Документи пред’являти відмовилися, представившись військовими і СБУ-шниками при виконанні, тому їм за процедурою було задано питання:
– Пароль?
Сидівший за кермом п’яний майор СБУ В’ячеслав Кравченко озвучив старий пароль, після чого чергові на блокпосту бійці батальйону “Івано-Франківськ” зажадали, щоб всі вийшли з автомобіля. Майор Кравченко вийшов з пістолетом ПМ, який демонстративно зняв із запобіжника.
Далі бійці “Івано-Франківська” теж діяли за інструкцією – спочатку чергу в повітря, а потім СБУ-шники і співробітники військкомату по разу вдарилися об асфальт, та так і лежали до прибуття опергрупи. Зброю у них відібрали.

Все відбулося ввечері 14 жовтня, в День захисника України, що пояснює п’яних есбеушників і військкомів. А зараз СБУ намагається пресувати бійців за перевищення повноважень, відкриті кримінальні провадження, почався суд.

Чергове засідання суду заплановано на сьогодні.

У крові майора СБУ В’ячеслава Кравченко було виявлено 1,33 проміле, що він і демонструє на відео.

Зустріли бійців на території залізничного вокзалу Івано-Франківська з хлібом і сіллю, оркестром, теплими словами.

“Ми зробимо все, щоб хлопці відчували нашу підтримку. Дякую, що захищали спокій нашої держави. Дякую, що повернулися живими. Слава Героям!“, – написав на своїй офіційній Фейсбук-сторінці міський голова Івано-Франківська Руслан Марцінків.

Згадує події серпня 2014-го, коли почалися бої за Іловайськ.

— Ми поїхали автобусами. Переночували біля штабу Руслана Хомчака (командир оперативного командування “Південь”, керував опера­цією зі звільнення Іловайська. — ГПУ). Він сказав, що точної інформації про сили ворога немає. Мовляв, відправив дві розвідні групи, але їх обстріляли, повернулися ні з чим. За приблизними даними, там було до сотні бойовиків.

Ми вирішили провести розвідку боєм. Обережно підступити, як робили це в Попасній і Лисичанську.

Як почалася операція?

— На світанку 10 серпня висунулися двома колонами. По правому флангу йшов батальйон “Шахтарськ”, чоловік 30–40. За ними — невелика група “Правого сектора” й “Азова”. Прикривали нас праворуч, бо там була густа “зеленка”.

Я очолив ударну групу — 150 наших плюс пару десятків з інших батальйонів, зокрема взвод із “Дніпра”. Попереду БТР.

Так дійшли до мосту перед Іловайськом. Нас обстріляли з гранатометів і стрілецької зброї. Залягли над дорогою, БТР обробив засідку з кулемета. П’ятьох бойовиків знищили, захопили їхній гранатомет і багато автоматів. Решта втекли у броньованому автомобілі Ощадбанку, який віджали в місті.

Ми просунулись ще трохи. У БТРа заклинив кулемет, а за ним і двигун. Броньований КрАЗ відтягнув його, відремонтували й пішли далі.

Назустріч стріляли з автома­тів. За годину ми втратили зв’язок із “Шахтарськом”. Лівий фланг контролювали — там поле, його прочесала наша розвідгрупа. Не знали, що відбувається по правому флангу. Я дав команду висунутися туди відділенню розвідки “Купол” — це підрозділ “Донбасу” з десантників і афганців. Вони побачили людей біля міста. Ті почали стріляти. “Купол” вступив у бій, на допомогу пішло ще одне відділення.

Від пострілу в голову загинув наш боєць “Самольот”. Командира “Купола” поранили в руку. Я наказав їм відійти.

Сам повів групу забирати тіло “Самольота”. Залізничні колії були заставлені вагонами. А за ними — бетонна стіна. За нею стояла група кадировців. Вони вели бій професійно — усі обстріляні. Я взяв двох бійців із РПГ (ручний протитанковий гранатомет. — ГПУ), групу прикриття зі стрілків. Але тіло “Самольота” кадировці вже забрали за мур. Ми накидали їм гранат і відішли до батальйону.

Почали знову колоною просуватися вперед.

Де зазнали найбільших втрат?

— У БТРа закінчився боєкомплект. Треба було ще снарядів для “зеушки” (зенітна установка. — ГПУ), якою розчищали дорогу. Четверо бійців на БТР поїхали поповнити запас. Біля мосту нарвалися на засідку. Я виїхав на поміч двома броньованими пікапами з кулеметами. Коли доїхав, троє вже загинули, четвертий лежав поранений.

