Мами і тати, які бажають знати, чи правильно вони виховують дітей, тонуть у потоці літератури, написаної як професійними педагогами, так і демагогами широкого профілю. Загальна біда більшості таких книг – опора на старозавітні принципи педагогіки, а не на сучасні дослідження. Ми обрали 5 наукових публікацій, в яких психологи підтверджують або, навпаки, спростовують деякі розхожі уявлення про виховання дітей.

1. Бути хорошими батьками корисно
Дослідження, проведене в 2013 році, показало, що батьки, які приділяють дітям багато часу, люблять їх і часто з ними розмовляють, відчувають себе набагато щасливішими, ніж матері-химери і батьки-негідники, які живуть в своє задоволення і згадують про дитину в рекламних паузах між телепрограмами.

Цікаво, що ця бочка щастя, яку батьки отримують разом з народженням дорогої дитини, воістину бездонна: навіть ті батьки, які викликають глузування навколишніх постійною турботою про дітей, наприклад, бажанням телефонувати до неї по десять раз на день, насправді не так вже й смішні. Вони відчувають задоволення від життя гостріше, ніж більш помірковані у своїх проявах любові батьки.

«Чим більше турботи і уваги люди дарують іншим, тим більше щастя вони відчувають і тим більший сенс вони бачать у житті, – стверджують автори дослідження, соціальні психологи. – З цієї точки зору чим більше батьки вкладають у добробут своїх дітей і чим більше вони «дітоцентричні», тим більше щастя вони отримують».

2. Суворі батьки завдають шкоди своїй дитині
Навіть у США, де грубе поводження з дітьми легко може перетворитися на предмет судового розгляду, близько 90% батьків хоча б один раз «виховували» дитину за допомогою лайки, висміювання або навіть насильства. Між тим сувора дисципліна не корисна для дітей.

Часто батьки вважають, що дитина пробачить їм суворість, коли виросте і зрозуміє, що вони були суворими з любові до неї, але це не так
Дослідження, в якому взяли участь 967 американських сімей, показало, що сувора дисципліна може принести сумні плоди в майбутньому. Якщо ви кричите на 13-річного підлітка, змушуючи його робити уроки або не тинятися по вулиці, він, можливо, вас і послухає. Однак у найближчі роки він з набагато більшою ймовірністю перетвориться в бунтівника, ніж ті його однолітки, батьки яких не прагнуть налагодити залізну дисципліну.

«Уявлення про те, що сувора дисципліна ніяк не позначиться на подальшому житті дитини, невірно. Часто батьки вважають, що дитина пробачить їм суворість, коли виросте і зрозуміє, що вони були суворими з любові до неї. Однак насправді жодна любов батьків не рятує поведінку дітей від цих наслідків вербальної дисципліни», – підсумовують автори дослідження.

3. Розпорядок дня впливає на розумовий розвиток дитини
А от вчасно відправляти дитину в ліжко, навіть якщо їй зовсім не хочеться спати, – зовсім не примха суворого батька, а життєва необхідність: правильний графік впливає на нормальний розвиток мозку дитини.

Психологи дослідили 11 тисяч дітей у віці від 3 до 7 років і виявили вплив добового режиму на формування когнітивних функцій мозку. Ті діти, яким у 3 роки батьки дозволяли стрибати по кімнаті після опівночі, як правило, відрізняються помітно гіршими здібностями до читання, арифметики і навіть базовими навичками руху. Ця закономірність спостерігалася незалежно від статі дитини.

Дослідники відзначають, що трирічний вік особливо важливий для правильного розвитку мозку, і радять якомога раніше привчати дитину до певного розпорядку дня.

4. Співати разом з дитиною – найкращий спосіб налагодити контакт
Діти люблять, коли мами і тати кричать і співають разом з ними. Як з’ясували психологи, це куди більше, ніж просто приємна забава, – хлопчики і дівчатка, чиї батьки люблять такий спів, відчувають себе щасливішими і відчувають більш тісний зв’язок зі своїми батьками, чим діти батьків, які цього не роблять. Крім того, хоровий спів допомагає привчати дитину до домашньої роботи.

Буде не зайве згадати, що ритмічні колективні дії – спів, танці тощо – лежать в основі багатьох ритуалів, спрямованих на зближення групи людей. Такого роду обряди зустрічаються не тільки у народів, що перебувають на доісторичній стадії розвитку, але і в сучасних суспільствах – згадаймо хорове виконання гімну, прийняте на урочистих подіях.

5. Відсторонюючи батька від дитини, мати шкодить своїй психіці
Опитавши 180 жінок, у яких є діти до 5 років, психологи з’ясували, що наявність депресії тісно пов’язане з їх відношенням до участі чоловіка у процесі виховання дитини.

Жінки, які намагаються вселити дітям ідею «тільки матуся подбає про тебе», відчувають депресію частіше
Матері, які усвідомлювали, що батьки – такі ж повноцінні учасники процесу виховання і дитина повинна слухатися і любити не менше, ніж свою матір, як правило, не страждали від депресії і позначали свій рівень стресу як мінімальний. А от ті жінки, які намагалися вселити дітям ідею «тільки матуся подбає про тебе», відчували депресію куди частіше.

