Так закидайте мене тапками, але відповім чесно, чого мені от не вистачає.

Хлопчику мій, я хочу стабільності. Я хочу бути впевненою в тобі і в завтрашньому дні поруч з тобою. Я хочу не просто знати що ти мене кохаєш, я хочу це бачити в твоїх вчинках, в твоїх планах на майбутнє, де я не на другому місці, мaть твoю!

Я хочу знати, що якщо я захворію – ти не будеш нервувати і махати ручками, а будеш мені допомагати. Я хочу знати, що я зі спокійною дyшею можу відпустити тебе в будь-яку точку планети і не хвилюватися, що там є інші жінки.

Я хочу від тебе конкретики, не треба морочити мені голову, я не буду чекати, коли ти достигнеш, переживеш 3-ю кризу, виплатиш іпотеку, або які ще там у тебе відмазки, щоб не йти в стpaшне місце під назвою РАЦС.

Я не хочу пояснювати дітям, що тато у нас нерішучий і всього боїться, що у нього знову депресія, яка лікується униканням своєї сім’ї, і його треба поїти пивком в гаражі з такими ж депресивними корешами.

Я не хочу обернутися і усвідомити, що я витратила свій час даремно. Мені не потрібно визнання твоїх друзів, любов твоєї мами, схвалення твоєї собаки. Мені всього лише не вистачає в тобі мужика, і справа тут не в забезпеченості і не в ceксi.

Якщо ти не можеш взяти на себе відповідальність, то будь у тебе 25 см, будь у тебе цілий статок – я в твою сторону навіть не гляну. Мені мужик потрібен, а не гаманець з сантиметрами.

У мене все, можете кидати помідори.»