Під мостом ми знайшли 100 кілограмів вибухівки і шнур, який тягнувся нагору. Диверсанти відійшли. Вони хотіли підірвати міст, щоб відрізати шлях і знищити весь батальйон.

Ми просунулися вперед ще трохи. По правому боці бачили завод, по лівому — почалася “зеленка”. Попереду — блокпост. БТР підтягну­вся з боєкомплектом. Тільки він очолив колону, як з блокпоста відкрили вогонь.

Вони вже знали, що я — командир. Почали працювати снайпери, кулі літали близько. Я наказав усім залягти в “зеленку”. Двох афганців відправив у розвідку. Вони підійшли до самого міста. Густа “зеленка” хлопцям видалася підозрілою, навмання бахнули туди з “підствольника”. І посадка ожила — усе піднялося, заворушилося. Там були сотні кадировців і бойовиків у маскувальних сітках. Почався шквальний вогонь. Одночасно поливали з правого боку, з індустріальних будівель. І в лоб — із блокпоста.

Я наказав відійти.

Бог нас бачив, бо при відході нікого не поранило. Зрозуміли, що в Іловайську не сотня бойовиків. І що вони воюють продумано. Цей висновок коштував чотирьох убитих і двох поранених.

Де були підрозділи, з якими втратили зв’язок?

— Вони отримали зустрічний вогонь. Тоді загинув чоловік Тетяни Чорновол (активістка Майдану, народний депутат. — ГПУ) Микола Березовий і боєць “Азова” 27-річний Андрій Дрьомін із Тернополя.

Батальйон “Шахтарськ”, зустрівши вогонь, утік. “Азов” і “Правий сектор” залягли.

“Правий сектор” захопив у полон кількох бойовиків. Ми домовлялися обміняти їх на тіло “Самольота”. Але “Правий сектор” відмовився — бо нарвався на бойовиків, які їх розстріляли.

Тіло “Самольота” забрали за кілька місяців.

Як планували звільнення Іловайська?

— Руслан Хомчак дав команду Збройним силам зачистити навколишні села. Звідти прийшли диверсанти, які мали підірвати міст. Ми планували масовий штурм. Підтяглися підрозділи, танки, БТРи, БМП. Щоб ударити по Іловайську з трьох боків.

Не вдалося, бо в декого не вистачило розуму і правильних рішень.

Як вас поранили?

– 19 серпня заводив диверсійну групу з 76 бійців у тил ворога. Ми захопили лівий бік Іловайська. Хотіли допомогти тим, хто бив у лоб і по правому флангу — “Правий сектор”, “Дніпро” і Збройні сили.

Ми зайшли в центр міста. Куля влучила мені в голову. Життя врятував шолом. Була тріщина основи черепа. Кулю з голови витяг сам і ­три тижні обробляв рану.

Був поранений, тому через так званий коридор з оточення не виходив. Вибрався 11 вересня через Донецьк. Зі мною був боєць із простреленою ногою. Він не рухався. Я годував його, поїв і оброб­ляв рани. Нам помогли місцеві патріоти.

12 ­бійців загинули 10 серпня, у перший день бойових дій за Іловайськ.

459 бійців загинули в Іловайському котлі, поранені — 478. Точна кількість зниклих безвісти не встановлена.

3500 російських кадрових вій­ськових оточили Іловайськ у серпні 2014 року. Їх посилили 500 бойовиків.

13 серпня у Степанівку ввійшли російські танки

6–7 серпня вступити в Іловайськ спробував батальйон “Кривбас” за наказом генерала Хомчака. Підрозділ посилили двома танками, двома БТРами і загоном “Правого сектора”.

У ті ж дні через Ізварине до Іловайська зайшли регулярні підрозділи російської армії. 11 серпня зросла кількість обстрілів позицій 30-ї бригади під Степанівкою, біля кордону з Росією.

Регулярні підрозділи РФ захопили пропускний пункт “Маринівка” на кордоні, захопили село Дмитрівку. 12 серпня дійшли до Сніжного, об’єднавшись із бойовиками.

13 серпня танкова колона російських сил вийшла на Степанівку. 3-й батальйон 30-ї бригади самовільно залишив позиції.

Із цього почався Іловайський котел.