З цією ідеєю часто асоціювалося і бажання самопожертви заради дитини: жінки підсвідомо забороняли собі жити власним життям і збіднювали свої стосунки з чоловіком, що руйнувало гармонію в їх сім’ях і викликало у них підвищений рівень стресу. Піклуватися про дитину, як ми сказали вище, корисно не тільки для неї, але і для вашої психіки. Однак якщо ви починаєте сприймати турботу як жертву зі свого боку, справа добром не скінчиться.

Залиште свій коментар

Тому не дивно, що в останні десятиліття багато батьків прийняли модель освіти, яка підходить для суспільства споживання.

Вони хочуть, щоб їх діти були готові до життя, але не в широкому сенсі цього слова, а в найбільш обмеженому: вони хочуть, щоб їхні діти мали знання і навички, необхідні для одержання гарної професії, гарної роботи і великої зарплати.

Ці батьки поставили перед собою мету: вони хочуть, щоб їхні діти були найкращими. Щоб досягти цього, вони, не вагаючись, записують дітей на всілякі додаткові заняття, і, звичайно ж, підштовхують їх до успіху за будь-яку ціну. І найгірше те, що вони вірять, що роблять це «для їхнього ж добра».

Найбільша проблема цієї освітньої моделі полягає в тому, що вона чинить непотрібний тиск на дітей – тиск, який в кінцевому підсумку забирає у них дитинство і формує емоційно зламаних дорослих.

Небезпеки підштовхування дітей до успіху.
Під тиском родичів більшість дітей стають слухняними і можуть досягти результатів, які просять їх батьки, але в довготерміновій перспективі це обмежує їх автономне мислення і навички, які можуть привести до реального успіху.

Якщо ми не даємо дитині можливості та свободи знайти свій шлях, тому що ми наповнюємо її своїми очікуваннями, дитина не зможе приймати свої власні рішення, відчувати і розвивати свою індивідуальність.

Отже, прикидання, що діти – найкращі, має серйозні небезпеки:

1. Створює непотрібний тиск, який наповнює їх дитинство. Дитинство – це період навчання, а також радості та пустощів. Діти мають вчитися в цікавій ігровій формі, вони мусять припускатися помилок, витрачати час, давати волю своїй уяві та проводити час з іншими дітьми.

Очікування того, що діти будуть «найкращими» в цій сфері, покладаючи на них занадто великі надії, тільки змусить їх тендітні коліна зігнутися під вагою тиску, якого вони не потребують. Цей спосіб навчання в результаті забирає у них дитинство.

2. Викликає втрату внутрішньої мотивації і задоволення. Коли батьки більше зосереджуються на результатах, ніж на зусиллях, дитина втрачає внутрішню мотивацію, тому що вона зрозуміє, що результат важливіший за її зусилля. Так само, зосередившись на результатах, ви втрачаєте інтерес до шляху і перестаєте насолоджуватися ним.

3. Породжує страх перед невдачею. Страх перед невдачею – одне з найбільш обмежувальних почуттів, які ми можемо досвідчити. І це почуття тісно пов’язане з нашим уявленням про успіх. Тому спонукання дітей до успіху на ранніх стадіях часто лише вселяє в них насіння страху невдачі.

Як висновок, цілком імовірно, що ці малюки не стануть самостійними і практичними дорослими, як цього хочуть їхні батьки, а стануть людьми, які роблять ставку на страхування і приймають посередність тільки тому, що бояться зазнати невдачі.

4. Призводить до втрати самооцінки. Багато найбільш успішних людей, професійно кажучи, не впевнені в собі. Наприклад, численні супермоделі, наприклад, зізналися, що вважають себе некрасивими або товстими, хоча насправді вони – ікони краси.

Це відбувається тому, що рівень перфекціонізму, якого вони завжди зазнавали, змушує їх вірити, що цього ніколи не буде достатньо, і що найменшої помилки досить, щоб інші зневажали їх. Діти, які ростуть з таким переконанням, стають небезпечними дорослими з низькою самооцінкою, які вважають, що вони недостатньо гарні, щоб їх любили. В результаті вони живуть в очікуванні думки інших.

Що насправді повинна знати дитина?
Діти не мають бути найкращими, їм просто треба бути щасливими. Тому вам варто тільки переконатися, що ваша дитина знає:

те, що її люблять, безумовно, і завжди, незалежно від помилок, які вона робить.
що вона у безпеці, що ви будете захищати і підтримувати її, коли зможете.

що вона може пустувати, витрачати час на фантазії та ігри зі своїми друзями.
що вона може вибрати те, що їй подобається найбільше, і присвятити себе цьому вподобанню, незалежно від того, що це таке.
що вона – особлива і чудова людина, як і багато інших людей на світі.
що вона заслуговує на повагу і повинна поважати інших.

Також важливо, щоб батьки знали:
що кожна дитина вчиться в своєму власному темпі, і що не треба плутати стимуляцію розвитку з тиском.
фактор, який найбільше впливає на успішність дітей, полягає в тому, що батьки читають своїм дітям, що вони щовечора присвячують трохи часу вихованню пристрасті до читання, а не в дорогих школах або надважких іграшках.
що дитина, яка отримує кращі оцінки, майже ніколи не є найщасливішим маленьким хлопчиком, тому що щастя не вимірюється цими термінами.
що дітям не треба більше іграшок, а потрібне більш просте і безтурботне життя, а також більше часу з батьками.
що діти заслуговують свободи досліджувати все і вирішувати для себе, що їм подобається, і робить їх щасливими.
Дайте дітям право на дитинство!