

* Лiкери п’ють маленькими ковтками.

* Коньяк також п’ють маленькими ковтками, перерви мiж ними мають бути тривалими. Тепло коньяка повинне розтектися по пiднебiннi. Чарку з цим напоєм треба тримати в руках, коньяк
любить тепло.

* Шампанське та iншi газованi вина краще пити вiдразу.

Повідомляється, що уряд підняв ціни на сто гривень за сто грамів алкогольного напою. Щоправда, такою “пекучою” буде роздрібна ціна для гурманів, які віддають перевагу віскі, рому та джину. Любителям горілки доведеться викласти за пляшку щонайменше 70 гривень. Стільки коштуватиме і найдешевше шампанське.

Зазначається, що рішення пов’язано з тим, що запроваджений у вересні 2015 року розмір мінімальних цін сьогодні вже не відповідає реальним витратам суб’єктів господарювання на виробництво та реалізацію алкогольних напоїв. Зокрема, з початку 2016 року зросло акцизне зобов’язання та ціни на спирт.

У пояснювальній записці до документа зазначається, що станом на січень 2016 року ціна на спирт становила в середньому 240 грн за декалітр (одна з основних одиниць об’єму у виноробстві, дорівнює 10 л) з урахуванням ПДВ, а з квітня поточного року підвищилася до 285 грн за декалітр.

Також зросли й інші складові. Тому запропоновано провести корекцію мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв залежно від коду продукції:на горілку та лікеро-горілчані — на 27,1 — 27,86 % (з 54,90 до 69,78 грн за 0,5 л);віскі, ром і джин — на 37 — 63 % (до 750 грн за 1 л);шампанське — на 40 % (до 69,9 грн за 0,7 л );натуральні вина — на 22 % (до 33 грн за 0,7 л);кріплені вина та вермути — на 55,6 % (до 42 грн за 0,5 л).

Крім того, ціни зростуть і на коньяк — на 24 — 27 % (1 л): “три зірки” — з 269,23 до 336,22 грн (опт) та з 420 до 524,5 грн (роздріб), “чотири зірки” —з 285,26 до 352,24 грн (опт) та з 445 до 549,5 грн (роздріб), “п’ять зірок” — з 301,28 до 384,29 грн (опт) та з 470 до 599,5 грн (роздріб).

Експерти стверджують, що таке цінове регулювання допоможе уникнути поширення неякісної продукції на ринку.

Журналісти місцевого видання провели експеримент і з допомогою бійців АТО (добровольців в даній контрольній закупці) змогли без проблем купити неявнісний контрафактний алкоголь.

Сто грам горілки, під носом у міської влади Коломиї, можна купити за ціною – 6 грн. Щоправда, аби потрапити всередину такої “точки” потрібно відстояти у немаленькій черзі. Про це пишуть Версії з посиланням на Dumay. TV.

Як відомо, 30 червня Вищий адміністративний суд України визнав недійсним торішню постанову уряду №426 щодо мінімальної роздрібної ціни на алкоголь. Тоді вона була зафіксована на рівні 54,9 грн.

Однак в ході судового розгляду з’ясувалося, що мінімальна ціна була сформована кабміном з порушеннями законодавства, яким передбачено при формуванні МРЦ орієнтуватися на нижчий ціновий поріг сировини і комплектуючих. Але кабмін скористався варіантом, запропонованим асоціацією “Укргорілка”, в якому основні показники були завищені, – повідомляє видання Багнет.

Експерти говорять про те, що великі виробники алкоголю таким чином витісняють з ринку дрібних конкурентів. У свої пропозиції по формуванню МРЦ вони закладають навіть власні бюджети на рекламу.  Не дивлячись на рішення суду, кабмін в цей раз готується до рекордного підвищення – проектом постанови передбачена цифра близько 70 гривень за півлітрову пляшку горілки (при тому, що суд визнав незаконним МРЦ на рівні 54,9 грн).

Дрібні виробники, яким нова “мінімалка” загрожує банкрутством, звинувачують Мінекономіки в лобіюванні інтересів монополістів, які в черговий раз вирішують свої проблеми за рахунок населення.